Все новости Херсона

Лента новостей
Общество
«Не переживай, ми його так заховаємо, що його більше ніхто не знайде». Олег Яхнієнко, голова Милівської громади про життя в окупації, свій полон і звільнення села
29 августа 14:30
211
«Не переживай, ми його так заховаємо, що його більше ніхто не знайде». Олег Яхнієнко, голова Милівської громади про життя в окупації, свій полон і звільнення села

«Не переживай, ми його так заховаємо, що його більше ніхто не знайде». Олег Яхнієнко, голова Милівської громади про життя в окупації, свій полон і звільнення села

Центр журналістських розслідувань у своїх публікаціях послідовно реконструюює  події на Херсонщині під час російської окупації, зокрема, і в Милівській громаді. Торік нам вдалося встановити особу так званого військового коменданта села Сурена Мкртчяна, заступника начальника штабу 11-го окремого мотострілецького полку «Восток» 1-го армійського корпусу «ДНР», який був причетний до викрадень та зґвалтувань мешканців Бериславського району. Але він далеко не єдиний, хто вчиняв воєнні злочини проти цивільного населення у Милівській громаді.

Про те, що відбувалося тут під час окупації, ЦЖР розповідали Алла Торчанська, староста Дудчан, мешканці села НовокаїриОлександр Левечко, голова Новоолександрівської громади.

Вперше про пережите в окупації вдалося розпитати й голову Милівської громади Олега ЯХНІЄНКА, якого двічі, у березні та липні 2022 року окупанти викрадали і тримали в неволі у нелюдських умовах.

«ДНРівці» перелізли через паркан і сказали, що мене викликає комендант»

ЦЖР: Як починалася окупація російськими військами Милівської громади? Яка тоді була атмосфера в ваших селах, настрої людей?
Олег Яхнієнко: Перші два тижні після повномасштабного вторгнення Росії ми знаходились в інформаційному вакуумі. 24 лютого 2022 року до нас доносились звуки боїв у Новій Каховці, Веселому і Козацькому навколо Каховської ГЕС. Тоді ми самі не вірили, що все це відбувається. Але ж звідусіль нас усіх переконували, щоб ми не переживали, що «все нормально, все під контролем, без паніки». Особисто мені теж про це говорили. Ми ж у ті дні залишились без поліції, взагалі без жодних державних служб, крім пожежної охорони. 

Першим ділом ми сформували в селі власну так звану тероборону, спалили або заховали документи, прибрали з сільради всю оргтехніку. Готували коктейлі Молотова, якими так і не скористалися. Бо 9 березня 2022 року близько 14:00 до Милового з боку Берислава почала заходити колона з приблизно 150 одиниць військової техніки, включаючи танки, БТРи, БМД . Ми відслідковували її рух і були постійно на зв’язку з головами інших громад району. Мені колеги повідомили, коли ця колона почала рухатися в наш бік, і я попередив людей особисто і через соцмережі, щоб вони залишалися вдома і без великої потреби не виходили на вулицю. Рухалися російські війська до самого вечора і повністю зайшли на територію Милового. Зайшли з усіх сторін, за периметром, біля балки, розмістили свою техніку. Вони були всюди. Проте в саме село вони тоді ще не заходили.

Наступного дня, 10 березня, близько 9 години ранку до мене додому прийшли четверо озброєних людей. Хто вони такі я тоді ще не знав. Потім дізнався, що то були «ДНРівці». Вони перелізли через паркан і почали виламувати двері в хату. У мене вдома були діти і двоє маленьких онуків. Я вийшов. Бо який сенс виламувати двері, лякати дітей. Непрохані гості сказали мені щось типу: «Вас викликає комендант».

ЦЖР: Вони були в балаклавах?
Олег Яхнієнко: Без. «ДНРівці» ходили з відкритими обличчями. На відміну від росіян. 

Вони відвели мене до сільського будинку культури. Завели на другий поверх, де вони зайняли кабінет директора. У одного «ДНРівця» я помітив на погонах три зірки, але шеврону на ньому не було. Тобто, це був полковник, але незрозуміло яких військ. Біля нього сиділи ще двоє. Один із них вірменин – це я потім узнав. Характерний сильний акцент видавав у ньому людину з Закавказзя. А другий був такий тихенький.

Полковник почав мені говорити, що треба працювати, що вони «тут назавжди». Потім я дізнався його позивний – «Бєркут», але як його звати я досі не знаю. Він був командиром їхнього полку, «ДНРівського». Я йому відповів, що в такі ігри не граю і що як сільський голова склав свої повноваження, тож не маю права працювати. Він сказав: «Не хочеш працювати – примусимо. Не примусимо – поставимо когось іншого. Але люди страждати не повинні».
Штаб Сурена Мкртчяна в селі Милове. Він любив фіксувати на фото кожен свій рух на Херсонщині. Фото: myrotvorets.center
ЦЖР: Він говорив російською?
Олег Яхнієнко: Так, але я не буду повторювати їхні слова і говорити російською принципово. Він сказав: «Твоя задача – хліб, вода і людям допомагати, якщо якась біда. А я за це гарантую, що наші солдати в селі нічого не начудять і ходити по селу не будуть». Я подумав і відповів, що готовий підтримувати життєдіяльність наших людей, але в будь-які їхні ігри я грати не збираюсь. Додав, що буду в Миловому за старшого, а в інших селах громади за старших будуть наші старости. Полковник відповів, що дає слово офіцера, що так і буде: «Виходьте на роботу і займайтеся людьми. Мої солдати не будуть в контору заходити до вас. Там не буде нікого». 

Мене відпустили і наказали з завтрашнього дня виходити на роботу. Повертаючись додому я думав, чи правильно я вчинив і чи варто далі працювати. Порадитися не було з ким. З дому я зв’язався з усіма нашими старостами і ми погодилися працювати в такому режимі. Всі вони мене підтримали. Ми всі тоді мали надію, що все це якийсь страшний сон, що ось завтра ми прокинемося і все скінчиться. Ми вірили, що на той момент вчинили правильно.

Ввечері вірменин викликав до себе до будинку культури знову мене, завмага, начальницю відділу культури сільради і ще одного хлопчину з села. Один із військових приставив пістолет до шиї того хлопчини і закричав: «Не дай Бог, тут хоч волосок впаде з голови якогось мого солдата, я вас тут усіх виріжу, все село виріжу і вичищу». Мене це вибісило страшно і я накричав на нього: «Ти, герой, з пістолетом на малолітку накинувся? Краще кидай зброю і йди до мене, спробуй, побий. Ти міцніший за мене, але я хоч зможу разок тобі по морді заїхати». Він тільки сунувся до мене, як втрутився той вірменин і крикнув: «Отставить!». Нас відпустили. 

