«Поліна Райко: невидиме». Книга про знищене, але не втрачене мистецтво

Нову книгу про художницю, яка вже стала символом української ідентичності Херсонщини, днями презентувала у Львові херсонська громадська організація – Центр культурного розвитку «Тотем».

Ім’я Поліни Райко, української художниці з Олешок на Херсонщині, стало відоме після трагічних подій 6 червня 2023 року, коли росіяни підірвали греблю Каховської ГЕС. Розписи у її будинку, які є унікальною культурною спадщиною, були не лише суттєво пошкоджені, але й знищені. Знищені, пошкоджені, але не втрачені – стверджують автори нового видання.

Голова Центру «Тотем» Олена Афанасьєва, яка багато років досліджувала та популяризувала творчість Поліни Райко, розказує:

«Після того, як росіяни підірвали дамбу Каховської ГЕС і повінь знищила розписи в будинку Поліни Райко в Олешках, почався справжній ажіотаж. Кадри знищеного мистецтва потрапили у ЗМІ, і про Поліну Райко дізналися всі, хто раніше не знав – і в Україні, і у світі. І дуже багато людей почали просити книгу – наше перше видання «Дорога до раю», яке ми зробили ще у 2005 році, щоб зберегти спадщину Поліни. У нас в херсонському офісі залишалося зовсім небагато тих книг, колеги допомогли їх вивезти з Херсона, і ми вирішили їх не просто роздати, а обміняти на донати і допомогти нашим військовим на лівому березі – Поліна Райко родом звідти. Але книг було замало, просили ще. Та й сенс того, що відбулося зі спадщиною Поліни Райко, змінився. Треба було створювати нову книгу».

Архів фотографій будинку зберігся лише частково, тому Олена Афанасьєва звернулася до людей, яким пощастило в різні роки побувати у будинку Поліни Райко в Олешках, з проханням поділитися фотографіями. Була надія, що у когось щось збереглося, хоча Олена зі свого власного досвіду знала, що означає евакуюватися з окупації – одна валіза з найнеобхіднішими речами й документами. Тому вона була вражена тим, наскільки швидко і щиро відгукнулися люди:

«Ви не повірите: першими відгукнулися мешканці Олешків… Люди надсилали непрофесійні, часто неякісні фото, які не підходять для друку у книзі. Проте сам факт того, що люди це зберегли, мене дуже розчулив. Саме тоді я зрозуміла, що не можу не зробити цю книгу».

Фотографії надійшли не лише з Олешок і Херсона. Протягом кількох місяців фотографії надходили з Сум, Львова, Києва, інших міст України та світу. Свої фото будинку Поліни Райко надіслав навіть Мунтає Кім – художник з Південної Кореї художник, який відвідав Херсон і Олешки у 2018 році. Фотографіями будинку поділився й херсонський митець і дизайнер Семен Храмцов, яких зберіг архів Благодійного фонду ім.Поліни Райко. Фонд заснував художник В'ячеслав Машницький, який трагічно зник під час окупації Херсона (його доля досі невідома). В’ячеслав Машницький дуже цінував Поліну Райко і разом з однодумцями дбав про будинок після її смерті. У книгу увійшли фотографії будинку, зроблені самим В’ячеславом Машницьким – і це теж про спадщину й продовження його справи, вважають упорядники книги.

Чому «Поліна Райко: невидиме»? Олена Афанасьєва пояснює:

«Після катастрофи, повені й затоплення будинку Поліни Райко емоційний шок та гнів були настільки сильними, що ім’я художниці почало асоціюватися насамперед зі злочинами росіян проти української культури, зі знищеною спадщиною. Сама Поліна Райко, історія її життя та творчості, розчинилася у медійному потоці, не менш бурхливому, ніж потік води під час катастрофи. Тож «невидиме» – це сама Поліна Райко та її мистецтво, яке ми не хочемо втратити на тлі війни та російських злочинів».

