"Навчання зараз – наше головне завдання", - вчитель Катерина Лисюк

Незаперечною частиною для кожного з нас є теза: «Із слова починається людина». Вочевидь, людина існує в мові, виявляє себе в ній, через мову, через спілкування прокладає місток для порозуміння з іншими людьми. Саме через рідну мову, що пов’язує невидимими нитками сучасні й минулі покоління в єдину мовно-національну спільноту України, відчуваємо себе вдома, громадянами своєї держави. Живемо на український землі, що годує нас, у тому неповторному природно-мовному світі, де народилася самобутня українська пісня, високо зійшла зоря Шевченкової поезії, де віками плекалася солов’їна українська мова. І кому, як не вчителю-словеснику, стати оберегом рідної мови, української пісні, народних звичаїв.

Професія вчителя в усі часи залишалася найбільш шанованою, але одночасно і найважчою. Справжній Учитель – завжди трохи загадка…. Що робить учителя Вчителем? Що ним керує? Можливо, любов до свого предмета і кваліфікована професійна підготовка? А може, особиста привабливість чи вміння доступно викладати знання? Чи особливі риси характеру? Що саме? Загадка… Але вміння передати свій досвід молоді, тим, хто входить у самостійне життя – це, безперечно, талант. Таким талантом  від природи наділена дивовижна жінка, викладач української мови – Лисюк Катерина Анатоліївна .

У Херсонському академічному ліцеї імені О. В.Мішукова Катерина Анатоліївна працює 31 рік. Саме тут розкрилися талант педагога й краса, гармонія душевності цієї активної, енергійної, наполегливої особистості.

Як справжній наставник, Катерина Анатоліївна Лисюк любить своїх вихованців, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожен із них зможе стати гарною людиною, поважає в кожному особистість, розвиває в учнях людську самобутність і оригінальність, живинку, яка формує їхній індивідуальний образ, уводить у світ творчої праці, безперервно поповнює невичерпне джерело духовної сили. Вона дає учням поради: «Вчися! Порожня голова міркувати не може. Навчання зараз – наше головне завдання». Ще вона каже: «Не відповідай на зло злістю. Хочеш, щоб тобі допомогли, допоможи сам». Вона спонукає розібратися в житті, не боятися труднощів, нести відповідальність за себе, родину, Батьківщину.

Рідне слово для неї – це вимір, у якому вона відчуває себе щасливою, це глибоке задоволення від своєї справи, це джерело живлення її думок , тому вона постійно підвищує свій науково-теоретичний та методичний рівень, активно сприймає, осмислює, впроваджує і поширює передовий педагогічний досвід, має добрі організаторські здібності. Саме інтерес до проблем науки, широкий світогляд, зацікавленість, інтуїція вирізняють її з-поміж інших учителів. У цьому є, напевне, її загадковість.

Вагомим результатом педагогічної діяльності Лисюк К. А. є участь її учнів у міських, обласних олімпіадах, у Міжнародному конкурсі знавців української мови імені П. Яцика та Міжнародному мовно-літературному конкурсі учнівської та студентської молоді імені Т. Г. Шевченка. Завдяки своєму наставнику, її вихованці можуть випробувати свої сили і здібності, дорослішаючи, формують себе, свою особистість, гартують свою душу, розвивають уяву і творчі здібності, навчаються спілкуватись і краще розуміти інших.

За її розум, справедливість, терпіння, розуміння про неї можна сказати, що це людина своєї справи. Для колег вона – щирий співрозмовник і порадник, готовий прийти на допомогу у будь-яку хвилину. Вона завжди зрозуміє, підбадьорить, підтримає влучним словом.

За чесність віддану працю Лисюк К. А. відзначена Почесними грамотами міського, обласного управління освіти, у 1996 році одержала нагрудний знак МОН України «Відмінник освіти України». Має кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії» та педагогічне звання «учитель-методист».

Наша мова з чорнозему, з роси, з тихої води, ясних зір і широких безмежних степів. Вона наймудріша, наша берегиня, що не давала згаснути земному вогнищу роду нашого українського, що тримала наш народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу! Любов до рідної мови, рідного краю – це саме те, чому вчать дитину змалечку, спочатку батьки, а потім педагоги. Переконана, що учні можуть бути залюбленими в предмет української мови тоді, коли сам Учитель закоханий в українську мову усім своїм єством, усією душею.

Наше слово вчителю Вам

Спасибі, рідна вчителько, тобі!

За мудрість,за турботу і терпіння.

Посіяне тобою любов’ю проросте,

Бо сходи ті із доброго насіння.