Наступного дня, 11 березня, полковника «Бєркута» я не побачив. Але там був командир їхнього батальйону Сурен Мкртчян. Тоді я знав лише його ім’я, а прізвище дізнався значно пізніше, коли разом із ним сидів у російській тюрмі.
Сурен Мкртчян (в центрі) в окупованому Миловому, березень 2022 року Фото: myrotvorets.center
Сурен наказав викликати до себе всіх співробітників сільради, які забезпечують життєдіяльність села: соцпрацівника, головного бухгалтера, економіста та інших. Я включив дурачка і сказав, що багато хто з них встиг виїхати з села. Але Сурен сказав, що має список усіх працівників і піде до кожного з них додому. Я здогадуюсь, хто йому надав цей список і хто показував йому, де живуть наші АТОвці. Ця людина досі спокійно ходить по селу, але доказів, що це робив саме він, ми поки не маємо.

Робити нічого, я викликав потрібних Сурену працівників. Подумав, може, так буде краще. А десь за тиждень Сурен знову прийшов до нас. Час від часу він приходив з озброєним охоронцем і перевіряв, чи ми на роботі, іноді кричав на нас, читав якісь нотації, чинив моральний тиск на людей. Коли поруч із тобою всюди ходить людина зі зброєю – хто тобі скаже «ні»?
Військові «ДНР» біля пам’ятника загиблим у Другій світовій війні в окупованому Миловому. Фото: myrotvorets.center
Олег Яхнієнко: Сутички в селі почалися десь за тиждень. Той військовий, який погрожував нашому хлопцю пістолетом почав приходити до контори. Я дізнався, що його позивний «Молот», він сам росіянин, якого командирували до цього «ДНРівського» батальйону заступником командира з технічної частини. Але він явно був не зампотех, бо ліз усюди. Чіплявся до молодих дівчат, які працювали в штаті сільської ради, відбирав у них телефони. «Молот» доколупався до начальниці територіального центру соціального обслуговування. Дівчата мені розповіли, що у неї просто не витримає  серце від цього тиску.

ЦЖР: Ви говорите про Вікторію Дмитрієву, яку окупанти проти її волі призначили першою гауляйтеркою села Милове?
Олег Яхнієнко: Так. Це було проти її волі , 100%. Мене обурила поведінка «Молота» і я нагрубив йому. Він почав кидатися на мене битися. Я його схопив за барки, а він мене в коридор витягнув. Про це хтось з його охорони сказав Сурену. Сурен прилетів, затягнув нас обох у кабінет і наказав «Молоту» мене не чіпати, заявив, що сам з усім розбереться. Я нагадав, що мені обіцяли, що солдатів у селі не буде, то чого цей «Молот» чіпляється до наших дівчат? На тому закінчили розмову.

Ми продовжували працювати як могли. Возили людям хліб з моїми помічниками, бо хліба і борошна ніде практично не було. А магазин у Миловому розграбували перші російські військові, які заходили до громади в ніч на 10 березня. Серед них були буряти, калмики та інші. Вирвали двері і повністю «бомбанули» магазин. Позабирали весь алкоголь, рибу з морозилок повикидали. Брали все – навіть дитячі візочки, зубні щітки, іграшки.
Російський військовий Сурен Мкртчян (в центрі) в окупованому Миловому. Фото_ myrotvorets.center
«ДНРівці» на території окупованої Милівської громади. Фото: myrotvorets.center
Хлібозавод у Бериславі тоді ще працював. Ми їздили туди через 15 російських блокпостів, на кожному з них нас зупиняли. Ми домовилися з нашими магазинами, щоб завозити якісь продукти, щоб наші люди не пішли за російською «гуманітаркою». Бо гроші у людей ще були – українські пенсії їм продовжували надходити на карточки, інтернет і «Приват24» тоді ще працювали.
Олег Яхнієнко на заходах 9 травня 2019 року в Миловому. Фото: Facebook/Олег Яхнієнко

«Якщо вам треба, щоб я здох, так добийте прямо тут»

ЦЖР: Коли і за яких обставин вас вперше захопили росіяни?
Олег Яхнієнко: 22 березня 2022 року. На той час багато людей вже їздили трасою і деякі не мали при собі взагалі ніяких документів. Я дивувався: ну як можна кудись їхати без паспорта, знаючи, що тут повсюди росіяни і їхні блокпости? Багато наших на цьому попадалися, їх ловили і почали переправляти до Нової Каховки «на підвал». На початку у мене була можливість рятувати людей – Сурен тоді ще трохи прислухався до мене. 

Бувало,телефонує мені і каже підійти до клубу. Там показує на якихось людей і питає: «Ти їх знаєш?».  Я бачу – сидять із зав’язаними руками. Кажу, що це наші. А він: «Якого хрєна твої «наші» ходять без документів?» Я прошу їх відпустити. Розумію, що вони з Новорайська або якихось інших сіл, не з нашої громади. Але не говорю про це і кричу на них: «Ну чого ти, невже не знаєш, що без документів ходити не можна?» І трошки підморгую їм, вони починають підтакувати. Сурен каже: «Ладно, під твою відповідальність відпускаю».

22 березня біля 14:00 мені подзвонили і сказали, що наших новокаїрських рибалок спіймали без документів. Попросили приїхати на впізнання: «Ваші то чи не ваші?».

ЦЖР: А хто дзвонив?
Олег Яхнієнко: Вони не представлялись. Дзвонили з українського номеру, сказали приїхати на перекачку, що знаходиться за мостом відразу після Новокаїрської балки, якщо  їхати з Милового в бік Берислава.  біля Новокаїрської балки. Мій заступник запропонував поїхати зі мною, але я відчув, що щось не так і сказав, що поїду один. 

Приїхав на місце, мені відкрили ворота. А коли я туди під’їжджав раніше, то зазвичай ставив машину біля воріт і вже далі йшов пішки. Вже там мені показували, кого вони упіймали, і я забирав затриманих.
Зруйнований окупантами мостоперехід у Новокаїрській балці, позаду видніється місце, де тримали Олега Яхнієнка. Фото: Олег Батурін / ЦЖР
Я заїхав усередину, а далі все було як у кіно. Працювали «спєци». Миттєво відкрили двері машини, закинули на голову мішок, зав’язали руки за спину. Я не встиг відреагувати і навіть заглушити машину. Вже коли мене витягали, закричав: «Зачекайте!» і ледь встигнув кнопку натиснути і заглушити мотор. 

