Олександра Тарновська: Я вдячна, що маю можливість бути в професії

29 квітня в Академічному київському театрі «Колесо» відбулась прем’єра вистави «Андріївський узвіз. Ліхтар. П’єро», яка стала вже другим спільним проєктом з Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром ім. М. Куліша.

У центрі вистави драматична історія, яку розповідає заслужена артистка України Олександра Тарновська. Це історія кохання актриси, яка пожертвувала театром та кар’єрою заради кохання до чоловіка, відомого математика, борця за свободу, який був змушений покинути свою батьківщину. Після від’їзду на неї чекає інше життя – розмірене та щасливе, проте театр не йде з думок, адже є частиною її душі. Такою цю виставу пам’ятають херсонські глядачі, адже в репертуарі Херсонського драмтеатру вона з’явилась у 2018 році.

А от завдяки співпраці херсонського та київського театрів моновистава «Монолог актриси» отримала нове життя на столичній сцені. Вистава «Андріївський узвіз. Ліхтар. П’єро» за п’єсою Сергія Павлюка «Монолог актриси» презентована глядачам в атмосферній Камінній залі ІІ театру «Колесо». З монолога вона перетворилась на діалог, свою історію героїня розповідає не лише глядачам, а й синові (його роль грає актор театру «Колесо» В’ячеслав Шеховцов). Авторкою ідеї створення прем’єрної вистави стала народна артистка України, директорка театру «Колесо» Ірина Кліщевська.

Вистава змінилась, набула трохи інших сенсів, які в реаліях воєнного часу набули глибини та співзвучності нашій сучасності. Так само як змінилось життя актриси Олександри Тарновської, що находить відбиток і в її ролі. Херсонці, які завітали на київську прем’єру, не могли стримати сліз, пригадуючи мирне життя в рідному місті та весь той жах, який відбувається нині в Херсоні.

Життя героїні Олександри Тарновської, сповнене любові до театру, змінилось одночасно, коли її чоловік потрапив під гніт тоталітарної системи Радянського союзу. Від’їзд з країни був єдиною можливістю врятувати своє життя. Це розуміє Актриса і робить усе можливе, щоб він погодився на переїзд. При цьому вона йде на жертву для себе – йде з театру, який був її життям. Ця історія вигадана, але… Після звільнення Херсона від російської окупації Олександра Тарновська змушена була поїхати з рідного міста, залишивши не лише домівку, а й театр, у якому працювала більшу частину свого життя. У Києві її чекали друзі та… невідомість. Але її нестримна енергія та жага до професії привели її в столичний театр «Колесо», де виходить вже друга вистава за її участі. Про це Олександра Тарновська також розповідає у виставі Андріївський узвіз. Ліхтар. П’єро», майстерно переплітаючи реальні історії та вигадки, ще й так, що глядачі не завжди можуть розібрати де правда, а де фантазія. Окреме місце у постановці займає Херсон чи то місто Х і згадки про рідне місто звучать напрочуд щемливо.

Гучні оплески, квіти, обійми та слова вдячності акторам від глядачів стали фінальними акордами цього театрального вечора на Андріївському узвозі, де тепер живе часточка Херсона.

-Олександро Василівно, розкажіть, як виникла ідея того, що виставу «Монолог актриси» можна відновити на сцені київського театру «Колесо» і дати їй нове життя?
-У вересні минулого року м зустрілись в Театрі Франка з Сергієм Павлюком та його вчителем – педагогом Ніною Гусаковою. Вона каже: «Згадую вашу виставу «Монолог актриси», яку ви показували в Києві на фестивалі «Марія», давайте відродимо її». Я відповіла: «Так, так». Тоді моя подруга Алла Підлужна запропонувала перекласти виставу з російської мови на українську. Це були перші поштовхи, які дали можливість задуматись. Я ж готую вистави, які можна буде показати після перемоги у Херсоні, тому ця ідея мене зачепила. А далі директорка театру «Колесо» Ірина Кліщевська запропонувала зробити виставу, тільки їй вона бачилась не як моновистава, як вистава для дуету, щоб у ній, як і у «Надвечір’ї з рок-н-ролом» зіграв В’ячеслав Шеховцов. І я хочу подякувати і театру «Колесо» і моєму рідному Театру Куліша за можливість бути в професії. Ця розмова відбулась десь в середині березня. Ірина Кліщевська запитала: «Через місяць ми зможемо вийти на прем’єру?». Справа у тому, що В’ячеслав Шеховцов дуже завантажений у театрі і я хвилювалась як ми це встигнемо зробити. А потім мені зателефонувала завліт театру «Колесо» Анастасія Савицька-Шеліга і говорить: «А давайте ми зробимо сюрприз! 29 квітня День народження Ірини Кліщевської». Так якось сталось, що народилась вона 29 квітня, а записана дата її народження – 30 квітня. То й вирішили робити прем’єрний показ вистави два дні – 29 і 30 квітня. Тому ми домовились з В’ячеславом Шеховцовим, що ці два дні ми виставу присвячуємо Ірині Кліщевській. А в інші дні я виставу буду присвячувати херсонцям, відомому киянину Антону Підлужному.
У виставі я тепер розповідаю про своє життя своєму сину. «Сьогодні 50 років мого творчого життя. Давай я розкажу тобі кілька сторінок свого життя», – кажу йому у виставі. «А хіба я чогось не знаю?» – питає він. «Синочок, ти дійсно багато чого не знаєш», – відповідаю. Я повторю, що дуже щаслива бути в професії і я бачу я ці творчі ліки потрібні глядачу. Це складна робота і я вдячна, що є можливість її показати і херсонцям, і киянам.

