“Через побиття люди “вскривались”. Росіяни відпустили з полону херсонця, якого в СІЗО заразили гепатитом

Влітку 2022 року мешканець Херсона Юрій Корнелюк мав виїхати по власних справах із окупованого обласного центру. Це було не вперше, коли він перетинав ворожі блокпости, тож особливо не хвилювався: сів за кермо свого “Фольксвагена Універсала” і рушив на виїзд із міста. 

Однак на блокпосту Корнелюк почув, як один із російських військових сказав іншому:
— Машину ми, напевно, забираємо, нам саме документи потрібно возити. 
Після цього обернувся до чоловіка: 
— Нам на тиждень потрібна ваша машина.
Корнелюк рішуче замотав головою:
— Та ні, про це й мови не може бути!  
Росіянин почав говорити про наслідки за непокору, на що Юрій емоційно обурився:
— По-перше, це ви прийшли до нас “у гості”, а не ми до вас!
Наступне, що він памʼятає, — сильний удар прикладом автомата, через який втратив свідомість.
У вересні 2022-го Юрію Корнелюку виповнилося 60 років. Свій ювілей херсонець зустрів у російському полоні: затримання на російському блокпосту через необережні слова обернулося ув’язненням в ізоляторах Херсона, Сімферополя і Чонгара.

Перочинний ніж у багажнику

Ще до нападу на блокпосту Корнелюк чув про те, що росіяни віджимають у місцевих автівки. Однак не думав, що така ситуація може трапитися й з ним.

Після удару прикладом до тями він прийшов уже на узбіччі дороги. Про те, що окупанти його відпустять, годі було й сподіватися. Чоловіка повезли до “Стекляшки” — найбільшого ізолятору тимчасового утримання в окупованому Херсоні на вулиці Теплоенергетиків. 

Тут Корнелюку сказали, що у його машині знайшли зброю. В розмові з МІПЛ пан Юрій пояснює, що в багажнику був перочинний ніж, який дуже важко назвати зброєю. Утім росіянам цього вистачило.

У “Стекляшці” чоловіка протримали три — чотири дні, щодня били.

— Один мене бʼє, а інший розмовляє зі мною, — згадує початок полону херсонець. — Каже: “Тобі що, машини для РФ шкода?”

Після цього Корнелюка перевезли у приміщення колишнього Дніпровського РВ УМВС у Херсонській області, де він пробув увесь наступний місяць. У камері площею три квадратних метри перебували, крім нього, ще чотири людини. Вʼязнів там не годували: з продуктів було тільки те, що передавали рідні.   Коли людей водили митися в іншу будівлю, Корнелюк інколи бачив у дворі свою відібрану російськими військовими машину. Стало зрозуміло, що окупанти активно її використовують. 

За спогадами чоловіка, у захопленому Дніпровському райвідділку на росіян працювало чимало місцевих жителів. Так звана слідча, яка вела його справу, теж була колаборанткою. Щоправда, з іншого окупованого регіону: нібито приїхала з Криму.

— Ну, розповідай, — сказала “слідча”, коли пана Юрія вперше привели до неї у кабінет на другому поверсі.
— Так а що мені розповідати? — щиро здивувався херсонець.
— У тебе знайшли зброю — ніж. Чому ти його відразу не віддав?  
— Та я взагалі про нього забув, — намагався пояснити чоловік. 

Він просився відпустити його під підписку про невиїзд, оскільки на той час сильно погіршилося здоровʼя: поламані під час жорсткого побиття ребра давалися взнаки. Однак на свободу його не випустили.  

15 вересня Юрія знову перемістили. На цей раз відвезли у Херсонський слідчий ізолятор на вулиці Перекопській. Там він просидів трохи більше місяця.

Просування Сил оборони України на правобережній частині Херсонщини змусило окупантів рятуватися втечею. Цивільних бранців вони забрали з собою.

“Дуже хотілось хліба”

22 жовтня охоронці Херсонського СІЗО наказали частині вʼязнів збирати речі. 57 українців, серед яких був і Юрій Корнелюк, вивели з камер та завантажили у три автозаки — по 19 людей у машині. Автівки рушили в напрямку окупованого Криму. Наступним місцем незаконного утримання Юрія стало СІЗО № 2 у Сімферополі. 

