АТОшник з Херсона, лежачи у лікарні міста Чернігів, знайшов кохання всього життя

У народі кажуть: «Не було б щастя, так нещастя допомогло», й історія Василя Швалюка з Херсонщини – тому підтвердження. Переживши пекло війни, він, ніби в нагороду, отримав кохання. Тепер у Чернігові в учасника АТО є дружина, а роботу на новому місці йому допомогла знайти служба зайнятості.

Життя чоловіка кардинально змінилося в лютому 2015 року, коли він пішов на війну. На Донеччині в зоні АТО працював на бензовозі водієм-заправщиком. Нервова напруга, пережите та побачене далося взнаки. У вересні боєць був госпіталізований з гіпертонічним кризом.

Так він опинився далеко в тилу – на лікарняному ліжку в чернігівському госпіталі, де працювала Вікторія. Вони одразу відчули взаємну симпатію, й їхнє спілкування поступово переросло в справжнє почуття. Василь стверджує: він закохався у Вікторію з першого погляду, а через два місяці після знайомства зробив пропозицію. На початку грудня закохані одружилися.

«Найкращі ліки – це родина і робота», - переконаний боєць. Кохана, на щастя, була поруч, а от нелегкий шлях пошуку роботи був ще попереду. Василь гадав: з його досвідом роботи (до мобілізації працював водієм на сільгосппідприємстві – Авт.) він легко впорається із цим завданням. Спочатку шукав роботу, розраховуючи лише на власні сили, але всі зусилля виявилися марними, і тоді наполегливий та цілеспрямований чоловік, який звик «стукати у всі двері» звернувся за допомогою до Чернігівського міського центру зайнятості.

З притаманною йому завзятістю він ретельно дотримувався всіх рекомендацій фахівців служби зайнятості, був активним учасником різних групових та масових заходів, цікавився актуальними вакансіями. Спільні зусилля дали очікуваний результат – у серпні Василеві запропонували роботу контролера в Чернігівському тролейбусному управлінні.

«Нічого не робити, а просто жити на гроші, які отримуєш як безробітний, можна, але треба пам’ятати, що виплати рано чи пізно закінчуються. Та й сидіти вдома без діла, чоловікові не годиться, - говорить Василь Швалюк. – Тож дякую фахівцям служби зайнятості, які допомогли мені знайти роботу».