Чи буде хліб? Фермери Херсонщини розповіли про нові випробування часу

Херсонщина завжди славилася багатими врожаями. Регіон є лідером по вирощуванню овочів, рису й сої, славетних баштанних — тих самих херсонські кавунів, відомих на весь світ. Тут виробляється й значна частка зернових культур. Проте через нові реалії воєнного часу, за даними Міністерства аграрної політики, 63% сільських підприємств області були вимушені припинити роботу. А тих, хто продовжує засівати поля, даючи надію на добрий врожай, цілком заслужено можна назвати героями.

Андрій — один із фермерів Чаплинської ОТГ, котрі не зважаючи на небезпеку, виходять в поле і сіють пшеницю. За словами чоловіка, єдиний рушій для його справи зараз — не допустити голоду.

— На днях з сумом згадував нарікання бабусі й дідуся про іронічне ставлення до їх запасів продуктів та побутових товарів. Певно, більшість стареньких їх покоління стали «плюшкіними». Тоді до сварок доходило, я не розумів навіщо зберігати вдома цілі стратегічні запаси круп, цукру і так далі. Багато чого не розумів…, — прикро зітхає фермер. — Тепер вважаю, що зобовязаний сіяти і, якщо пощастить, збирати врожай. Не хочу, аби розповіді про голодні післявоєнні роки стали реальністю нашого часу, — розповідає Андрій.

Він зізнається — витратив значно більше грошей, щоб «посіятися», ніж торік. На цінність майбутнього врожаю найбільше вплинула ціна на дефіцитне пальне. Значна частина фермерів на Херсонщині вже втратили річний прибуток й не знають, де брати гроші, аби вижити.

— Про збитки навіть боляче думати, там захмарні суми. Сюди ще й додаються питання де і за що закупити добрива, отруту, пальне для стабільної роботи. Але справа не тільки в чесно зароблених коштах. Ми вже працюємо чисто на ентузіазмі, а вирощене, певно, роздамо пайщикам. Я вирішив, що у випадку, якщо прийдуть суворі «дяді» і скажуть віддавати 70 відсотків врожаю, підпалю поле. Своє чужим віддавати не збираюся, — говорить чоловік.

Складність посівної сьогодні полягає не лише в дефіциті палива, добрив, гербіцидів, а й у прямій загрозі життю трактористів і комбайнерів. Через мінування полів кожен виїзд на неперевірену ділянку може призвести до найстрашніших наслідків. На жаль, поки невідомо, скільки всього сільськогосподарських угідь заміновано. Проте кожен, хто виїжджає в поле, звісно, намагається оминути подібні думки.

Та кому ж не страшно? Знайомий з іншої ОТГ в квітні знайшов такі «сюрпризи» у себе на полі. Ризикувати не став, розставив попереджувальні знаки та й поїхав геть, — додає Андрій.

Працівник одного з місцевих сільськогосподарських підприємств Ярослав розповідає, що частина їх полів практично «всипана» нерозірваними снарядами, тому техніка туди не ходить. А працювати доводиться лише на більш-менш безпечних ділянках.

— У нас, можна сказати, ще «по-божескі». Там невеликі площі, тому небагато втратили. Перед першими виходами в поля ретельно перевіряли, аби під колесами нічого не підірвалося. Взагалі вважаю, що в інших колег ситуація більш складна. Від крупних підприємців, котрі мають більше 1000 га, взагалі вимагають віддавати левову частку продукції. До нас поки не приходили, кожного дня працюємо, поки є можливість, — ділиться він.

Ярослав запевняє, що навіть з мінімальним врожаєм люди без хліба не залишаться, аби лише дали зібрати врожай…

Херсонський політолог і економіст Володимир Молчанов вважає, що майбутньої виручки фермерів не вистачить на осінню посівну і навіть після звільнення області. За його словами, нова «влада» тут закуповує зерно втричі дешевше за ринкову ціну.

В українських агровиробників «купують» зерно по 85-90 доларів за тонну на умовах самовивозу. Купують у тих, у кого не пограбували, хоча така ціна по суті від пограбування не відрізняється, — акцентує чоловік.

Підприємці, котрі вирощують овочі, страждають не менше, тільки стикаються з іншими проблемами. Херсонська область раніше забезпечувала овочами майже всю Україну, а наразі опинилася у вкрай складній ситуації. Нині фермери не можуть вивозити продукцію в інші регіони, тому іноді викидають її або віддають за безцінь. При цьому деякі намагаються доставити овочі в Крим, щоб хоч якось «відбити» витрачені кошти. Але і там продати за нормальною ціною не завжди виходить — у дорозі псується товарний вигляд, відповідно й вартість стає мінімум наполовину менше. Ось і виходить, що розпродавати продукцію вдається лише на місцевих ринках. Це, звісно, херсонцям «на руку», адже тут значна частина населення виживає саме на овочах.