Як ветеран Володимир Тука став актором Херсонського театру Куліша

Володимир Тука – ветеран, який зараз працює артистом Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша і має свою моновиставу, де є актором та автором.

Про це і багато чого іншого – у нашому інтерв’ю.

– Володимире, як виникла ідея поставити виставу за Вашою п’єсою?
– Зі мною зв’язався режисер Сергій Павлюк і запитав: «Це твоя «П’єса22»?». Я відповів: «Так». Його зацікавила п’єса ще до того, як він дізнався, хто автор. І він мені запропонував поставити п’єсу.

– Ви писали, будучи учасником проєкту «Театр Ветеранів»?
– Ще коли я був на службі, мав потребу зробити моновиставу про загиблого побратима. А потім я побачив в інтернеті оголошення, що планується такий проєкт і ветеранів будуть навчати писати п’єси. Я так подумав, що це збігається з моїм бажанням і написав їм, заповнив Google-форму. Пройшов відбір і потрапив до проєкту. І там у нас було два місяці десь, аби написати історію про своє життя.

До нас приходили драматурги, режисери, актори. Розповідали про себе, про свої професії, драматургію, п’єси. І паралельно ми писали, а вони трохи редагували наші тексти.

Нам давали поради, щоб це було не просто писанина. Але задача була не в тому, щоб взяти текст і зробити по стандартам. Це був експеримент, це був пошук, щоб навчитися писати, пройти, так би мовити, всі сходинки.

Правила вони є, так, але все таке має йти зсередини.

– Скільки часу пішло на створення п’єси?
– Ось на цей час від моменту початку роботи над текстом минуло два місяці.

– А як довго працювали над виставою?
– Трохи більше місяця.
– Режисер Сергій Павлюк в інтерв’ю розповідав, що Ви не знали, як звуть цього побратима, якому Ви хотіли присвятити п’єсу, і, власне, на честь якого названа вистава «Одноденний герой». Розкажіть детальніше про це.
– Ми познайомилися буквально за пів дня до виходу на нуль. Позивні один одного знали, але не імена. Це був перший вихід у хлопця і він загинув… А в мене не було жодної інформації. Навіть фото.

Я почав шукати, як його звуть, написав ще одному побратиму. Той відповів, що хлопця звали Валерій і він із Херсона.

– У виставі Ви в образі аніматора. Це пов’язано з Вашою діяльністю до початку повномасштабного вторгнення?
– Я був артистом естрадно-циркової студії «Jin Roh». Танцюрист, ведучий, аніматор – масовик-затійник, коротше кажучи. А до цього я багато років пропрацював дитячим аніматором. У мене такий доволі довжелезний список, ким я був: ведмедиком, клоуном, авжеж, Термінатором, Трансформером, Суперменом, Спайдерменом, Бетменом, Аватаром… Перевтілювався у різноманітних героїв популярних мультфільмів.– А що Ви робили, коли почалось повномасштабне вторгнення?
– Спочатку сидів у хаті, потім почав виходити, спілкуватися з людьми. Прийшов на площу, побачив, що збираються люди на мітинги, ходив на них – спочатку менші, потім більші.

Їздив по всьому місту, шукав у аптеках ліки для друга Віктора – він лікувався від пухлини. Ходив на тренування, щоб якось розвіятися.

– Довго Ви булив окупації?
– 2 місяці. Перша спроба виїзду була в квітні, друга та вдала – на початку травня.

– Швидко виїхали?
– Із пригодами. Їхали з другом Санею на авто нашого спільного знайомого, взяли з собою дівчат які зголосились виїжджати з нами.

Домовились говорити, що ми знайомі. І ось на одному з блокпостів мене та Саню вивели з авто, наказали показати свої татуювання. В той час до дівчат підсів один із рашистів, почав їх розпитувати і одна з них сказала, що ми не знайомі… Після цього нас почали “шмонати”.

Наказали дістати всі речі на огляд, я почав витягати все із свого рюкзака. І…дістав прапор, я забув що поклав його туди на низ, ще коли почали розганяти мітинги. А виїжджати вирішили спонтанно, то ж просто закинув усі речі в начебто порожній рюкзак. Тому там спокійно діставав усе на блокпосту. І тому попався…

Один із рашистів почав кричати: «Патріот! Патріот!». Змусив одягнути прапор на плечі та йти… А далі над нами знущалися: били, змушували бігати по мінному полю… Забрали авто, гроші, телефони… А в кінці… Запропонували випити горілки! Після підсадили нас в інше авто!– І куди Ви поїхали?
– До Одеси. Зареєструвався як внутрішньо переміщена особа. Пішов у аптеку, аби придбати ліки другові з Херсона. І тут мені зателефонувала співробітниця лікарні та сказала, що Вітя помер…

Ну і…пішов у військкомат. Та служити почав тільки за пів року – у жовтні 22-го. Місяць навчань і в грудні я вже був у складі десантно-штурмових військ у Мар’янці. Там через два тижні я отримав поранення. Понад 40 днів був на лікуванні та повернувся знову туди. У нас була ротація – з Мар’янки в Красногорівку. Ще через два місяці мене перевели на Одещину в інженерні війська на сапера. Ще за кілька місяців був звільнений. А саме, 5-го грудня 2023-го року.

– І куди далі?
– До Києва. Була потреба допомагати військовим і ветеранам. І я вирішив спочатку піти навчатися психології, ходив на різні тренінги, зокрема, за принципом «рівний-рівному». Маю кілька відповідних дипломів.

На одному з таких курсів познайомився із хлопцем і він привів мене на співочу зустріч для ветеранів із вокалісткою Дариною Кирилко. Саме вона створила наш Veteranoband. І ось ми співаємо українські пісні, їздимо до поранених у госпіталі або санаторії, підіймаємо бойовий дух.– Ви самі пишете пісні, яку лунають у моновиставі?
– До початку повномасштабного вторгнення я писав пісні одного характеру, після ж написав всього один текст про війну. І зараз ми ще одну з бендом написали, реліз буде в 2025-му році.

Потім Дарина познайомила мене з театралами – Театр «BEAT» є такий у Малій опері. Мені запропонували займатися там, а ще я на їхній базі організовую раз на тиждень тренінги для ветеранів. Воно дуже допомагає у соціалізації.

– Як ти рефлексуєш зараз – це здебільшого у творчості?
– Так. Театральні вистави, тренінги. Інколи знімаюся в рекламі або кіно.Місто Сонця