Лента новостей
Политика
Путіна не пробачу: історія херсонця Володимира Баб’яра, який будував кораблі і пережив окупацію росіян
Путіна не пробачу: історія херсонця Володимира Баб’яра, який будував кораблі і пережив окупацію росіян
Володимир Баб’яр народився на Холмщині. Після Другої світової їхню родину, як і тисячі інших українців, звідти депортували. Спочатку вони опинилися в Запоріжжі, потім – у Луцьку.Але більша частина його життя пов’язана з Херсоном. Там він працював на суднобудівному заводі – й будував, і ремонтував, і продавав кораблі. А після виходу на пенсію багато років викладав у Херсонському держуніверситеті.
Після повномасштабного нападу Росії на Україну Володимир Баб’яр вісім місяців прожив в окупованому Херсоні, де 11 листопада 2022 року зустрів українські Сили оборони.
На жаль, Володимир Несторович помер у квітні цього року. Видання Район.Херсон встигло поспілкуватися з ним і публікує розмову у пам’ять про Володимира Баб’яра, приурочуючи матеріал до другої річниці звільнення міста, яке він так любив.
У дитинстві любив пускати кораблики
Володимир Баб’яр з’явився на світ у селі Могильниця, що на Холмщині.У 1945 році, коли йому було сім, їхню родину звідти депортували.
З розповідей батька запам’ятав, як у ті роки в їхньому селі місцеві чоловіки організовувалися у самооборону і чергували, бо боялися нападів поляків.
Пам’ятає він і коли у Могильницю прийшли німці, хоча тоді йому було два чи три роки.
Каже, вони були більш лояльні до дітей. Його сусідський друг, на два роки старший, навіть не побоявся і попросив у них: «Нех пан дасть пострілять».
А ті й дали йому карабін у руки. Кажуть, натискай.
«Він як натиснув, як вистрілив, як заверещить. Оце мені запам'яталося. Я ж теж злякався. Вухо заклало. Було таке діло. Посміялися солдати. Діти, що ж з ними візьмеш?», – пригадував Володимир.
А в той день, коли мали виїжджати з Могильниці, ледь не сталася трагедія. Володя зі старшим братом пішов на торфовище. Той грав у футбол, а малого залишив без нагляду.
«А погода була суха. Літо чи осінь, не пам'ятаю точно, але тоді торф уже складали на сушку, такими цеглинками, щоб між ними проміжок був. А я вирішив кораблики поспускати. Чому я потім став кораблебудівником? Бо з дитинства кораблики любив.
На торфовищі вода висохла трохи, але, коли пускав кораблі, я якось туди – шубовсть. Плавати не вмів, пацан же маленький. А глибоко. Добре, що дядько сусідський прийшов щось робити на цьому лузі й побачив – було пацаня біля нього і нема. Прибіг, схопив мене за волосся й врятував. Отака воля Божа», – розповідав чоловік.
Володимир Бабяр (по центру)/ Фото з особистого архіву
А батьки вже збирали все в дорогу.
Каже, що родина могла залишитися, але поставили одну умову – прийняти католицьку віру. Батько не захотів – вони були православні, мали свою церковну громаду. Тому були змушені виїхати.
Залишили велике господарство, п'ять гектарів землі. Хоча, каже, серед селян вважалися «середняками».
У той час в село вже прийшли «совєти».
«Нас посадили в товарняк і вивезли аж у Запоріжжя. Привезли, там колгоспи якраз створювали. А батько якось списався зі своїми друзями, родичами. Одні осіли в Рівному, інші в Луцьку. І ми вирішили теж поїхати до Луцька», – поділився спогадами херсонець.
Від майстра – до начальника цеху
Володимир якраз закінчував сьомий клас, а у восьмий пішов уже в першу школу у Луцьку.Тут знайшов однокласника і друга на все життя – Євгенія Дорошенка.
Володимир Бабяр з другом Євгенієм Дорошенком/ Фото з особистого архіву
Володимир Бабяр з другом Євгенієм Дорошенком
Школу закінчив на відмінно і як золотий медаліст мав змогу вступати будь-куди. Надіслав заяви у три виші – у Київський політехнічний, Ленінградський кораблебудівний і Миколаївський кораблебудівний.