Витягнули з машини, поклали на землю і чимось по голові вдарили. А дихати мені не було чим –  мішок був з-під селітри,  яка почала виїдати очі. Я не розумів, що відбувається, був у шоковому стані. Били мене по нирках, по ногах, дуже боляче заламали руки.

ЦЖР: Хто і чим вас били?
Олег Яхнієнко: Думаю, били прикладом автомату. Хто це був – я не знаю. Вони всі були в масках. Але були одягнені у військову форму « з голочки», нормально екіпіровані, з усіма прибамбасами. Це точно були не «ДНРівці», які ходили завжди як чмошники. 

Заламували мене троє, але їх там було значно більше. Мабуть, думали, що я буду чинити спротив. Але у мене на це шансів не було. 
Потім мене потягнули в бік колишньої насосної підстанції, де була так звана щитова – бетонна споруда десь три на два метри, без вікон, без нічого, лише з одним віконечком зі склоблока. Я бував на тій території безліч разів, тому орієнтувався там навіть із зав’язаними очима. Кинули мене в щитову і почали роздягати. А дихати мені нема чим, бо в роті селітра, очі виїдає, все пече. Прошу зняти з мене мішок, кажу: «Якщо вам треба, щоб я здох, так добийте прямо тут». Один із них з характерним акцентом, звідкись з Кавказу, наказав зняти з мене мішок і протер ганчіркою очі. 

Розділи мене до трусів. Перемацували кожну річ, шукали на мені чи то GPS, чи то навігатор. Я кажу: «Ви що, в сосну вдарилися? Невже я дебіл їхати до вас із навігатором?» Я був впевнений, що мене там розстріляють, тому вирішив говорити їм про все прямо. Мені було вже на все пофіг. Мене вдарили, забрали мої речі й пішли.

Тоді холодно було. Я десь з годину стояв у трусах босоніж на бетоні. Мабуть, це теж був елемент психологічного тиску. Потім відкрились двері, зайшов той кавказець, кинув мені мої речі і наказав одягатися. Я попросив знайти в телефоні, який у мене відібрали, номер Кицюні – це моя дружина – і сказати їй, що я у відрядженні, що зі мною все нормально, я живий і здоровий. Щоб не переживала, бо в неї діабет, хворе серце, вона там просто зараз сконає.  Він сказав: «Добре, я передам ваше побажання керівництву». Пішов, а за годину вертається і каже, що керівництво моє прохання відхилило. Я думав, що до ранку здохну від холоду. Ну, і від нервів теж.
Олег Яхнієнко з дружиною Аурикою. Фото: Facebook Олег Яхнієнко
ЦЖР: Що у вас було з одягу?
Олег Яхнієнко: Легка вітрівка і футболка. Тоді було холодно, вночі ще були заморозки. 

Вранці до мене знову прийшли. Обличчям поставили до стіни, руки зв’язали спереду, зав’язали очі.  Зараз, кажуть, будуть вирішувати, що зі мною робити. Потім чую: під’їхала машина, по звуку – «Нива». Посадили в машину, виїжджаємо, на трасі повертають  праворуч – значить, везуть у бік Берислава, а не до Милового. Проїхали Каховську ГЕС, доїхали до Нової Каховки і зупинилися. Хтось із них почав когось розпитувати, де тут поліція?  Я ледь не сказав, що можу їх із зав’язаними очима туди провести, бо там треба звернути направо і все. Привезли до поліції і кинули до сьомої камери, у колишній «обезьянник». Я відсидів там 21 день.

«Дєд, за що тебе?» А я кажу: «Може, ви мені скажете? Я хоч знати буду, за що».

Там мене вже не били, на допити не водили, нічого не розпитували. Чинили лише моральний тиск. Зі мною в одній камері сиділи новокаховчани В’ячеслав Воронков і Віталій Перетятько (підприємець і колишній депутат Новокаховської міськради, – ред.). Віталій сидів спочатку в сусідній камері, а потім його перевели до нас.
Перетворена окупантами на катівню будівля Каховського районного відділу поліції в Новій Каховці. Фото: novakahovka.city
ЦЖР: Скільки всього в вашій камері тримали людей?
Олег Яхнієнко: Я її заміряв: 5 метрів у довжину, 2 метри у ширину. Тримали в середньому 16-20 чоловік. Хтось був на підлозі, хто стояв бочком. А кидали туди когось постійно, здебільшого тих, хто сидів на наркоті, алкоголіків. Кидали їх на ніч, а вранці відпускали. У них там були ломки, похмілля. Навіть жінок до нас кидали, дівчат молодих.

ЦЖР: А їх за що?
Олег Яхнієнко: Теж, в основному, наркомани. В камері стояли два тапчанчика сантиметрів 70 шириною. Тож більшість спали на підлозі. Ще сидів з нами начальник охорони Бериславського машзаводу і Сергій Кунець, староста села Осокорівка Нововоронцовської громади.
Десь на 18-й чи 19-й день мого ув’язнення росіяни почали викликати до себе Перетятька і агітувати його співпрацювати з ними. Він сказав їм: «Що ж ви робите? Навіщо ви голів громад і старост посадили? Вони ж хлібом людей забезпечують». Після цього росіяни викликали і мене.  А у мене за ці тижні вже борода сива виросла. Дивлюсь: сидять якісь люди в масках, у формі трошки не такій як у всіх. Один питає мене: «Дєд, за що тебе?» А я йому: «Може, ви мені скажете? Я хоч знати буду, за що». Він каже: «Це якась помилка, не переживай. Зараз уже поїдеш додому». 

ЦЖР: Вони не представлялись?
Олег Яхнієнко: Ні, і обличчя їхніх я не бачив. Один із цих військових вийшов і комусь наказав мене відпускати. А документи ж у мене відібрали, коли захоплювали, і гроші – біля 2 тисяч гривень. Військові там усе перерили – ніде нема моїх документів. І він мені каже: «Даю тобі слово офіцера, що вранці будуть твої документи і я тебе особисто відвезу в Милове. А зараз йди в камеру». А це був вечір  з суботи на неділю, 10 квітня. 

Наступного дня мене знову викликають і той же чоловік каже: «Вибач, я забув, що сьогодні неділя — закрита комендатура. Я не зміг твої документи знайти». Сиджу далі. Неділю сиджу, понеділок сиджу. У вівторок 12 квітня десь об 11:00 викликають на вихід. А у мене ж із собою ніяких речей не було, тільки кепка і вітрівка.