Книга написана двома мовами – українською та англійською, адже важливо, щоб про спадщину Поліни Райко дізнавався світ. Переклади зробили херсонський філолог і режисер Устин Данчук і професор американського університету Тімоті Моралес, який всі вісім місяців окупації жив в окупованому Херсоні, ховався від росіян, міняв квартири та представлявся ірландцем. В Україну Тімоті приїхав 19 років тому за освітньою програмою, одружився з українкою й 17 років жив і працював у Херсоні, де викладав англійську мову та літературу. Після звільнення міста Тімоті Моралес не покинув Україну – зараз він живе в Одесі й продовжує викладати англійську. Своє життя в окупації він описав у власній книзі “Проходячи повз надгробок”. Саме такому знавцю англійської мови, який відданий Україні й відчуває Херсон як своє, рідне, автори книги вирішили довірити переклад. Тімоті Моралес говорить, що книга просто фантастична, і що йому було дуже приємно брати участь у цьому проєкті.

Над українською версією книги також працювала херсонка Вікторія Концева – вчителька української мови та літератури, переможниця Всеукраїнського конкурсу «Teacher Innovation CUP», поетеса та акторка театру плейбек (соціального театру імпровізації). Вікторія зараз живе у Львові. Після початку повномасштабного вторгнення росії вона з дитиною виїхала до Іспанії, але повернулася в Україну, щоб жити й працювати тут. Після роботи над текстами про Поліну Райко у Вікторії з’явилися власні плани:

«Я в захваті від книги. Поліна Райко нагадала мені мою бабусю. Її пряма мова справді зберігає південний код. Мене так надихнула Поліна Райко, що я вже показала її роботи учням і розповіла про неї. Ми якраз вчили вірші Ірини Жиленко про яскравих людей. А потім я розповідала про ГЕС. І я зрозуміла, що напишу конспект інтегрованого уроку, де поєднається мистецтво (наїв), географія (що таке ГЕС і як затопило Херсонщину, діти у Львові не розуміють цього), і ще туди доєднаю літературу. І проведу цей урок разом з вчителем мистецтва і географії, а потім поширю серед колег».

Центр «Тотем» планує безплатно передати нове видання в бібліотеки та заклади культури не лише Херсона, але й всієї України. Проте книга стане у пригоді не лише освітянам. Олена Сіра, арттерапевт у Національному реабілітаційному центрі «Unbroken» (Незламні), яка отримала примірник книги на презентації, говорить:

«Ця книга буде дуже корисна для наших пацієнтів, які проходять реабілітацію, оскільки це про українське. Це український наїв, це українська душа. Мої пацієнти – це військові, які проходять реабілітацію та протезування та отримують психологічну підтримку. І кожен, хто має острах малювання, острах білого листа, зможе подивитися на цю просту українську душу, яка створює те, що любить, яка перемальовує, вчиться, вдосконалюється, бачить і зображує життя таким, яким воно є.”

Мистецтво Поліни Райко було народжене з болю її втрат та сили життя. Тому невидиме – це ще й прихований за красою біль. Це сила і здатність перетворювати втрати на мистецтво – те, чому може нас навчити Поліна Райко. Невидиме – це українська ідентичність півдня, яку можна довго описувати словами, яку намагалися і намагаються знищити росіяни, проте вона все одно проростає від свого невидимого, але сильного коріння.

Зі змістом книги можна ознайомитися на сайті ГО: https://www.totemua.org/uk

Вгору

Видання створене в рамках проєкту «Херсон: визволення пам’яті», який реалізує ГО Центр культурного розвитку «Тотем» завдяки щирій підтримці американського народу й Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), наданій через проєкт USAID "Демократичне врядування у Східній Україні". Вказані думки та висновки відображають позицію ГО Центр культурного розвитку «Тотем» та не обов’язково відображають позицію чи думки USAID або Уряду Сполучених Штатів.