Як живе прифронтовий Херсон під регулярними обстрілами

Звільнений українською армією більше року тому Херсон зазнає регулярних обстрілів. DW поспілкувалася з херсонцями про те, як живе прифронтове місто в таких умовах.

Правобережжя Херсонської області та сам Херсон зазнають регулярних обстрілів з боку російської армії, яка після деокупації міста українськими військовими у листопаді минулого року облаштувала позиції на лівому березі Дніпра.

Грудень став найважчим місяцем 2023 року для херсонців, адже обстріли інтенсифікувалися настільки, що за день у місті можна почути до сотні "прильотів", розповідає речник Херсонської обласної військової адміністрації (ОВА) Олександр Толоконніков. За його словами, йдеться про артилерію, міномети, "шахеди", балістичні ракети, керовані авіабомби, РСЗВ (ракетні системи залпового вогню).

Життя під обстрілами

"Росіяни з лівого берега протягом року випустили по Херсону більше 8,5 тисячі снарядів. У грудні обстріли посилилися і за місяць по місту прилетіло 940 снарядів. А 26 грудня був дуже щільний вогонь і своєрідний антирекорд - за один день окупанти вгатили 90 снарядів", - каже Толоконніков в інтерв'ю DW.

За його словами, у той день було 4 загиблих і 21 поранений. І саме того дня, увечері 26 грудня, армія РФ завдала удару по залізничному вокзалу Херсона, де тоді перебувало близько 140 людей, які чекали на відправлення евакуаційного потягу. "Були дуже потужні вибухи по вокзалу і було жахливо - ми накривали собою людей, аби не постраждали. Потім всі побігли в укриття і таким чином вдалося захиститися", - згадує один із очевидців.

Тоді загинув один поліцейський, ще кілька правоохоронців та цивільних були поранені. Але вже наступного дня Херсонський залізничний вокзал прибрали від уламків, почали ремонтні роботи та відновили рух потягів. "Будівля вокзалу пошкоджена: вибиті вікна, двері, фасад понівечений. Але ми все забили дерев'яними плитами і працюємо далі - потяги їдуть, життя продовжується", - розповідає DW співробітниця Херсонського залізничного вокзалу.

Охочих евакуюватися побільшало

Місцева влада запевняє, що евакуація жителів Херсонщини триватиме. Продовжують займатися евакуацією людей і благодійні організації. Через посилення обстрілів збільшилася кількість охочих виїхати з Херсона та навколишніх сіл, зазначає координаторка з питань евакуації благодійного фонду ADRA Україна Анастасія Єгорова. Її організація вивозить людей з міста автобусами до Одеси, Києва та Львова.

"Коли у місті спокійно, немає обстрілів, то люди не їдуть, а навпаки повертаються до домівок. А коли обстріли частішають, то бажаючих виїхати більшає. Тому зараз кожного дня у нас 19-20 людей виїжджають. Через нашу організацію за грудень виїхало 362 людини", - каже Єгорова.

За даними Херсонської ОВА, на звільненій правобережній частині Херсонської області залишилося 30 відсотків населення від тієї кількості, що була до повномасштабного вторгнення РФ. Більша частина людей виїхали відразу після деокупації, коли в Херсоні та інших звільнених населених пунктах не було світла та тепла. Влітку чимало жителів повернулися, однак зараз, коли почалися інтенсивні обстріли, люди знову їдуть з міста та в основному з прибережних населених пунктів, розповідає Олександр Толоконніков.

Наприкінці жовтня в деяких громадах Херсонщини була оголошена примусова евакуація дітей. За словами Толоконнікова, за цей час вдалося евакуювати 673 дитини з їхніми родинами. У самому Херсоні немає примусової евакуації неповнолітніх, тому на вулицях міста можна зрідка побачити дітей. Усі школи у Херсоні зачинені, діти навчаються онлайн.

Прифронтові будні

Херсонці намагаються налагодити нормальне життя, наскільки це можливо в умовах прифронтового міста. Всі лікарні в Херсоні працюють. Попри те, що багато лікарів виїхало з міста, надання медичних послуг не погіршало, запевняє у розмові з DW лікар одного з медичних закладів Херсона, який просить не називати свого імені.

Медик розповідає, що зазнав тортур, коли під час окупації загарбники схиляли його до співпраці, але він відмовився і був відсторонений від роботи. Лише після звільнення Херсона українською армією лікар знову повернувся до роботи.

"Через обстріли, звичайно, у нас більшає роботи через велику кількість поранених. Але в основному наші пацієнти зараз - це літні люди з хронічними захворюваннями", - зауважує медик.

"Героїчність стала повсякденністю"

Попри всі труднощі у прифронтовому місті нині працює громадський транспорт, банки, торговельні мережі, вже відновлено пошкоджене останніми масштабними обстрілами енергопостачання, є тепло в квартирах, але трапляються перебої з газом.

"Коли росіяни обстрілюють, то можуть пошкодити лінію чи газорозподільчу станцію, але наші люди все швидко ремонтують, відновлюють. Звичайні люди іноді виконують героїчну роботу. Героїчність стала повсякденністю у Херсоні", - каже житель Херсона, політолог Дементій Білий, який пережив окупацію свого міста. За його словами, попри психологічно складну ситуацію, херсонці намагаються не зневірюватися. "Ми ходимо у кав'ярню пити каву, у нас працюють театри, а у бомбосховищі показують вистави", - додає він.
Аби психологічно підтримати тих, хто залишається в Херсоні, місцева письменниця Олена Маляренко взялася модерувати розмовний інтеграцій клуб РІКА, ініційований організацією "10 квітня". В цьому клубі збираються ті херсонці, які хочуть почати говорити українською. Люди приходять у одну з бібліотек або на закриту зустріч у медичний заклад, аби вдосконалити свої знання української мови та почати говорити нею у побуті.

"Це така форма психологічної розрядки від обстрілів та підтримки одне одного, зробити комфортні умови, аби нарешті почати говорити українською. Ми говоримо про українську культуру, про перейменування вулиць, про локальні звичаї, про наш діалект, запрошуємо істориків, краєзнавців, аби це було цікаво і люди говорили українською", - поділилася з DW Олена Маляренко.

За її словами, херсонці навіть під регулярними обстрілами намагаються підтримувати культурне життя у прифронтовому місті, тому проводять і майстер класи, і виставки картин, і поетичні читання.

"Ми намагаємося повноцінно жити. Бо не можна дати росіянам зламати нас духовно. Фізичне виживання - це ще не все. Дуже важливо, щоб ми залишалися людьми", - каже письменниця.

DW