“Якщо я живий, значить кав’ярня працює”. Історія баристи з Херсона

Херсонська кав’ярня prostir.coffee працювала навіть із вибитими обстрілом росіян вікнами, понівеченими дверима та простреленою технікою.

Містяни приходять сюди не лише заради смачних напоїв, а й щоб хоч на хвильку знову опинитися в мирному часі. Адже як і до війни щоранку без вихідних бариста Олексій Мельниченко відкриває двері, тепло посміхається відвідувачам і, готуючи замовлення, розважає цікавими історіями зі світу кави, чаю або з власного досвіду.

Квартали, де розташовано заклад, росіяни доволі часто обстрілюють. Особливо сильно приміщення постраждали о пів на першу в ніч із 26 на 27 серпня цього року. Ні відвідувачів, ні персоналу в той час там не було.

Прилетіло не в сам будинок, де наша кав’ярня, а поруч, на дорогу, – пояснює Олексій. – Але увесь фасад побило, скла й уламків багато було. Що в нас теж вхід та вікна зруйновані, повідомили сусіди, жителі цього будинку. О четвертій ранку змогли додзвонитися до нашої бухгалтерки, а вона потім – мені. Коли приїхали, крізь двері зайти не змогли. Їх заклинило. Так всередину заштовхнуло, що аж рама прогнулася й стеля над нею репнула. Заліз через вікно, бо скло вціліло лише в одній кватирці.

Найбільше бариста хвилювався за обладнання, адже з кави-машини стирчав уламок снаряда. 

Розчистив місце навколо, розібрав апарат і побачив, що всередині наче все ціле. Вмикав перший раз із тривогою – чи запрацює, чи десь не потече… А через пів години вже варив каву. 

За словами Олексія, херсонські комунальні служби відмовилися допомагати, адже   27 серпня припало на неділю, вихідний. Сказали – хочете, прибирайте уламки та закривайте вибиті діромахи самостійно, чи найміть когось. Або залиште все “так” до понеділка, може, ніхто всередину не залізе. 

Почали наводити лад самотужки, а тим часом до кав’ярні стали приходити відвідувачі.

Одна дівчина з Миколаєва сюди взагалі вперше приїхала, – ділиться Олексій. – Зайшла спробувати нашу фірмову каву. Подивилася на наслідки обстрілу й каже: “Давайте мені мітлу, показуйте, що мести”. Так і познайомилися. Дуже файна дівчина, як то кажуть, “з руками”. Чоловік у неї військовий, а вона волонтерка. Й інші волонтерами тут працювали, і люди, яких власники закладу найняли. Змогли за один день у кав'ярні все розгребти, відновити двері та закрити отвори. І я неймовірно вдячний тим людям. Ми всі тоді дуже потомилися.

Крім кав’ярні, частково було зруйновано й сусідні приміщення, які використовувалися під офіс та склад. Закрити там отвори не вистачило ні матеріалів, ні сил. А всередині залишалися техніка, сировина, документація. Тому Олексій вимушений був охороняти те майно уночі разом зі своїм знайомим. А в понеділок вільний доступ туди через дірки від обстрілів теж закрили.

Стосовно пошкоджень офісу та складу, то найбільша втрата, на думку, Олексія – дзеркало для клієнтів. 

У тому приміщенні було велике дзеркальне скло, де людям подобалося робити селфі. І спочатку, після обстрілу в ніч із 26 на 27 серпня, чимало наших клієнтів засмучувалися: “А де дзеркало? Ми ж хотіли там сфоткатися!” На жаль, його не буде до кінця війни. Війна закінчиться, тоді буде й дзеркало. Бо це дуже кошторисна річ і зараз через обстріли не зовсім доречно її відновлювати.

А поки в кав’ярні зробили іншу фотозону. У зруйнованих вікнах замість деревостружкових плит встановили інтерактивні дошки, де відвідувачі чи перехожі можуть записати свої думки та враження і зробити селфі. 

До війни в закладі було більше персоналу. Але через окупацію та обстріли міста після його звільнення люди були змушені виїхати. З травня цього року зустрічає відвідувачів лише Олексій:

Як би це смішно не звучало, але наразі – я і є кав'ярня. Тобто, якщо я живий, то й кав'ярня буде відкрита. Мені подобається моя робота. Але я тут більше не для себе, а для херсонців. Бо зараз усім дуже важко. Чимало люду перестало мріяти, щось планувати. Живуть “тут і зараз”. Бо в Херсоні ситуація може за хвилину змінитися непередбачувано. А коли люди приходять у те саме місце, де бували в мирні часи, поринають майже в ту саму атмосферу, бачать того самого баристу за тією ж барною стійкою й отримують таку саме довоєнну каву, – це допомагає їм трохи відпочити душею й “перезавантажитися”.