Колишній захисник київського «Динамо» і збірної України несе службу в Херсонській поліції

Уродженець Тального, колишній захисник київського «Динамо» і збірної України (U-19) Дмитро Кушніров має в активі 141 матч, 5 м’ячів за «Динамо-2» в першій лізі, а також золоті медалі юнацького чемпіонату Європи 2009 року. З недавніх пір Дмитро вже не виходить на футбольне поле в офіційних поєдинках – тепер він працює в українській поліції, про що розповів в інтерв’ю, інформують «Вісті Черкащини».

«Ця ідея не спонтанна, я з дитинства хотів бути або футболістом, або поліцейським. Виходить, зміг спробувати і те, і інше. У Херсоні живе мій хороший друг, я приїхав до нього, як і всі претенденти, пройшов етапи відбору, здав тести, і мене взяли. Тепер і живу в цьому місті. Через роботу в поліції від футболу довелося відмовитися, звичайно, дуже сумую за ним. Але, кажуть, у нас в поліції також є футбольна команда, тому буду грати тут. Рівень, звичайно, інший, але зовсім без улюбленої справи, напевно, не зможу. Присягу склав в січні, а через день вперше вступив в денну зміну, патрулював вулиці міста. Радий, що все вийшло добре. Хочеться зробити щось хороше і принести користь своїй країні», - розповідає Дмитро.

«У мене напарниця. В основному, працюю на змінах тільки з нею. Спільну мову знайшли майже відразу, ніяких труднощів у спілкуванні. Під час служби приймаємо однакові рішення, на щастя, розбіжностей у нас не виникало, так що все добре.

– Цікавих пригод було багато. На жаль, не про все можу розповісти. Була історія з врятованої собакою. Прийшло повідомлення, що автомобіль збив тварину і зник, дівчинка просила про допомогу. Я подумав, що собачку збили на смерть. Але все одно ми приїхали на місце події через дві-три хвилини. Відразу поклав собаку на заднє сидіння автомобіля, відвіз до ветеринарної клініки, добре, що вона була поруч. Тварині зробили укол, рентген, словом, вдалося врятувати. Пізніше цікавився її подальшою долею – мені сказали, що все добре закінчилося.

– А були смішні або курйозні випадки?

– Вони трапляються щодня, їх безліч, нудьгувати не доводиться. Просто є певне коло людей, до яких ти їдеш на виклик і заздалегідь знаєш, що буде. Наприклад, особисто я вже раз п’ять прибував на виклик до жінки з однаковою скаргою. Вона живе в дев’ятиповерховому будинку і стверджує, що у неї нагорі «меблева фабрика», мовляв, сусіди дуже шумлять, не дають спати. Ми думали, дійсно, шумлять, заважають. Приїхали, зайшли, подивилися, поговорили – все тихо. Наступного разу думаємо: може, щось змінилося, і дійсно сильний шум? Знову приїжджаємо – тиша. І так кожен раз, навіть о 7:00 ранку прибували – сім’я, яка живе нагорі, поводиться тихо, діти сплять, сусіди також підтверджують, що ніхто не шумить. Мабуть, жінці просто не вистачає спілкування і вона таким чином привертає до себе увагу.»