Історії журналісток з Херсонщини, які навіть в окупації продовжували працювати

Двоє медійниць з Херсонської області — Віта Копенко та Валентина Федорчук — розповідають власні історії про те, як вони опинилися в окупації, продовжували працювати заради того, аби світ дізнавався про страшні злочини ворога. І про те, як їм довелося виїжджати з окупації через ризик для власного життя...

Їх короткі оповіді про життя та роботу в умовах війни оприлюднили в Національній спілці журналістів України.Редакторка газети «Червоний маяк» Віта Копенко Велику війну зустріла на лівому березі. 24 лютого 2022 року саме вийшла друком її газета. Та до читача видання так й не дійшло...

«Ми прокинулися в окупації. Виїзди з населених пунктів заблокували десь до 13 березня [2022 року, — ред.]. Тоді вперше привезли хліб...» — згадує журналістка.

Працювати Віті Копенко довелося підпільно, вже з окупації. Вона допомагала своїм колегам дистанційно, долучалася до роботи онлайн-видання.

«У нас сайт не працював один єдиний день — 25 лютого. Далі у нас новини виходили щоденно. Найскладніша [ситуація, — ред.] була зі зв'язком — повна ізоляція», — згадує Копенко.

З окупації один з найяскравіших спогадів журналістки — це консервація, яку окупанти привезли на продаж. У бутлях вони виставляли консервовані ці та варену картоплю. Натомість в місцевих забирали усе найсмачніше, бо власні продукти їсти відмовлялися.

Виїжджати на підконтрольні Україні території довелося після того, як жінку почали шукати окупанти.

«Коли почали шукати, тоді я й виїхала. Хоча дзвінки надходили [й раніше, — ред.]. Це були місцеві колаборанти. Телефонували: «Ну що, ще не закрили? Ну що, ти вже зібралася? Уже там за тобою йдуть». Було таке...» — говорить Віта Копенко.

Жінка зізнається, до 24 лютого 2022 року вона ніколи не задумувалася над тим, що таке свобода. Адже українці — вільні, волелюбні й завжди такими були. Нині розуміння свободи для кожного українця має змінитися...

Валентина Федорчук напередодні повномасштабного вторгнення працевлаштувалася на центральний телеканал, а на місцевому планувала запускати власний проєкт. Та всі її плани зруйнувала Велика війна. А місцеве ЗМІ, з яким співпрацювала жінка, пішло на співпрацю з ворогом...

На той момент, як жінка наважилася виїжджати з окупованого міста, дехто з її колег вже встиг опинитися «на підвалі». Саме починалася масштабна кампанія з проведення незаконного референдуму щодо виходу Херсонської області зі складу України. Жінка вирішила — треба тікати...

На дорогу пішли два тижні. На кожному з безлічі блокпостів окупанти просто лютували...

«Вони витрясали всі автівки, витрясали речі, сумки — все це вивертали повністю. Ти мав діставати речі й розповідати, що це в тебе таке...» — згадує Валентина Федорчук.

Попри те, що їм довелося пережити, журналістки продовжували висвітлювати усі події, які відбувалися довкруги. Саме завдяки їх роботі серед іншого нам сьогодні відомо так багато про те, що херсонцям довелося пережити в окупації. Адже робота журналіста сьогодні — фіксувати воєнні злочини ворога.
kavun.city