Тоді всі молоді хлопці мріяли стати капітанами далекого плавання, це була престижна професія.
Але Володя з восьмого класу носив окуляри й не був певний, чи приймуть його у «корабелку».
«Я написав у Ленінград і Миколаїв, що в мене ось такий-то зір. З Миколаєва відписали, що потрібна довідка. Якщо допускають лікарі – то можна займатися. І так я опинився в Миколаєві. Але пішов на будівельний, бо на моряка таки не взяли через зір», – пригадав Баб’яр.
Після університету запропонували йти в центральне конструкторське бюро в Миколаєві або на Чорноморський завод, де будували воєнні кораблі та підводні човни. Туди навіть не пускали студентів на практику, тому що це була закрита зона. І Миколаїв у той час було закрите місто.
Водночас з’явилася ще одна пропозиція – від Херсонського суднобудівного.
«На той час це був молодий завод, я відчув можливість зростання. І справді з кораблями вийшла ціла історія – там я пройшов шлях від звичайного майстра до заступника директора по маркетингу», – казав Володимир.
Так і опинився у Херсоні. Що найперше запам'яталося – сухе повітря і страшна пилюка.
Поступово рухався кар’єрною драбиною від майстра, старшого майстра, начальника технічного бюро підготовки до начальника цеху.
«Кинули мене на виручку у відсталий цех. Попередній начальник уже опустив руки. А я той цех також знав, тому що з ними мав кооперацію. Коли став його начальником, я там працював із семи ранку до дев'ятої вечора. З самого ранку вже в цеху. Перевіряв, як виконали завдання. Крутилися ми сильно. Але зате через пів року мій цех чотири рази підряд завойовував перше місце в соцзмаганні. А це було важливо: хто займав перше місце – отримував квартиру, додаткову до загального розподілу. І так я чотири квартири завоював. Люди були на підйомі», – розповів Володимир.
Сам також отримав однокімнатну квартиру по вулиці Гумильова, але в будинку барачного типу, де, окрім розкладного дивану, більше нічого не було.
На той час він вже одружився. І вирішив піти на прийом до директора заводу Всеволода Заботіна.
Цього директора всі поважали, бо він отримав премію за впровадження напівавтоматичного електрозварювання у вуглекислому газі. Це розробка Бориса Патона, яку вперше у світі впровадили саме у Херсоні.
«Прийшов, кажу, що відпрацював уже шість років і мені потрібна квартира. А він каже, в общежитіє підеш? Я відмовився. Чому? Я гуртожитками, говорю, ситий по горло за шість років в інституті й вже шість років тут. Каже, зараз немає можливостей. Я махнув рукою, пішов. Коли на наступний день прибігають за мною. Кажуть, терміново дзвоніть в диспетчерську, вас Турченков викликає. Побіг туди. Питає, в одну кімнату підеш? Кажу, ні. А чому? Бо в мене повинна бути дитина. Але ще вона не встигла народитися, а ми отримали ключі від нової квартири», – пригадував.
Згодом народилася молодша донька.
Володимир Бабяр/ Фото з особистого архіву
Хоча, каже, було і багато складнощів.
Дружина якраз закінчувала інститут. І не могла ніяк забирати дитину з дитсадка. Тому вона відвозила в садочок, а чоловік ввечері забирав. А робота часто затягувалася. Прибігає, а вже нікого немає – лише дитина одна і вихователька одна.
За Радянським Союзом не сумував, за його словами, – страшно було жити.
«У СРСР квартири давали безплатно, тому що люди працювали. Але простим людям тяжко було дуже», – коротко підсумовував радянський період.
14 років викладав в університеті
На Херсонському суднобудівному створили першу в Радянському Союзі фірму, що займалася пошуком покупців суден.Зробили реорганізацію й організували службу маркетингу, куди перевели Володимира. Свою кар’єру на заводі він завершував вже на посаді заступника директора з маркетингу.
Пішов на пенсію у 1999 році, але довго відпочивати не довелося – Олег Мішуков, проректор, потім ректор Херсонського державного університету, запросив викладати економічні дисципліни.
