"Народна перлина" Херсонського театру

У будь-якому театрі є свої перлини – актори, які з першої секунди  виступу запалюють сцену і гіпнотизують глядача. Херсонському академічному музично-драматичному театру ім. Миколи Куліша пощастило, адже у свій час він відкрив неймовірний акторський талант у тієї, хто на початку своєї кар’єри бути акторкою і не збиралась – це Олена Галл-Савальська. Харизматична, характерна, різнопланова актриса і потрясаюча вокалістка прийшла працювати у театр концертмейстером, а в 33 роки «перекваліфікувалась» на актрису. А потім купа ролей, шалений успіх, звання заслуженої артистки України, а через 10 років стала вже народною. Сама ж актриса, за її словами – ніколи не мріяла про жодну роль, а тим паче звання.

Тим не менш – у списку її робіт різнопланові і характерні персонажі:  Фаїна Раневська з «Два серця», Сюзетта у «Ошуканих рогоносцях», а також «Кайдашева сім’я» - Кайдашиха, «Дядечків сон» - Мар’я Олександрівна, «Херсонські манси» - Броня, «Каліка з острову Інішман» - Кейт, «Шість страв з однієї курки» - мати тощо. Однак, баба Пріся в однойменній драмі Павла Ар’є – для неї особлива, тож про цю роль і про театр в цілому говорили з пані Галл-Савальською…

Які були Ваші перші враження, коли Ви прочитали п’єсу Павла Ар’є «Баба Пріся»?

- П’єса сподобалась одразу. Хоча це рідко буває. Мені можуть сподобатись якісь останні фрази. Однак, цього разу я була в такому захваті, що прочитала її з початку і до кінця на одному подиху. По-перше, вона дійова, по-друге, дуже гарно виписані характери усіх героїв.

Можна сказати, що це Ваша улюблена роль?

- На даний момент так. Взагалі я всі ролі люблю, я люблю різнопланові ролі. Люблю співати, танцювати, плакати, сміятись, щоб показати всі свої грані.

У цій виставі дуже багато моментів містичного характеру. Легко було їх втілити?

- Дуже важко. Коли я побачила цей текст, то одразу запитала у Павла Ар’є: а як же я це буду грати? У мене нема такого в характері – проклинати людей. Звісно, я можу висловити людині все, що про неї думаю, але реагую одразу, як кажуть «гранітний камінець» не тримаю за пазухою. Однак, швидко заспокоююсь. Тому ця молитва-прокльон досі у мене викликає суперечності. Коли я читаю цей текст на сцені, то виникає відчуття, ніби з гори тягну величезний камінь. Просто ми – люди Півдня і ми чимось схожі на італійців за своїми характерами – висказали свої емоції і заспокоїлись. За сокири і ножі ми не хапаємось, так як на Західній Україні, тому ця роль одна з непростих.

Ви вірите в Бога? Відвідуєте церкву?

- Ну аякже! Можеш показати  мені людину, яка не вірить в Бога? Ми йдемо і просимо пробачення…Тому що всім відомо, що акторська професія не від Бога. Я завжди прошу, якщо є якісь великі церковні свята, щоб не ставили цю виставу в репертуар того дня.

Ваша творча мрія?

- Я ніколи нічого не хотіла. Знаєш, я завжди підходжу просто, я вважаю, що там зверху краще знають, що потрібно.

Скільки років працюєте в театрі?

- 40 років. Я прийшла працювати в театр після музичного училища. У мене один трудовий запис. Коли потрапила у пенсійний відділ, то працівники за мене змагалися між собою хто буде мене оформлювати на пенсію.

Чи збулася мрія стати народною артисткою?

- Ні, я навіть ніколи не мріяла про це. У мене мама заслужена артистка, а дочка буде народною (сміється)?

Що для вас театр?

- Життя і бій. Кожного разу йдеш, як у бій, хоча цього може і не хотілося б, хотілося б якось спокійніше. Хоча там нагорі знають, що і як краще.

Чи є у вас хобі?

- Я люблю тварин. У мене завжди були собаки, не уявляю свого життя без них.

 Спілкувалась Єлизавета Тарасова