"Лікар відвернувся і сказав: “Нічим вам не допоможу, у мене нічого немає" - реалії медицини в окупації

Національна служба здоровʼя України продовжує контрактувати частину медзакладів на окупованих територіях, а уряд виплачувати зарплату українським лікарям, та більшість з них, з ким ми звʼязувалися, розмовляти з нами відмовилися, навіть на умовах анонімності — через страх перед окупаційною владою.

Але не відмовилися їхні пацієнти. Термінова операція на очі, яку можна зробити тільки за 200 кілометрів від рідного міста. Діти зі складними діагнозами, яких вивозять лікувати в Росію. "Безкоштовна" медицина за десятки тисяч гривень. Відмова зупинити кровотечу, бо в лікарні "нема чим". Суспільне публікує історії українців, які намагалися отримати медичну допомогу на окупованих територіях та розповідає, чим це для них закінчилось.

Тетяна (ім’я змінено на прохання героїні) після окупації залишилася в Олешках, що на Херсонщині, доглядати батьків. Її тато мав прогресуючу хворобу Паркінсона та деменцію, у мами теж були проблеми зі здоров’ям. "Одного дня у тата почалася сильна кровотеча на місці пролежнів.

Я поїхала у нашу Олешківську лікарню, забігаю до лікаря і прошу поїхати зі мною.

Він відвернувся і каже: "Нічим вам не допоможу, у мене нічого немає". Я до медсестер, в реанімацію — кажуть, в лікарні немає кровоспинних. То поїхала додому, включила генератор та з морозилки холодне прикладала татові всю ніч".

Наступного дня Тетяна знайшла знайомого хірурга, який вислав за її татом швидку і зробив операцію. Додому чоловіка везли звичайною машиною, бо, говорить жінка, швидка виїжджала лише раз на день.

Тетяна розповідає, в Олешківській лікарні майже не залишилося вузькопрофільних лікарів. І не тільки через те, що вони виїжджають. Торік в серпні російський снаряд, спрямований на Херсон, не долетів і влучив у будинок ортопеда-травматолога Ігоря Васильєва. Йому відірвало ноги. В рідній лікарні ніхто не міг допомогти, тож чоловіка повезли рятувати у Сімферополь, але він помер. Його рідні згодом розповідали, що він не виїхав з окупації, бо не міг покинути людей.

В Олешках майже не проводять операцій та не госпіталізують важкохворих, найближче де це роблять — у Скадовську, але там приймають не всіх цивільних, бо пріоритет — російські військові. Ліки в Олешках — лише російські. Часом волонтерам вдається передати українські, але це довга, складна і ризикована логістика, каже Тетяна.

Жінка згадує, що якось за один день у її мами посиніла і набрякла нога. Лікар телефоном сказав, що це закупорка вен, яка може призвести до гангрени й ампутації. Але додав, що такій літній людині її вже не будуть робити.

"Так і сказав, — плаче Тетяна. — Я мамі всю ніч колола знеболювальне, рушничком її обтирала холодним. А вранці вона померла. Це було 5 червня 2023 року".

suspilne.media