Голодомор: діаманти для диктатури пролетаріату

Сюжет колись популярного роману Юліана Семенова «Діаманти для диктатури пролетаріату» - авторський вигадка, але він тісно пов'язаний із реаліями голодуючої України. Це одна з не дуже вивчених та оприлюднених граней Голодомору.

1921 рік. Уряд РРФСР стурбований тим, щоб мати більше діамантів для обміну у Франції на продовольство для голодуючої росії. Це коротко сюжет колись популярного роману Юліана Семенова «Діаманти для диктатури пролетаріату»: про перші кроки в розвідці майбутнього Штірліца. Сюжет – авторська вигадка. А ось – радянські реалії на тему коштовностей за десять з лишком років, у період, коли мільйонами помирав голодуючий народ України. Це одна з не дуже вивчених та оприлюднених граней геноциду під назвою Голодомор.

Що продавали у Торгзінах?

Впевнений, що люди старшого віку знають скорочення Торгзін. Це було Всесоюзне об’єднання з ТОРГівлі З ІНоземцями. Так, спочатку, 1930-го року, Торгзін мав магазини у кількох великих містах країни, які продавали антикваріат іноземним туристам, і лише їм. Громадянам СРСР навіть заглядати туди було заборонено. Але раптом 1931 року і нашим людям дозволили купувати товари в магазинах Торгзіну, але не за радянські рублі. Розплачуватися потрібно було тільки виробами з дорогоцінних металів, дорогоцінним камінням.

У червні 1932 року з’явилася Всеукраїнська мережа Торгзіну. Якщо не брати до уваги РРФСР з її величезною територією, то в УРСР була найбільша кількість магазинів Торгзін серед усіх республік. У тридцяти шести містах України за осінь 1932-го кількість цих магазинів зросла з п’ятдесяти до двохсот шістдесяти трьох. Восени 1933-го лише у невеликій Чернігівській області їх було 21. І кожен мав цілу мережу кіосків, приймальних пунктів, відділень. Мета їх роботи була сформульована дуже чітко: вилучення золота і коштовностей у населення. Причому згодом наголос почали робити на те, щоб «обчистити» саме селян. Голова Всеукраїнської контори Торгзіна Львов наприкінці 1933 року вказав: «Весь центр уваги облконтор має бути перенесений на периферію».

Якщо 1931 року з Торгзіну до скарбниці надійшло 6 мільйонів валютних рублів, то 1932-го – майже 50 мільйонів, а 1933-го – 107 мільйонів. Селяни туди несли натільні хрести, обручки, сережки, золоті та срібні монети – все, що з покоління у покоління передавалося від батьків дітям. А тепер ключове питання: в обмін на що селяни все це добро віддавали? І ось шокуюча відповідь: в обмін на їжу. Це парадокс штучно створеного Голодомору: селяни, люди, які живуть на землі-годувальниці, міняли коштовності на ЇЖУ.

Як «обчищали» людей

1933 року продукти харчування становили 80% усіх проданих у Торгзіні товарів. Більше того, половина усіх продажів припадала на дешеве житнє борошно. Але й цього здавалося замало: роздрібні ціни на продовольство в магазинах Торгзін у середньому втричі перевищували ціни при великооптовому продажу за кордон. І це не все: людей обвішували, продаючи продукти (нерідко зіпсовані), обвішували, приймаючи дорогоцінні метали, ювелірні вироби рахували за ціною брухту. А ще малограмотних селян дурили з пробою дорогоцінного металу: царські червонці 900-ї проби йшли разом із сережками майже вдвічі нижчої проби. Причому про тих, хто приносив золоті червонці у великій кількості, приймачі мусили негайно повідомити чекістів – з адресами та прізвищами. А раптом там приховані на ще більш чорний день діаманти, які такі необхідні для диктатури пролетаріату.

Грубою помилкою буде припущення, що в обмін на коштовності люди одразу отримували продукти. Ні, спочатку їм видавали товарні ордери (бони), а з 1933 року так звані забірні книжки, які потім можна було отоварити на продукти. Коли потім? Була негласна інструкція «не давати обіцянок покупцям про швидке отримання продуктів», і процес бувало затягувався до двох місяців. А там, дивишся, і не прийшла людина по їжу – померла від голоду.

З 1934 року ситуація з продовольством стала потроху покращуватися, і інтерес до продуктів з Торгзін почав падати. Проіснувала ця мережа до 1936 року. За цей період у країні вона «вимила» лише у населення 155,4 тонни чистого золота. Дані окремо по Україні – 66 тонн золота, 1439 тонн срібла. Більшість виручки було отримано у роки сильного голоду 1932-1933 років. Тож Голодомор був не лише геноцидом, а й державних масштабів пограбуванням людей.