Як жінки на Херсонщині наближають перемогу

В одному з сіл Херсонщини місцеві мешканці згуртувались і організували майстерню з пошиття маскувальних костюмів-кікімор для військових.

Тут працюють переважно жінки. Так вони наближають перемогу та допомагають захисникам зберегти життя на фронті.

Як усе розпочиналося

Після деокупації села, місцеві мешканки зібралися та стали міркувати, що  вони можуть зробити для  армії. Як розповідає одна з майстринь, одразу хотіли плести маскувальні сітки, але це виявилося доволі затратно, тож почали шукати інші варіанти.

Дізнавшись, що херсонець Олег Стремський виготовляє маскувальні костюми – кікімори й шукає собі партнерів, подзвонили й домовилися про зустріч.

Олег нам розповів, що це за костюм, як його треба виготовляти й із чого. Показав, як правильно плести, і ми почали працювати, – згадує одна з майстринь.

Коли робота тільки розпочалася, виготовляли лише куртки за розробкою Олега. Потім від вояків надійшов запит на штани. 

Їх розробляла й вдосконалювала майстриня Галина. Приміряли перші штани на працівника майстерні Павла. Щоб дізнатися, якої довжини їх краще робити, спілкувалися з військовими, а в процесі виготовлення коригували. 

Галина пояснює, що розроблені ними штани дуже зручні. Їх не треба надягати як звичайні брюки, вони кріпляться поверх одягу спеціальними пасками, їх можна швидко відстібнути, коли вони вже не потрібні.

Спочатку майстрині сплели один костюм із куртки та штанів, а далі почали працювати швидше. І наступного тижня  сплели вже 5 костюмів, а потім і 6 за тиждень. До цього часу виготовили вже 178 маскувальних костюмів.  Потім військові попросили плести ще й нашоломники та накидки на зброю. 

На сьогодні маємо великий запит – 50 нашоломників, 50 накидок на зброю і 10 костюмів. Тепер за тиждень ми виготовляємо 8 костюмів, – розповідає майстриня Олена.

У кожної з жінок є рідні, які воюють. Тож майстрині роблять кікімори й для своїх близьких. А загалом, їхні костюми є у військових із різних фронтових напрямків.

Гроші на матеріали спочатку брали з власних кишень. Потім на допомогу прийшли односельці, які зголосилися підтримати майстерню фінансово. Так усім селом збирали гроші на закупівлю матеріалів та фурнітури. А згодом оголосили збір коштів і почали розміщувати інформацію про свою роботу в соцмережах. 

Під одним із таких постів якось військовий запитав, скільки коштує кікімора. Йому відповіли – для військових це безплатно. Відтоді виготовляють на його замовлення костюми й підтримують із ним зв'язок. Та іноді отримують і це сумні повідомлення з фронту. Тижнів зо два тому від хлопця не було ні слуху ні духу. А коли нарешті він знов об'явився, сказав, що частина його побратимів не повернулася з завдання. 

"Це найкраще, що колись було в нас із маскування"

Кікімори виготовляють переважно з мішковини. Нитки з мішка торочать, а потім нав'язують на основу. Щоб костюми були легшими, майстрині вигадали для основи використовувати не тканину, а підкладковий матеріал  та сітку. 

На сітки з вічками 2х2, іноді 2,5х2,2  нав'язують по одній – по дві ниточки на вічко. А на капюшони нитки різного кольору додають пучками. Коли весна й літо, йде більше зелених ниток. Коли вже настає осінь, додають більше солом'яного кольору.

Олена не без гордості розповідає: 

Хлопці, які отримують наші костюми, кажуть: Це найкраще, що колись було в нас із маскування".

Однак вона уточнює, що всі просять костюми з мішковини, але ймовірно доведеться використовувати й синтетичний матеріал спанбонд, бо мішки дедалі важче дістати. А поки шукають мішковину там, де тільки можливо. Наприклад, з-за кордону їм надсилають мішки з під кави, які фарбують у зелений колір різних відтінків.

Під час плетіння думають про щось позитивне

Виготовляють у майстерні й маскувальні плащі для снайперів. Ті, що військові замовляли в магазинах, виявилися дуже важкими. Тож, отримавши від хлопців запит, взялися за справу.  Галина робила викройки з прозорої плівки, кілька разів переробляла, поки вийшов остаточний варіант. І хлопці ним дуже задоволені.

Жінка зізнається, що хоча й вчилася на швачку, але працювала за фахом дуже мало. Бо захворіла й має інвалідність. Та це не стало на заваді її роботі в майстерні. А крім кікімор, навчилася виготовляти й обереги – ляльки-мотанки.
Люди, які працюють тут, мають різні професії. Є серед них вчителі, вихователі, підприємці, пенсіонери. Вчителі часто беруть роботу додому, бо вдень у них онлайн-заняття. Жінки проводять у майстерні по кілька годин щодня, крім вихідних, адже мають власні господарства.
 Працюють дуже злагоджено. Кожна виконує свою частину роботи. Хтось розплутує нитки, хтось плете рукави для курток, хтось куртки чи штани, хтось накидки чи нашоломники.

Чимало майстринь працюють у масках, бо дрібні часточки ниток подразнюють дихальні шляхи.

Дуже хочуть, щоб кожен зроблений ними костюм зберіг хлопцям на фронті життя. Вони зізнаються – під час плетіння намагаються думати про щось позитивне.

Я особисто, коли плету, весь час благаю Бога, аби він нашим хлопцям послав ангелів-охоронців. Щоб вони зберегли їхнє життя, – ледь стримуючи сльози, ділиться Олена.

Окрім замовлень, майстрині кладуть до посилок на фронт гігієнічні засоби та якісь смаколики.

Також до кожного костюма вкладають оберіг – ляльку-мотанку, виготовляють їх теж власноруч. А одна з вчительок сплела браслети кольорів українського прапора.

Коли військові в черговий раз самі приїздили за кікіморами, жінки побачили, що в машині висить виготовлена ними лялька. І зрозуміли, що й така їхня турбота теж потрібна бійцям. 

Херсонський кавун та єнот на логотипі майстерні

Після кількох місяців роботи в працівниць виникла ідея, дати майстерні назву, а трохи згодом – створити логотип.

Один із помічників – Павло – підкинув ідею виготовити  шеврон, який би нагадував про Херсонщину. За задумом, його зробили зі смугами, як символ херсонського кавуна. На шевроні є назва майстерні “Надійні” й зображення викраденого окупантами єнота. Вони забрали його з Херсонського зоопарку, коли відступали.
Усі вони мріють про перемогу й повернення вояків із фронту живими й здоровими, і про те, щоб їхні костюми більше не використовувалися за призначенням.

Натомість Олена обіцяє, що вони з колежанками святкуватимуть перемогу в кікіморах.

Анна Щидловська, sheriffua.org
Фото Олександра Корнякова