Пишуть мені довідку про звільнення, що я з такого-то по таке-то число знаходився у відділі поліції, для проїзду до села Милове Херсонської області. Я питаю: а далі як? Ані грошей, ані ж документів при собі. А мені на це: «Ваші проблеми». Питаю: «А через Каховську ГЕС як проїхати?» Показують пальцем: «Ось там таксі стоїть». 

Разом зі мною відпустили з полону поліцейського з Берислава, у якого з собою були документи. Вийшли, бачу – йде по вулиці Слава, з яким ми сиділи разом і якого відпустили на день чи два раніше. Він спитав, чи маю я гроші на дорогу і дістав 500 гривень. Ми сіли в таксі, на який мені показали в поліції. А він провіз нас через кілька перехресть і висаджує: Каже. «Тут автобус ходить до Козацького. Далі самі поїдете». Людей на зупинці башгато, в чергу на автобус треба записуватись напередодні. Але якось залізли ми у той автобус, доїхали до Козацького. Нам пощастило – чомусь саме в той день росіяни на блокпосту через Каховську ГЕС нікого не перевіряли.
Дудчанська балка після підриву Каховської ГЕС і знищення Каховського водосховища. Фото: Олег Батурін / ЦЖР
ЦЖР: На Каховській ГЕС постійно перевіряли документи?
Олег Яхнієнко: Постійно. А тоді якийсь кіпіш у них був. Автобус зупинився, а водію кажуть бігом проїжджати. Зазвичай же з автобусів там висаджували всіх, перевіряли по базі і лише тоді пропускали. 

А вже було біля 16:00, скоро почнеться комендантська година, нам же хоча б до Берислава треба встигнути доїхати. На мене там уже чекав мер Олександр Шаповалов, від нього  я подзвонив дружин і звернувся до лікарів швидкої допомоги.  Ми домовились з ними, через виклик на 103 мене швидкою забрали і привезли додому.

Коли мене відпускали в Новій Каховці, то наказали одразу ж у Миловому прийти відмітитися у Сурена. Коли я до нього прийшов, то з’ясувалося, що він уже призначив «головою» ту дівчину…
Олег Яхнієнко (в центрі) на сільських заходах до повномасштабної війни. Фото: Facebook Олег Яхнієнко
ЦЖР: Вікторію Дмитрієву. На той час, що ви були в полоні?
Олег Яхнієнко: Так. Потім вона до мене підійшла і благає: «Володимировичу, рятуйте! Я пропаду!» Вона, дійсно, була ні при чому. До неї постійно чіплявся «Молот» і Сурен теж на неї око поклав. Ну, думаю, точно з’їдять вони дівчину. Тож я не став відпочивати після повернення додому і наступного ж дня вийшов на роботу. Я вийшов, а Вікторія швиденько сіла в машину і виїхала з села. 

ЦЖР: Оскільки мова знову пішла про «Молота», розкажіть більше про нього. 
Олег Яхнієнко: Скотина. Українською мовою – натуральна скотина. Ця людина абсолютно неадекватна. Погляд скажений. Дивиться на когось, а очі бігають. Можливо він, як і Сурен, теж сидів на наркоті. Сурен точно сидів на наркотиках, це 100% і про це в селі всі знають. Та й я ж свого часу працював у СІЗО, тож знаю як наркомани себе поводять. «Молоту» десь біля 37-40 років. Колобкуватий, підкачаний. 

«Сурена забрали за зґвалтування, а «Молота» – за педофілію і наркоту»

Олег Яхнієнко: 13 квітня я вийшов на роботу. Я займався водопостачанням і видавав людям незаконні довідки. Про це я одразу ж розповів нашим правоохоронним органам, але на той момент для людей в окупації це була дуже велика допомога. Переважно такими документами були «довіреності» на авто. В Україні ж як: тобі можуть подарувати чи продати машину і ти можеш їздити на ній, не переоформлюючи документів. А у росіян техпаспорт на машину має бути оформлений саме на водія, або ж він повинен мати довіреність. Такі «документи» я не мав права видавати, але видавав, щоб люди могли виїхати з окупації і вивезти своїх дітей. Без таких папірців їх могли зупинити на російському блокпосту і конфіскувати машину, бо вона без такої «довіреності» вважалася б росіянами краденою. Я видав багато таких «довідок».

ЦЖР: Подібні «документи» в окупації видавали й інші сільські голови на Херсонщині…
Олег Яхнієнко: Сподіваюсь, що люди мене за це не засудять, а держава не покарає. Та й за великим рахунком, ті «документи» нічого юридично не значили і печатка сільради на той момент уже була недійсна. Потім ми її спалили, зафіксувавши це на відео і виклавши на сторінці сільради у Фейсбуці. 

Згодом ситуація в селі почала змінюватися. Коли батальйон Сурена вийшов з Милового, до нас зайшли Росгвардія та інші, почали лазити по селу, чіплятися до всіх. З одним я ледь не побився, бо він почав мені вказувати, що я зобов’язаний їм забезпечити  інтернет і світло. Я його послав на хер. 

ЦЖР: Коли саме батальйон Сурена Мкртчяна пішов із села і що з ним сталось потім?
Олег Яхнієнко: Десь наприкінці квітня 2022 року. А у нас залишився їхній «Бєркут» і до Милового почала заїжджати всіляка шушера, яка лазила п’яна по селу. 

Якось в кінці травня ми приходимо на роботу і чуємо, що Сурена арештували, забрали і його, і «Молота». На той момент Сурен був у Придніпровському, під Херсоном, а «Молот» стояв у Новокаїрах.  Але Сурена для чогось до нас викликали і вже тут «спєци»  його забрали. 

У нас залишався начальник полка «Бєркут», який періодично заїжджав у Милове, де їхній штаб був у будинку культури. А потім замість Сурена командиром батальйону, був «Кум», прізвисько таке. Обидва вони росіяни. Перший з Краснодарського краю, а «Кум» звідкілясь ще далі. 

«Бєркут» мені особисто розповідав, що Сурена взяли за те, що він торгував вірменською «гуманітаркою». Нібито якась вірменська громада з Росії надсилала йому гуманітарку, а він нею торгував. І ще звинувачували Сурена в зґвалтуванні. Це сталося в Новоолександрівці, в маєтку… Забув, як він називається.