За даними правозахисників, наприкінці 2022 року у СІЗО № 2 утримувалось приблизно 110 українців, вивезених росіянами з Херсонської та Запорізької областей. Чимало людей, які там перебували та змогли повернутися на підконтрольну Україні територію, свідчили про тортури та знущання, які окупанти та їхні поплічники застосовували щодо бранців.

Корнелюк пережив це на власному досвіді.

Відразу по приїзду в українців забрали всі речі.

— Залишили тільки футболку, штани і капці, ще куртку, якщо в когось була, — розповідає пан Юрій. — І відразу нас почали лупцювати.
Бранців випускали з машин по черзі: спочатку виходили “пасажири” одного автозаку, їх били, забирали речі та відправляли по камерах, потім “пасажири” другого і так далі.

— Ми вас зараз тут навчимо, це в Україні у вас безлад, — лунало звідусіль.

За офіційно непідтвердженою інформацією, новий блок на території СІЗО побудували спеціально для прийому військовополонених. Тож охорона була розчарована, коли привезли цивільних замість бійців ЗСУ, на яких вони збиралися “відводити душу”. Однак це не завадило їм знущатися.
— Били дуже сильно, — пригадує Юрій Корнелюк, — особливо відбивали ноги. Там були й люди, які через це “вскривались”, тобто намагалися вкоротити собі віку.

Він розповідає про один із таких випадків:

— Його звати Саша, я з ним навіть сидів в одній камері десь із місяць. Так його довели до того, що в нього почав дах їхати. 

За словами Корнелюка, Олександра, який теж із Херсона, били нещадно, більше за решту. Але тригером для нього стало так зване “продовження арешту”. Це стосувалося багатьох цивільних бранців: до СІЗО приїхав слідчий, який сказав українцям, що строк їхнього утримання продовжується ще на пів року. 

На той момент Олександр уже був в іншій камері, з відокремленим туалетом. Він пішов у вбиральню й занадто довго звідти не виходив. Його тодішній сусід захвилювався. 

— Сань, що ти там? — гукнув він.
— Все нормально, — відповів чоловік, а тоді захрипів.

Як зʼясувалось, бранець себе порізав. До нього викликали місцевого лікаря — так чоловіка вдалось врятувати. Щоправда потім Олександру прийшлось непереливки: на два дні його посадили у карцер, після чого били ще сильніше, ніж зазвичай.

— Розкажи про це іншим, — почув він від росіян, — щоб їм неповадно було.

Самого Корнелюка якось побили, що він втратив свідомість. Увʼязненим суворо заборонялося сидіти вдень на ліжках. Тих, кого охоронці на цьому ловили, зазвичай фізично карали. Так сталося і з паном Юрієм — його вивели з камери і почали бити в груди і пах. Чоловік швидко знепритомнів і повалився на підлогу.

Наглядачі викликали лікаря, який сказав, що у Корнелюка сильно підвищився тиск. Після цього йому почали видавати ліки, які треба було пити в присутності охорони. 

Попри те що в українців у СІЗО не було нічого свого, наглядачі через день влаштовували обшуки. Камери перевертали догори дриґом, а людей змушували повністю роздягатися для перевірки — після цього у бранців була хвилина, щоб все привести до ладу.  
Годували у Сімферопольському СІЗО, за спогадами Корнелюка, вкрай погано. Чоловік був постійно голодний.

— Давали щось, тільки щоб ми не померли, — уточнює він. — І дуже хотілося хліба.

Передачі тут спочатку не дозволяли, але з грудня 2022-го деякі вʼязні почали отримувати щось від рідних. Однак ділитися продуктами люди не мали права — і їм давали добу, щоб зʼїсти все, що їм передали.

Переїзд у Чонгар

Корнелюк пробув у Сімферопольському СІЗО з листопада 2022-го по червень 2023 року. Впродовж цього часу він майже нікого не бачив.

— Я бачив тільки свої ноги та взуття охоронців, впізнавав їх за туфлями, — розповідає чоловік.