-Наскільки я зрозуміла, сроки для роботи над виставою були дуже обмежені. Розкажіть, як проходили репетиції, як ви готували цю виставу до прем’єрного показу?
-Репетиції у нас проходили з 22 по 25 квітня. Ці три репетиції відбулись на малій сцені театру «Колесо» тривалістю півтори-дві години. Нам дуже потрібен був режисер, який би сидів і робив якісь зауваження. В’ячеслав як дуже творча і талановита людина придумав такий хід і з моновистави зробив дуетну виставу, це його була пропозиція сказати, що він син і я повинна йому розповідати ці сторінки життя. У от 28 квітня у нас був перший прогін вистави зі всіма компонентами. Спочатку ми репетирували, потім прийшла Ірина Кліщевська подивилась виставу з початку до кінця, зробила зауваження. А потім вона каже: «А завтра ж прем’єра?». Кажу: «Так». Вона ще внесла зміни, тобто за день до прем’єри ми ще щось перероблювали, доповнювали. Тому що, знаєте, актору дуже необхідний режисер. Я вдячна Славі, бо він намагався щось зробити, але під час прогонів він вже був не асистентом режисера, а актором, який виконував свої задачі.

-Дивлюсь, що не вистачало вам мудрого керівництва режисера Сергія Павлюка.
-Я йому дуже вдячна за те, що він є у моєму житті. Він дуже зайнятий, він мені написав, що не зможе бути, бо у нього була постановка вистави «Матінка Кураж». Але маю надію зустрітись з ним в Києві і очікую на його допомогу.

-У склався чудовий тандем з актором театру «Колесо» В’ячеславом Шеховцовим, це вже друга вистави, де ви разом граєте. Розкажіть, як вам з ним працюється? Чула вчора після вистави, що багато хто з глядачів повірив в те, що він ваш син.
-Мабуть тому, що вони не бачили виставу «Надвечір’я з рок-н-ролом», де він грає мого партнера, з яким ми репетируємо рок-н-рол і потім танцюємо. Насправді, я думаю, що мені пощастило, бо це відомий актор, людина, яка дуже віддана театру. Мені ще й пощастило в тому, що В’ячеслав живе в 20 хвилинах від мого будинку, ми зустрічались, намагались розробити цю драматургічну лінію. Я думаю, що цю виставу ми ще доробимо, вдосконалимо, врахуємо усі зауваження. І слова мого улюбленого актора Анатолія Суханова дуже надихають: «Коли ви на сцені якісь мурахи йдуть у мене по тілу, я розумію, що ви доторкнулись до моєї душі».

-Не є секретом, що сюжет вистави вигаданий, але ж зараз він набув дуже життєвих сенсів. Під час війни ви стали переселенкою, змушені були полишити свій дім і в чомусь і професію, бо доля могла скластись по-різному. Яких нових сенсів набула для вас ця вистава?
-Є така сцена, де я кажу: А потім я зробила останній вирішальний крок, я залишила театр». Коли я сиджу на сцені і знімаю грим, в минулі часи я задувала як я залишила Миколаївський театр, як я поїхала в нікуди в українське місто Севастополь. Я тоді відчувала, що дуже боляче. Зараз, коли я кажу «Я зробила останній вирішальний крок, я залишила театр», і починаю знімати грим з обличчя, і сльози в цей час справжнісінькі. Тому що я покинула місто вже після звільнення, 29 листопада 2022 року. Я їхала в Київ до друзів, потім друзі мене покликали в Німеччину, потім партнер по сцені Микола Левченко запросив мене в Ізраїль. А потім я зрозуміла, що повинна повернутись в Україну. І коли в виставі мій партнер по сцені каже: «Мамо, а що було далі?». Я відповідаю: А потім я повернулась в Україну. І стала працювати в театрі». І це правда вже моя історія.

-Після перегляду вистави, мені стало приємно, що частинка Херсона тепер живе на Андріївському узвозі, у виставі театру «Колесо».
-У мене ж коріння київське, я сюди їздила влітку на канікули. Тому, наполовину я в Києві, а наполовину – в Херсоні. В моєму незламному місті. Я додала в текст вистави: «А потім ми повернулись в Херсон, місто Х, яке зараз просто знищують».

Оксана Наумова