ЦЖР: Фальц-Фейнів
Олег Яхнієнко: Так, Фальц-Фейнів. Ніби там якийсь мужик насильно утримував молоду дівчину, відібрав у неї паспорт і вона від нього народила дитину. Цю історію розказував Сурен. А з’ясувалось, що насправді то робив він сам: тягав дівчину до себе, ґвалтував і знімав це все на телефон. Наскільки це правда, не буду стверджувати.
Руїни маєтку Фальц-Фейнів у селі Новоолександрівка. Фото з архіву автора.
А «Молота» росіяни забрали через педофілію і наркоту. Потім його відпустили, бо в нього якийсь дядя впливовий в Росії. Нібито його відвезли до Росії, щоб судити там за російськими законами. А Сурена як «ДНРівця» відправили в Донецьк.

Коли Сурен зник, ми перестали ходити на роботу. Та й потреби такої вже не було. Інтернетом ми тоді користувалися вже виключно через VPN, а моїм завданням було формувати списки тих, хто їде на Нову Каховку. Тоді ж Алла Торчанська, староста села Дудчани змогла виїхати з окупації за цим списком. 

ЦЖР: Коли окупанти  забрали вас вдруге?
Олег Яхнієнко: 10 липня 2022 року коло мого двору стали два «Тигри», броньована машина типу мікроавтобусу, БТР і ще оточили все КамАЗами. Я вийшов до них сам. Дружина вискочила за мною і почала кричати: «Ви що, його знов забирати будете? Він же сидів уже!» А там купа озброєних людей, всі в балаклавах. Дуже багато – чоловік 30-40, не менше. І дуло БТРа направлене на хату.

Я кажу, не влаштовуйте виставу, дайте мені  переодягнутися, бо був, здається, в самих шортах. Сказав, що візьму документи і вийду. Одягнувся, взяв документи, 200 гривень про всяк випадок, пачку цигарок і пішов. Мене вони не зв’язували, не били. 

Посадили в броньований автомобіль. І питають, як їм проїхати до Нової Каховки. Я показав: вертайте наліво. Привезли мене знову до поліції, оформили і почали між собою розмовляти. «Це той, за якого говорилося?» – запитує черговий. І все, кидають мене у підвал. Там я здивувався, бо в камері сиділи самі «ДНРівці» і я один –  місцевий цивільний.

ЦЖР: Скільки їх було?
Олег Яхнієнко: Четверо. Сама камера чималенька, десь метрів три на чотири. «ДНРівці» були по формі, одразу було видно, хто з них старший. Він виявився командиром батальйону Козиренком Андрієм Володимировичем. Він каже: «Я в Ютубі є. Набереш там «Андрій Козир» і знайдеш, як я сп’яну зайшов на ваш блокпост і потрапив у полон. А потім мене обміняли». 

Питаю, за що зараз потрапив на підвал? Розповідає: «Була команда: їде СБУшник з грошима, його треба арештувати. Ми арештували, гроші забрали, здали його в комендатуру. Потім гроші зникли, а СБУшник виявився ФСБшником. Уже 50 днів тут сидимо».
Андрій Козиренко. Фото: скріншот відео
Другим у камері був помічник цього Козиря, начальник штабу, молодий хлопець. Він на мене тиснув, мат-перемат, наїжджав, як це буває в тюрмі. А я йому: «Що ти на мене гониш? Ти ж хотів свій «ДНР» і «незалежності» від України, але що ти у мене на Херсонщині забув? Йди собі, захищай далі свою «ДНР». З ним у мене доходило до сутичок. Козир нас розводив. 

Переночували ми ніч, а вранці цього молодого начальника штабу кудись викликали. Козира і ще двох солдатів виводили на прогулянки і в туалет, а мене – ні. Лише  12 липня на вечір сказали «з речами на вихід» і переселили у камеру №8. 

Згодом я дізнався, що в сьомій камері  сидів Сурен Мкртчян і цивільні люди, затримані як коригувальники. Ох, як їх там били, це страшно! Тебе не б’ють, але було таке відчуття, ніби це на тобі все відбувається.

«Я з окупантами вітався: «Слава Україні!» А вони мені: «Героям Слава!»

ЦЖР: Вони дійсно були коригувальниками?
Олег Яхнієнко: У когось росіяни знайшли в телефоні, що він здавав координати. Реально були такі. Були й такі хлопці: їх б’ють, а він каже, що Каховку він не «здавав», а «здавав» Чаплинку чи щось інше. Били їх дуже крепко. 

Мене кинули в камеру, де сиділи, в основному, наркомани і алкоголіки. Сидів зі мною дідусь 64-річний з Каховки, на Шварценеггера схожий, у нього гранату якусь вдома знайшли, десь ничка була у діда. Хлопець 25 років розповідав, що  якийсь «шкаф» приставав до якоїсь дівчини, він кинувся її захищати, вдарив нападника у щелепу. Той впав і помер – ненавмисне вбивство. Пішов сам здався, каже, все одно всюди камери, рано чи пізно знайдуть і заберуть. 

З такими людьми я сидів. Камера була два на два метри. А нас було найменше десятеро. Тож ти або сидиш, або встаєш і просто стоїш. Не пройти там ніяк. 

Я нічого не їв тиждень. На прогулянку мене не виводили, виходити в туалет не дозволяли. Казав хлопцям: з голоду не помру, а обісратися не хочу. Вони пропонували поїсти, дали пакет, якщо знадобиться. Я витримав. 

На восьмий день мене викликали на перший «допит» з балаклавою на голові, замотаною скотчем. Били крепко. Розказувати не буду, бо мозок відмовляється це навіть згадувати. Били по всіх органах: по нирках, по ногах, по голові. По всьому. Крепко відпрацювали. Я був у такому шоці, що не розумів навіть, наскільки мені було боляче. 

Вдарили мене в щелепу, вставні зуби вилетіли. Я прошу: зачекай, не бий більше. «Что такое?» Кажу, дай зуби виплюну, бо балаклава ця заважає. Він її підняв, я виплюнув, а він питає, чому немає крові? Бо вставні, кажу. «А, ну за*бись». І ще пару разів вдарив не сильно, чи то ліктем, чи то кийком. Їх було п’ятеро, не менше.
Олег Яхнієнко зі старостою села Качкарівка Юрієм Бутівчаком (з короваєм у руках). Фото: Facebook Олег Яхнієнко
ЦЖР: Що у вас запитували?
Олег Яхнієнко: Нічого. Лише кричали: «Ты долбо*б! Ты  проукраинский, ты кричал «Слава Украине!» Агитировал за Украину в своем селе!» Ну, я дійсно це кричав. Я ж навіть з окупантами біля контори вітався: «Слава Україні!» А вони мені відповідали: «Героям Слава!» Було таке. 

