Як жінка з інвалідністю з Берислава допомагає солдатам і волонтерам

До повномасштабної війни Валентина з Берислава працювала діловодом у суді. Її “здали” сусіди росгвардії. За, те що підпалила військову машину коло двору. В її будинку на початку війни був обшук – шукали документи і доньку, яка згодом виїхала з маленькою дитиною за кордон. 56-річна жінка пересувається за допомогою двох палок. Але продовжує допомагати українським військовим. Вони заїжджають до “тьоті Валі” за піцою, борщем, компотом. Її будинок вже не витримав частих прильотів. Але Валентина непохитна — залишається вдома, не хоче нікуди їхати, бо вважає, що приготування їжі солдатам наближає перемогу.

Волонтерство як спосіб життя

До війни тьотя Валя чотири місяці лежала в лікарні, оскільки перенесла два інсульти, а потім відновлювалася у доньки — у Новій Каховці. За два дні до війни приїхала до батьківської хати у Берислав, тут і залишилась. До того ж травмована чашечка коліна та артроз кісток не давали їй добре рухатися. Коли залишилася сама, почала поступово себе обслуговувати. За час війни відновила самообслуговування, а ще зайнялася волонтерством. Саме це допомагає їй тепер триматися:

— Мене підтримують лікарі, волонтери, "собес". У нас дві гілки волонтерів: одна працює з благодійними фондами у Кривому Розі, інша — Одесі. Волонтери завозять продукти у Берислав. У нас обміліла свердловина, відтепер ми залишилися без води.

Валентинка з волонтеркою

Валентина

Залишитися, щоб допомагати

Її будинок постраждав від прильотів. Розбитий дах накрили плівкою, а вікна забили фанерою. При обшуку окупанти хотіли знайти документи на квартиру у Новій Каховці:

— У мене позабирали не тільки ліки, гроші, телевізор, телефон з сімкою до пенсійної картки, а й навіть хліб на веранді. 40 хвилин тримали мене на прицілі, не дали навіть сісти, стояла на палках під сонцем, — згадує появу окупантів у себе вдома жінка.

Коли перші колони почали випускати з міста, її донька виїхала через Давидів Брід, де і застрягла на місяць з 3-річною дитиною та чоловіком. Врешті-решт їм вдалося виїхати до Львова, а потім до Польщі.

— Я не виїхала, тому що не хочу бути доньці тягарем. Вона мене до війни двічі витягнула з того світу. От коли до мене з обшуком прийшли чеченці, і я залишилася жива, ось тоді зрозуміла для чого живу – щоб допомагати. У мене тут за двором стояли дві окупантські машини, на одній я так і написала: “Уезжайте, мы хотим жить!”

Напис на машині окупантів

За словами тьоті Валі, чеченці два дні не могли прочитати той напис, виявилося, що вони безграмотні. Зараз у Берислав постійно б'ють і часто буває повітряна тривога, місто вже зовсім розбите, водопостачання практичної немає.

— Люди в основному, повиїжджали. Зовсім мало лишилося. Магазини позакривались, а якісь напівпусті. Фактично не купити ні одягу, ні продуктів. Важко. Обналічити гроші нереально, хіба що, коли хтось до Кривого Рогу й назад з'їздить, — каже Валентина.

Польова кухня

Жінка готує українським військовим суху їжу, щоб в рюкзак можна було покласти. Пече на б/ушній духовці, яку привезла волонтерка Юля Ємець з Кривого Рога. Сім місяців і 6 днів готувала на цілий взвод — 26 осіб. Попередньо зверталася до мешканців міста про підтримку, люди донатять на продукти або їх привозять.

— Я можу приготувати запіканку, піцу, пиріжки, сосиски в тісті, салат по-французьки, борщ і компот. У нас тут жили військові, охороняли місто. Був випадок, коли помер знайомий, 42 роки було. Він розвозив хлопцям їжу, а під час одного з обстрілів з ним стався інсульт.

Жінка згадує, як в останні дні перед втечею, чеченці приїхали ранком і залишили свій броньований Урал у провулку.

Прапор, який подарували українські військові

— Перед тим як спалити цю машину, я витягнула рюкзак, він був величезний. Довелося його розпороти ножем. Речі акуратно поскладала у пакетах, 8 магазинів заклеїла новим скотчем. Зберегла аптечку, флягу, кинджал. Все заховала у сусідському дворі. А коли наші прийшли, то я їм віддала весь цей крам, вони були дуже задоволені.

Я знала район, бо ще землевпорядником робила. А чеченці мене так і називали – Тьотя Валя Українка. Вони мене шанували, і ще машини тут ставили. І показували мені відео своїх сімей, все розповідали, як вони живуть. І додавали: “Вы нам не нужны. Нам нужна только земля”. Вони з нами нормально поводились, — розповідає Валентина.

До неї привезли продукти ще з одного магазину, який закривається. Валентина смажить хек, пече хліб і варить кашу.

— Я тому і залишилася, бо я тут потрібна. З арти б'ють — це мій край, оце під таку музику готую, зараз нашим сухе треба. Вночі нарешті воду дали, а зараз знову світло пропало, — каже про будні в Бериславі Валентина.

І додає, що завдяки волонтерам з Кривого Рогу та благодійним організаціям було зібрано 500 тисяч гривень на антидронову гармату для Берислава.

Валентина зберегла український прапор з побажаннями від військових, які їй подарувала за гарячу їжу під час оборони Берислава. Тепер вона хоче прапор відправити до музею, як пам’ять під час захисту міста під час війни.

— Я скоро бабусею вдруге стану. Старша онука Поліна у польському садочку малює український прапор і каже: “Я не хочу вчити польську, я українка”. Вона малює для військових. Додатково малюють ще діти з Берислава, в одної дівчинки був День народження, то солдати зробили відеопривітання з малюнками, дякували їй, — з гордістю каже Валентина і з сумом додає: — У нас нещодавно вбило хлопчика 13 років і чоловіка 42 роки, каб прилетів. Так що ми живемо хвилиною, бо наступної хвилини може не бути.

novakahovka.city