«В університеті я читав, починаючи з економіки та фінансів підприємства до менеджменту і маркетингу. Усе знав із практики. Тому старався давати не просто теорію, а теорію з практикою. Завжди розповідав про випадки з виробництва», – пригадав Володимир.
Коли почав працювати в університеті, то дуже багато поїздив по світу – відвідав понад 20 країн, лише у Китаї був п'ять разів.
Загалом в університеті пропрацював 14 років, до своїх 75 років.
Путіна не пробачу
Володимир Баб’яр вісім з половиною місяців прожив в окупації в Херсоні.Разом зі старшою донькою виходили на проукраїнські мітинги.
«Спочатку військові в людей практично не стріляли. А вже коли привезли ФСБшників, то в хід пішли й сльозогінні гази й гумові кулі... Але людям вдавалося втекти. Я ж вирішив більше не ходити, тому що точно не втечу. А дочка ще ходила», – розповів чоловік.
Він із зятем Юрієм вирішили, що залишаються в місті. Готувалися до зими, заготували дрова, зробили пічку. Вирішили ще затулити вікна плитами.
Разом із донькою допомогли підняти плити, які були досить великі.
«Юра сказав, йдіть відпочивайте, я тут вже сам. Оце найголовніше. Ми його послухали, але я себе досі картаю. Треба було цю драбину прив'язати, щоб вона не впала. Або мені тримати. Але я пішов, бо поки тягали, то змучились. Він відпустив нас. А сам вилазив, драбина хитнулася…» – пригадував Володимир.
Його зять упав із висоти десь двох з половиною метрів і зламав сім ребер та хребець.
«Викликали швидку. Питають, ноги відчуваєш? Каже, ні. Ну все ясно», – розповів чоловік.
Повезли його в обласну лікарню. Виконувач обов'язків директора лікарні виявився колаборантом. Напередодні він вивіз свою сім'ю і весь колектив, все обладнання в Олешки.
«Якраз перед тим, як Юра впав, все вивіз. Зібрав колектив, сказав дякую, ви всі звільнені, я поїхав. І він не просто людей кинув. Він кинув рідного батька, який був паралізований», – згадував Володимир.
Терміново потрібен був нейрохірург, а в обласній не залишилося нікого з лікарів. Два нейрохірурги були в Олешках. Їм дзвонили, щоб приїхали, але ті сказали, що росіяни не пропустили в Херсон. Не дозволили робити операції нікому.
Усіма правдами й неправдами, через знайомих, вдалося, щоб швидка допомога вивезла постраждалого у Сімферополь.
«Донька Оксана поїхала з ним. А у нас зв'язку ніякого, бо ж росіяни підірвали вишки – їздили спеціально на кінець Херсона, де високе місце, тільки там можна було поговорити. Зятеві мали робити операцію, але до того йому треба було тільки на животі лежати. І поки нікого не було з лікарів, його, я так розумію, взяли за руки, за ноги й понесли в ванну мити. Цього категорично не можна було робити! І він... У лікарні написали, що тромб обірвався. А я вважаю, що це вони його так угробили. І ще й не дозволили вивезти тіло назад у Херсон, бо він вже був під Україною», – розказував чоловік.
Єдиний вихід – кремувати тіло. Заплатили за це тисячу доларів.
Онучка, яка жила тоді у Польщі, через Литву, Естонію, Росію приїхала в Сімферополь, підтримати матір. І вони з цією урною повернулися у Польщу.
Прах дотепер знаходиться у них. Планують привезти у Херсон, коли закінчиться війна.
«Путіна я не пробачу. Через нього загинув чоловік моєї доньки. Він був мені, як син. Він був головою сім'ї. Афган весь пройшов, живий залишився, навіть жодного поранення не мав», – з гіркотою казав Володимир Баб’яр.
11 листопада
Він виїхав з Херсона 29 листопада 2022 року. Вже після того, як зустрів українських військових.«11 листопада, коли наші звільнили Херсон, ми якраз набирали п’ятилітрові бутлі з водою. Бо води ж не було. Електрики не було. Транспорт в місті не ходив, інтернет не працював. А один підприємець мав свердловину і дозволяв набирати, якщо одна-дві пляшки – то безплатно, а якщо більше – то кидали 20 гривень.