Та й «ДНРівські» зв’язківці зі мною чистою «западенською» мовою балакали. Вони  переїхали колись до Донецька і там залишилися, а тепер служили в «ДНР». Я їм тоді казав у селі: «Бандерам привіт!» А нормальним людям, своїм, я казав: «Почекайте ще трошки, все буде нормально, наші прийдуть, обов’язково прийдуть і звільнять наше село». Заспокоював багатьох так.

Коли мене перестали бити, мене відвів до камери поліцейський, наш, новокаховський. Коля його звати. Він і в перший раз мене виводив, коли я сидів навесні. Був там ще Сєрьога, але його вбили. Чув, що його застрелили в машині. Він багато років працював у поліції. Худенький, високий. Я бачив його там весною. 

ЦЖР: Сергій Томко. У вересні 2022 року росіяни заявили, що інсценували замах на нього 7 липня
Олег Яхнієнко: Я про це не знаю. Він тоді кілька разів брав мене зі Славою Воронковим до себе переносити столи чи ще там щось, давав трошки цигарок. Але переважно казав: «Хлопці, ви сидіть просто, відпочивайте. Хоч свіжим повітрям подихаєте». І цей Сергій [Томко] казав, що тут пахне смаженим, що треба «валити звідси». Як мені здалося, у нього не було жодного настрою служити далі росіянами.
Колаборант Сергій Томко. Фото: most.ks.ua
Сергій нам тоді, навесні, трохи допомагав. Давав кип’ятку, дозволяв передачі, які приносили Славі і Віталію Перетятьку. Пам’ятаю, тоді нас на початку добре годували в Новій Каховці. Кормили як на забій, чесно. Це коли буряти ще були, а коли їм на заміну прийшли калмики, то казали, що їм самим жерти нема чого і могли дати одну хлібину на камеру в день на всіх. А ось влітку, коли я там сидів, нас узагалі практично не годували. Могли дати одну хлібину на день, іноді ще помідори. Бо там сидів фермер із Каховки, йому привозили ті помідори. А так їсти практично не давали.

Передачі передавали «Вбивці», як ми його називали, і  ще якомусь із хлопців. Мені Ауріка, дружина, скільки всього привозила, але мені передавали лише сірники, одяг і якісь дрібниці. Цигарки росіяни одразу забирали, як і їжу. А я ж розумів, що жінка не могла поїхати в Нову Каховку, витратити стільки часу, щоб привезти лише якийсь одяг, який мені нахєр не був потрібний.

На  дев’ятий день мого полону, наступного після того «допиту, знову виводять мене в балаклаві,  я нічого не бачу. А їх було троє. Запитують: ну, що я надумав? Диктуй, мовляв, АТОвців. Я їм кажу, що ви й так усіх уже знаєте, я списки  на третій чи на четвертий день окупації бачив у Сурена. Але АТОвців уже в селі давно немає. І називаю хлопців, які виїхали і чиїх батьків у селі немає. Кажу, ось цих по пам’яті знаю. А він мені: «Сейчас тебя отведут в камеру, дадут тебе ручку и листок. Ты должен написать всех и писать до потери памяти — всех». 

А на десятий день знову мене викликають. Питають, що я їм написав? А я кажу, що мені ж ніхто не дав ані ручки, ані аркуша паперу. Дали команду зняти з мене балаклаву і кажуть: «Ну ты ж понимаешь, дед, что ты нам мешаешь?» 

А я вже знав перед другим полоном, що в Миловому окупанти збираються головою своєї адміністрації поставити Суржичку (Суржик Тетяна Олександрівна – директорка Милівської школи , колаборантка – ред.).  Я з нею розмовляв, запитував її, чи щось значить для неї Батьківщина, чи ні? Вона для мене таке позорище, бо я ж сам ставив її на посаду директорки школи. А Суржичка мені відповіла, що для неї Батьківщина – це її хата, її діти, її чоловік. Ось так. Після цього я остаточно зрозумів, що вона – ставлениця окупантів.
Колаборантка Тетяна Суржик разом із ліквідованим Кирилом Стремоусовим. Фото: скріншот відео
Росіяни мені кажуть: «У тебя есть два варианта. Или мы тебя сейчас этапируем в Донецк или дальше, но это легко, на обмен пойдешь. Или второй вариант — сидишь дома и никуда не высовываешься. И люди к тебе ходить не должны». Я їм сказав, що мене ніхто не буде обмінювати, тому другий варіант мене влаштовує. Після цього наказали написати папірець, що я не маю до них претензій, це у них була стандартна вимога, і мене відпустили.

ЦЖР: А Сурена Мкртчяна в поліції Нової Каховки ви бачили?
Олег Яхнієнко: Бачив один раз. Він дізнався, що я сидів поруч із ним у сусідній камері і передав мені записку, де писав, що йому хтось підкинув таблетки, якусь спеціальну хєрню, щоб його вирубило, і що його підставили.

Якось  мене і ще двох хлопців вивели на прогулянку, там я перетнувся з Суреном. Він знов сказав , що його підставили, і попросив: «Ти не можеш мені хлєбушка передати?» Виявляється, їх узагалі не годували. А я собі думаю: та пішов ти нахєр.  Але все ж сказав співкамерникам,  що просили з тієї камери, і вони почали ділитися з ними. 

Видно було, що Сурен дуже пригнічений. Він же був царем і в одну мить став ніким.
Олег Яхнієнко. Фото: Олег Батурін / ЦЖР

«Зароешь и его никто не найдёт. Или в речку его выбрось»

ЦЖР: А в інших камерах як багато тоді тримали людей?
Олег Яхнієнко: Дуже багато. Багатьох били. В основному били тих, хто сидів у 7 камері, там  де були «коригувальники». Коли я був там вперше в березні, то ще там багато було українських військовополонених. Хоча їх, в основному,  тримали в управлінні СБУ – там уже сиділа ФСБ. 

Знущалися сильно над людьми. Вуха різали. Там, де Віталій Перетятько сидів, одному хлопцю вуха відрізали. Електричним струмом били постійно, крики були жахливі. Ми чули, як заходили до поліції чеченці або якісь інші окупанти. Їм хотілося познущатися над людьми і вони це робили. Я чув як один калмик, який був старшим серед наглядачів, кричав: «Вы приехали сюда, уши отрезали ему, а мне за него отвечать?» А ті йому відповідали: «Зароешь и никто его не найдёт. Не переживай! Или в речку его выбрось». Таке було.

