Кредити, податки, міни та дешеве зерно – історія фермерів, які господарюють у червоній зоні

Після деокупації села Новодмитрівка на Херсонщині заступник директора сільськогосподарського підприємства “Інгулець”  Віталій Нагірний власноруч  розміновував поля і підірвався на тракторі. Але, попри контузію, невдовзі повернувся до роботи. Крім мін, фермерам загрожують ще й обстріли: село розташоване неподалік від Дніпра, ця територія вважається червоною зоною. Про причини, які змушують аграріїв ризикувати власним життям і життям робітників, та найгостріші проблеми великих господарств журналісти “Вгору” поговорили з фермерами Віктором та Віталієм Нагірними, а також з головною бухгалтеркою підприємства “Інгулець” Антоніною Устиновою.

“Комусь треба брати на себе відповідальність”

Сільськогосподарське підприємство  “Інгулець” у Новодмитрівці працює ще з радянських часів. Тільки назва його відтоді й до наших днів кілька разів змінювалася. З часу утворення СТОВ “Інгулець” у 2000 році його очолює Віктор Васильович Нагірний. Працює разом із сином Віталієм – наразі його заступником. У мирні часи на понад 2000 гектарах вирощували зернові та олійні культури. У 2020-21 роках товарообіг сягав понад 60 млн гривень на рік. Під час війни ситуація кардинально змінилася. Село потерпає від обстрілів. Окупанти, повтікавши звідси, залишили після себе купу мін та інших боєприпасів.

Один з російських снарядів на території господарства

Попри це, десь через місяць після деокупації Новодмитрівки фермери вирішили працювати на полях. Чекати обстеження й гуманітарного розмінування своїх земель не стали. Почали очищати поля самостійно. Цим займався і Віталій Нагірний. Про рішення взяти на себе цю небезпечну справу   каже: невідомо, скільки треба було чекати на розмінування від держави, а господарству потрібно розраховуватися з пайовиками та платити людям заробітну плату. Підприємство мало 35 робітників, їм потрібно було годувати свої сім’ї. Винаймати приватних розмінувальників, які пропонували послуги з розрахунку 30 тис. грн за гектар, можливості не було. А щодо гуманітарного розмінування на початок червня 2024 року в Новодмитрівській громаді розміновано тільки два поля:  140 гектарів одне і близько 200 – друге.

"Поки до нас дійде (гум. розмінування – ред.), скільки років чекати? Ну, от давайте три сезони прождемо, а нам все одно доведеться за три сезони з людьми розрахуватися", – говорить Віталій.

Фермер показує наслідки обстрілів

Він стверджує, що державні розмінувальники вибирали менш засмічені угіддя, а нині вони розміновують ті поля, де фермери вже й так працюють.

За словами директора “Інгульця” Нагірного-старшого, після деокупації села в полях залишилися ракети, снаряди з “Ураганів”, “Градів” та інше озброєння.  Все це довелося витягувати краном. Протитанкові міни теж збирали самі. Переважно цим займався особисто Віталій, іноді йому допомагав друг Дмитро. За допомогою придбаних за власні гроші металошукачів вони збирали міни зі снарядами. Так поступово розмінували близько 2000 гектарів. 

Однак не все вдалося зачистити. Після початку польових робіт трактористи 5 разів підривалися на не помічених “Пелюстках” – маленьких пластикових мінах. Люди не постраждали, лише колеса трактора пошкодило. 

Механізатор Анатолій

Під час об’їзду останнього поля на  потужнішу міну наїхав сам Віталій – і отримав контузію.

"Я дзвоню йому, питаю, що там. А він каже: “Та вже пару кіл зробив, якщо що, воно буде чутно”. Через 10-15 хвилин – чутно. І я поїхав на трасу.  Кабіна розбита, він вийшов – обличчя побите склом", – пригадує Віктор Нагірний, як підірвався на тракторі його син. 

Оговтавшись, Віталій знову повернувся до роботи. Каже,  механізатори погоджуються працювати тільки після того, як він об’їде угіддя.

"Якщо хтось підірветься, у тюрму за них сяду. А як мене не стане, проблем буде менше. Ну, знаєте, все одно комусь це треба робити. Треба відповідальність брати, – каже Віталій".

Не зупиняє його й те, що вдома його чекає дружина й діти, найменший хлопчик народився під час повномасштабної війни. 