А це було недалеко від проспекту Ушакова. Дивимося – а там уже натовп, шум, гам. І український стяг великий, стометровий. Нам було його видно здалеку. Я кажу, поїхали туди. Ми потрапили у вир – купа людей, обступили й обіймають наших солдат. Наші на чотирьох «хамерах» приїхали», – пригадував Володимир.
Росіяни просто втекли. Каже, а були впевнені, що тут назавжди.
«Я бачив цих «мордоворотів», коли раніше ходив на ринок. Ходив пішки – машину боялись брати, бо могли забрати. А воно – маска, тільки проріз для очей, автомат Калашникова на пузі. Стоїть, дивиться на тебе, ніби він тут хазяїн, і ти на нього дивишся й проходиш повз… Мурло», – казав чоловік.
Після звільнення Херсона почалися обстріли. Старша донька Оксана подзвонила й сказала, що втративши чоловіка, не хоче втратити ще й батька.
Так з Херсона чоловік приїхав до рідного колись Луцька, там вже була молодша донька Наталя.
Після підриву Каховської ГЕС, його дачу у Херсоні затопило. А будинок, який розташований в центрі, на висоті, не постраждав.
На прощання домовилися, що маємо відсвяткувати перемогу. На жаль, цього Володимир Нестерович не встиг побачити – 29 квітня цього року його не стало.
І батько, і мама Володимира Баб’яра поховані також у Луцьку.
Популярные статьи сейчас
Смотреть все
Ігор Колихаєв: Не забувайте про Херсон. Нам зараз дуже складно
Польща, Чехія і Словенія висунули план порятунку України з 10 пунктів
В Херсоне с вертолетов обстреливают Антоновский мост, - СМИ
«Можу повернутися і надати пояснення»: Власник 4 каналу пояснив, чому перебуває на захопленій частині Херсонщини
Военная угроза: на Херсонщине начинается стихийная эвакуация
Стан укриттів у Херсоні визнано ганебним
Читайте также:
Читают
/
Обсуждают
Помер командир 420 окремого батальйону Сергій Ліпський - “Чорномор”.
Вчора перестало битися серце Сергія Ліпського - чинного командира 420 окремого батальйону. Він мав позивний “Чорномор”. Багато років був начальником артилерії 57 окремої мотопіхотної бригади ім. кошов...
Окупант родом з України розповів, наскільки її ненавидить
Голова окупаційної адміністрації Каланчацького «муніципального округу» Петро Мустіянович заявив пропагандистському агентству «РИА «Новости» про те, що «в українців немає громадянської свідомості на ві...
Українці стали економити на їжі: найбільш розпачлива статистика серед літніх людей
Українці стали більше заощаджувати на їжі. Менше грошей на їжу вони не витрачають, але якість та обсяг харчування стали нижчими. Найбільше ця тенденція простежується у середовищі літніх людей – передп...
Зранку російські війська атакували Херсон
Під ворожий удар потрапив 53-річний чоловік, який перебував на подвірʼї будинку.Про це повідомила пресслужба ХОВА.Його доставили до лікарні з вибуховою травмою, уламковими пораненнями живота і ноги.По...
На Херсонщині через російську агресію п’ять людей загинули та 14 поранено, серед постраждалих – дитина
Російська армія здійснила чергові акти терору мирного населення правобережжя Херсонщини. Деокуповані населені пункти Херсонського та Бериславського районів противник безперервно обстрілював із артилер...
Окупанти провели рейд з вилучення телевізійного обладнання у мешканців ТОТ
На тимчасово окупованих територіях росіяни продовжують вживати заходів з зачистки інформаційного поля.Ворог провів рейди щодо вилучення “неліцензійного телевізійного обладнання” у місцевих мешканців....
Деньги за регистрацию в казино: как получить и вывести?
Бонусы в онлайн-казино – это стандартный метод поощрения новичков и регулярных посетителей. Поэтому деньги за регистрацию можно найти практически в любом заведении. Отличается они размером, условиями...
Українці стали економити на їжі: найбільш розпачлива статистика серед літніх людей
Українці стали більше заощаджувати на їжі. Менше грошей на їжу вони не витрачають, але якість та обсяг харчування стали нижчими. Найбільше ця тенденція простежується у середовищі літніх людей – передп...