Ще всім роздавали гімн Росії і наказували обов’язково вчити. Камера Сурена постійно співала цей гімн. Їх виводили і вони по півдня могли співати гімн Росії.

ЦЖР: Українців там було багато?
Олег Яхнієнко: В основному наших там і тримали. Пам’ятаю, серед них був один каховський ром, він був старшим у них. Типу циганського барона, але статусом трохи нижче. Гнилля страшне! Чмошник натуральний. Він кричав росіянам: «Я же вам  жрать возил! Я всё для вас делал!» Я й прізвище його чув, але якось не запам’ятав… 

ЦЖР: Ханик?
Олег Яхнієнко: Точно,  Ханик! Хлопці з Каховки мені розповідали, що як тільки почали завозити російську «гуманітарку», її всю забирав той «табір» на чолі з Хаником і торгували нею на базарі. Коли  Ханик заходив до «АТБ» чи  інших магазинів, біля нього завжди були два охоронця, він набирав собі товару  і виходив. Касирка просить його розрахуватися, а він її нахєр шле. Бо він – влада.
Колаборант Валерій Саїтов. Фото: Facebook Oleh Baturin
Розповідали хлопці, що Ханик з усього Каховського району звозив баранину і смажив окупантам шашлики. Я сам чув, як він казав росіянам: «Я ж вам и «гуманитарку» организовывал, и жратву на блокпосты возил».

Ханик часто гупав у двері камери, кричав, що його схопили несправедливо, що сталася якась помилка, бо він – свій. Кажуть, він там довго сидів – днів 30-40. У віконце якось до нас постукав, засунув свою круглу морду і каже: «Ребята, дайте хлебушка. Кушать хочется». Гнида.

ЦЖР: Коли вас відпустили?
Олег Яхнієнко: 21 липня.

ЦЖР: Після того ви залишалися у Миловому?
Олег Яхнієнко: Так. 
Якось знову росіяни приїхали до мене. Одягнені по формі, як солдати. Може, Росгвардія. Я тоді олію бив на своїй олійниці. Чую, хтось стукає. Заходять: «Здрасьтє-здрастє! Ви Яхнієнко Олег Володимирович?» Да. «Ми приїхали перевірити, чи ви не виїхали». А мене ще в Новій Каховці попередили: якщо я надумаю виїжджати з окупації, то назад я вже не повернуся, що всюди є мої «пальчики» і фотографії. Я в ті погрози і вірив, і не вірив. Бо у росіян було багато понтів. Навряд чи вони на той час мали добре організовану систему перевірок. Не пригадую, щоб на блокпостах стояли комп’ютери і вони могли б відстежувати, приміром, мене за відбитками пальців. Чухнути з дружиною ми могли, але прийняли рішення залишитися. Тим більше, що ми постійно дивилися українське телебачення і розуміли – ще трохи і Херсонщина буде вільною, бо наші просуваються вперед.

ЦЖР: Чому ви не виїхали з окупації?
Олег Яхнієнко: Причин багато. Геройствувати не буду,  спочатку я справді просто всього не розумів. Коли ж з’явилася можливість виїхати, я не розумів – а як людей кинути? Вони мені довірили посаду голови, обрали ж не лише, щоб я був, коли все добре, а й коли все погано. Коли важко. Дуже багатьом я, дійсно, міг на той момент допомагати.
Олег Яхнієнко. Фото: Фото: Facebook Олег Яхнієнко

«Андрій Костюк зробив зі мною те, що обіцяв Суржик у своєму кабінеті»

ЦЖР: Чи бачилися ви з гауляйтеркою Милового Тетяною Суржик після тієї розмови?
Олег Яхнієнко: Коли мене відпустили вдруге, я особливо не світився в селі. Дехто з односельців приходив до мене, я чим міг, допомагав їм, підказував, що треба зробити. В основному ж люди приходили до мене пожалітися на те, що у нас коїться. Я відповідав, що нічого не можу зробити. Тим більше, що вдруге мене схопили в полон саме через Суржик і Андрія Костюка,  який був головою окупаційної адміністрації Бериславського району.

ЦЖР: Чому ви так вирішили?
Олег Яхнієнко: Бо я особисто це від них чув. За кілька днів до другого арешту, 8 липня, в п’ятницю, я заїжджав у Берислав і мене на російському блокпосту зупинили, з’ясовували, хто я такий. Я представився головою Милівської сільської ради. Вони подзвонили до Костюка і він наказав через них, щоб я до нього заїхав.

Я під’їхав до Бериславської райдержадміністрації, мене провели на другий поверх і попросили почекати, бо у Костюка хтось був. Двері до кабінету, де сидів раніше голова Бериславської РДА були відчинені. Я сів і почув з кабінету голоси Суржик і Костюка. Почув, як Суржик каже йому: «Ну, люди все одно будуть до нього йти. Я не знаю, як я працюватиму». Ламалась. А Костюк каже: «Не переживай. Ми його так заховаємо, що його більше ніхто не знайде».
Колаборант Андрій Костюк (ліворуч) разом із іншими зрадниками і гауляйтером Херсонщини Володимиром Сальдо в окупованому Бериславі. Фото: окупаційні пабліки
Я тоді на це дуже емоційно зреагував, зайшов у кабінет і кажу їм: «А нічого, що ви ховаєте того, хто сидить у вас під боком? Хоч би тихіше про це казали». А Костюк на це: «А, ви тут. Заходьте, заходьте!» 

Костюк перепитав мене, чи я не передумав, чи готовий я співпрацювати з ними. Я кажу: ні, не буду, не передумав. На тому розпрощались. Потім Костюк приїхав у село, представив усім Суржичку, а наступного дня мене арештували. Тож, він зробив те, що пообіцяв їй тоді у своєму кабінеті.

ЦЖР: Яким був Андрій Костюк в окупації?
Олег Яхнієнко: Я з ним контактував тричі. Перший раз коли він мене викликав до себе, щоб примусити співпрацювати з окупантами. Це був вихідний день. Костюк ще сидів у Бериславському педколеджі. Я сказав: «Ні».

А вдруге він викликав не лише мене, а усіх старост і голову Борозенської громади Галину Кузьміну. Тоді Костюка представляли як «губернатора» Бериславщини. На це представлення я поїхав сам, наших старост брати з собою відмовився. Сказав: мені що, автобус для цього дійства наймати? Поїхав на «Москвичу». 