Віталій Нагірний заступник директора СТОВ “Інгулець”

Допомога обмежена, а кредити та податки фермери мусять сплачувати незалежно від обставин

На переконання Віктора Нагірного, завдяки тому, що під час окупації вони з сином залишилися вдома, їхнє господарство не розграбували. Покрали тільки пальне. Утім, весь урожай 2022 року залишився в полі. Окупанти не пускали нікого в поля й не давали зібрати зерно. За словами Віктора, це призвело до величезних збитків.

Про фінансові проблеми “Інгульця” розповідає головна бухгалтерка Антоніна Устинова. Вона стверджує, що за 2022-23 роки підприємство втратило 127 млн гривень.

"Для господарства це, можна сказати, катастрофа, бо залишків у нас на 2022-й рік було небагато. І ми їх використали, щоб прожити 2023 рік, бо жодного більше доходу не було", – говорить Антоніна.

Техніку не розікрали, але дещо все ж постраждало від обстрілів

За її словами, витрати підприємства в умовах війни виросли втричі – подорожчало пальне, засоби захисту рослин, добрива, запчастини та інше. Як і раніше, потрібно розраховуватися з пайовиками та виплачувати робітникам зарплату. 

"Тут жити нема за що, знаєте, роботи як такої немає, тільки в нас", – пояснює Антоніна.

За її словами, зерно з “Інгульця” раніше вивозили великими партіями, а тепер по дві-три машини, ще й чекають, поки ті доїдуть і розвантажаться. У мирний час їздили до Білої Криниці, Нової Каховки, Блакитного, Високопілля, а тепер лише до Одеси. Буквально в цьому році дві машини з зерном в Одесі потрапили під ракетний обстріл. Через складну логістику доходи від продажу зерна зменшилися, бо на його перевезення тепер витрачається набагато більше грошей, ніж раніше, ще й саме зерно впало в ціні.

Анатолій за роботою

"Соняшник, за який в минулі роки давали по 22 тисячі за тонну, восени 2023 довелося продавати по 10 тисяч гривень. Якщо ми у 21-му році отримали 65 млн грн без ПДВ, то у 23-му ми отримали лише 17 млн без ПДВ", – пояснює  бухгалтерка.

У 2023 році додалося податкове навантаження. Пільги на сплату податків господарство не отримало, бо у травні на розмінованих полях вже посіяли соняшник. Антоніна Устинова каже, писали заяву, просили надати пільги хоча б на пів року, бо доходів ще не мали, але їм відмовили. 

Одне з оброблених полів, яке фермери розміновували самотужки

За словами головної бухгалтерки, саме податкове навантаження тисне на підприємство найбільше. За 2023 рік вдалося сплатити всі податки, а на цей рік утворився податковий борг у 38 тис. грн.

Крім податків, доводиться платити чимало за кредитом, взятим ще до повномасштабного вторгнення.

"У нас був кредит за програмою 5.7.9. Якби не війна, то розрахувалися б повністю, а так нам пішли назустріч і пролонгували на три роки. Тобто, на сьогодні нам кредит ніхто не дає. А з 2022 року, коли ми у листопаді перекредитувалися, нам підняли ставку до 16%", – розповідає Антоніна.

Вона скаржиться,  що деякі дрібні підприємства хизуються наданою їм допомогою. Мовляв, отримали від благодійників купу добрив, техніку та насіння. А для таких великих господарств як “Інгулець” програм допомоги фактично немає. 

Віталій Нагірний показує на карті територію господарства

Про брак програм допомоги для великих та середніх фермерських господарств, які є бюджетоутворюючими, говорив очільник департаменту сільського господарства Херсонської ОВА Дмитро Юнусов. За його словами, майже усі державні програми фінансуються міжнародними донорами, а ті вирішили зосередити допомогу на дрібних господарствах. Вони вважають, що великі фермери здатні самі розв’язувати свої проблеми. 

За словами Дмитра Юнусова, єдине, в чому великі господарства мають пріоритет на допомогу, – це модульні зерносховища та рукави для зберігання зерна. 

Зруйновані склади “Інгульця”

Віталій Нагірний підтверджує: господарство нещодавно отримало рукави для зберігання зерна, але чи витримають вони осінні зливи та буревії – фермер не певен. А стаціонарні зерносховища зруйновані обстрілами. 

Ганна Щидловська, Вгору