У травні жорстоке поводження з цивільними бранцями потроху почало знижувати оберти. 8 чи 9 червня (точної дати він не памʼятає) Корнелюка перевезли з Сімферополя у СІЗО у селі Чонгар у Херсонській області. Тоді українські правозахисники тільки-но повідомили про те, що росіяни відкрили новий неофіційний слідчий ізолятор в окупованому населеному пункті на адміністративному кордоні з Кримом. 
За свідченнями херсонця, на момент, коли його перевезли у Чонгар, будівництво цього СІЗО ще тривало, тож увʼязнених не виводили у двір на прогулянки. 

А ось годували там, за словами Корнелюка, набагато краще, ніж у Сімферополі. Вʼязні отримували жирну їжу, риба була щодня.

Побиття цивільних бранців продовжувалося і в Чонгарі. Щотижня до СІЗО приїжджали підрозділи ФСІН (Федеральна служба виконання покарань Росії), які “відпрацьовували” на українцях удари (про це свідчать й інші колишні незаконно утримувані у Чонгар, які називали співробітників ФСІНу “буц командою”).

Колаборанти, що працювали в СІЗО, зі свого боку показували фсінівцям, кого їм бити, а кого цього разу не треба.
Одного з місцевих наглядачів Корнелюк впізнав — це був його знайомий із Херсона на імʼя Валерій, який до повномасштабного вторгнення працював будівельником. Набагато пізніше, коли пан Юрій уже опинився на волі, він зустрів його на вулиці.

— Валеро, це ти був на поверху СІЗО? — без обиняків спитався Корнелюк.

Земляк визнав, що дійсно працює на росіян в ізоляторі. Але додав, що збирається звільнятись.

На волі

У серпні 2023 року Корнелюка привели до кабінету слідчого, який приїхав сюди з Росії. Той повідомив, що прочитав “справу” чоловіка.
Херсонець обурився:

— Яку справу, якщо мене навіть ніхто не допитував?

Слідчий сказав, що не розуміє, за що Корнелюк опинився за ґратами, тож його відпускають.

Перед звільненням чоловіка попередили, щоб він не писав у російські держоргани скарги про те, що його незаконно утримували, та не просив фінансової компенсації через це. Якщо ж він не дослухається, то на нього чекатимуть “великі неприємності”.
 
Першого вересня 2023 року Юрія Корнелюка нарешті відпустили з СІЗО.

З собою йому дали 300 руб. (90 грн). Того дня відпустили ще одного чоловіка, мама якого мешкала у Чонгарі. Він домовився, аби Корнелюк тиждень пожив у його дядька. Але на той час стан здоровʼя Корнелюка настільки погіршився, що майже відразу він потрапив у лікарню. У чоловіка утворилась грижа, тож його госпіталізували в Генічеську центральну районну лікарню. Прооперували Юрія у березні 2024 року. 

Ще місяць херсонець провів у лікарні. За цей час його племінниця змогла передати йому гроші, тож на початку травня Корнелюк сів на маршрутку до пункту пропуску “Колотилівка” на російсько-українському кордоні — йдеться про коридор Колотилівка-Покровка, через який українці з окупованих регіонів могли потрапити на підконтрольну Україні територію. В серпні 2024-го зʼявилася інформація, що КПП закрили, однак в ДПСУ це спростували.— Два кілометри пішки пройшовся і там мене одразу зустріли українські прикордонники, — розповідає про перетин державного кордону Корнелюк.

У Сумах чоловік пройшов перевірку. Каже, що вона тривала три години.

— Але мені було вже однаково, що так довго, — зауважує він. — Головне — я знав, що вже в Україні, тому не переживав. І ставлення було інше.

У Сумах йому видали 3800 грн на дорогу.

До рідного Херсона Корнелюк добирався обхідними шляхами: спочатку автобусом доїхав до Одеси, звідти дістався Миколаєва, де переночував на автовокзалі, а вже потім поїхав у Херсон  

Наразі чоловік лікується від гепатиту С, яким заразився під час російського полону.

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст необов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.

​Євгенія Корольова​, Медійна ініціатива за права людини