Представлення Костюка відбувалося в педколеджі. Якийсь невідомий нам чоловік у цивільному зачитав наказ Володимира Сальдо про його призначення. Після цього виникла перепалка. Бо нам наказали передати людям, щоб вони більше не платили ані за воду, ані за світло. Я кажу на це: ну ви молодці. А якщо завтра насос згорить, то невже ви мені скинетесь на новий насос? А зарплати комунальникам платити хто буде? Не ви ж їх на роботу брали! А якщо завтра люди залишаться без води, що мені тоді робити? Один палець у жопу, інший у ніздрю і бігати, просити: люди, здайте по 100 гривень, бо насос треба купити? Та й навіщо щось змінювати, якщо люди звикли платити за спожиті послуги? Той незнайомець у цивільному вислухав мене і відповів: «Ваше мнение очень полезное для нас, но вас никто не спрашивал». 
Втретє Костюка я бачив, коли він казав, що мене закриє. Більше я з ним не контактував і жодних справ ми з ним не мали.
Зруйнований житловий будинок у Миловому. Фото: Олег Батурін / ЦЖР
ЦЖР: Як ви дізналися про звільнення Милового?
Олег Яхнієнко: Я почув про це ще звечора. Хтось із сільських бачив, що наші уже проходили. Перші, штурмовики. Спочатку про це говорили пошепки: «Все, наші вже десь тут поруч». А вранці ми всі повибігали, бо наші військові вже пересувалися вулицями. Ми всі обнімалися з ними, цілувалися, жінки бігом почали варити їсти нашим хлопцям. Радість така була! Ми із дружиною в окупації змогли заховати 10 наших прапорів, потім дістали їх.

ЦЖР: Як постраждала Милівська громада від окупантів?
Олег Яхнієнко: Люди страждали. Як і всі. Інфраструктура знищена повністю. Росіяни розбомбили школу в Миловому. Вони в ній сиділи, а потім виїхали з неї і стріляли по ній з Новокаїр. Три приходи мінометом. Ми сиділи на вулиці і все це бачили. Вони ще підняли квадрокоптер подивитися, чи влучили, чи ні. Школу вони точно розбили.
Зруйнований будинок культури в Миловому. Фото: Олег Батурін / ЦЖР
Будинок культури під питанням. Росіяни там були, потім з’їхали, але там залишалося їх десь чоловік десять. Наші розбомбили, кажуть. Та Бог з ним. Шкода лише, що не розбили його раніше, коли окупантів там було ще багато. А дитсадок теж розбила русня. Коли вони виїхали з нього, то написали там: «Міни». І знову з Новокаїр три приходи і – садочка немає. Ще вони по селу стріляли. Двох жінок вони вбили в перші дні окупації,  в березні 2022 року. Вони зайшли до нас з 9 на 10 березня. А на другий же день прилетіла «касетка». Загинули дві жінки: молода мати чотирьох дітей і  її свекруха.

ЦЖР: Зараз продовжують окупанти обстрілювати село?
Олег Яхнієнко: Постійно. Це само собою.

ОЛЕГ БАТУРІН, Центр Журналістських Розслідувань
0 комментариев
25 мая 2024, 21:20
Ваш комментарий будет опубликован после модерации.
Читают / Обсуждают
Україна вже не може забезпечити виплату пенсій усім громадянам похилого віку: залишився єдиний вихід
Україна вже не може забезпечити виплату пенсій усім громадянам похилого віку: залишився єдиний вихід
В Україні виплата пенсій опинилася під загрозою. Через різке скорочення українців, що працюють, пенсіонерам уже нічим виплачувати зароблене. Через це депутати терміново приступають до впровадження пен...
13 мая 09:25
1111
Україна заявила про тимчасовий відступ від конвенції з прав людини: в чому саме українці будуть обмежені
Україна заявила про тимчасовий відступ від конвенції з прав людини: в чому саме українці будуть обмежені
Міністерство юстиції України підготувало оновлену інформацію про тимчасовий відступ від зобов'язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Генеральний секретаріат уже отримав по...
29 апреля 02:47
1008
Старець побачив закінчення війни в Україні: яке покарання чекає на росіян
Старець побачив закінчення війни в Україні: яке покарання чекає на росіян
Провидець Зул-Кахар після чергового видіння передбачив перемогу України у повномасштабній війні та розповів, яке покарання чекає на росіян.Прогноз старця оприлюднили у Youtube.Провидець мешкає високо...
14 мая 03:15
982
Росіяни почали святкувати “День перемоги” на лівобережжі Херсонщини на тиждень раніше
Росіяни почали святкувати “День перемоги” на лівобережжі Херсонщини на тиждень раніше
Окупанти не дочекались свого сакрального свята “Дня Перемоги” та вирішили зігнати місцевих школярів на акцію “Безсмертний полк” за тиждень до 9 травня. Учнів одразу двох шкіл окупованого Генічеська зм...
06 мая 16:53
826
Британія порадила громадянам уникати областей України, які межують із Білоруссю
Британія порадила громадянам уникати областей України, які межують із Білоруссю
Великобританія радить громадянам утриматись від поїздок до України. Особливу увагу звернули на регіони, що межують з Білоруссю.Про це повідомляє  сайт  уряду Великої Британії."FCDO (Міністерство закор...
04 мая 03:03
768
3
СБУ затримала ексохоронця російської катівні, який намагався сховатися у лавах ЗСУ
СБУ затримала ексохоронця російської катівні, який намагався сховатися у лавах ЗСУ
Військова контррозвідка Служби безпеки затримала ще одного колаборанта, який співпрацював з рф під час окупації Херсона.Тоді він «служив» у російській катівні, яку рашисти облаштували на базі захоплен...
23 мая 16:14
146
1
Чорнобаївська громада отримала понад 1200 книжок
Чорнобаївська громада отримала понад 1200 книжок
Чорнобаївська громада Херсонської області, у рамках всеукраїнського проєкту «Вільні читають українською!», отримала понад 1200 книжок.Їх для мешканців прифронтових та деокупованих регіонів зібрали зак...
02 мая 10:03
719
1
Встановлена ще одна картина, викрадена росіянами з Херсонського музею
Встановлена ще одна картина, викрадена росіянами з Херсонського музею
Список музейних робіт, які незаконно перебувають в Криму, поповнився ліногравюрою литовського художника Самуїла Розинаса.Про це повідомили працівники Херсонського художнього музею.В чергове переглядаю...
12 мая 12:20
571
1