Як вдавалось вижити та через що пройти жителям села Киселівка, що на Миколаївщині

Село Киселівка, що знаходиться в Миколаївській області кілька місяців повномасштабного вторгнення знаходилася під постійними ворожими обстрілами.  За весь період повномасштабної війни селище майже повністю знищене, а майже всі жителі евакуювались. 

Нашій редакції вдалось поспілкуватись з місцевою жителькою Людмилою Петрівною, яка дивом змогла вижити. Жінці з сім’єю довелось кинути та попрощатися з тим, що вона будувала все своє життя.  Її будинок зазнав розрух під час обстрілів та є неприродним. 

—Я Людмила Петрівна, мені 72 роки. Це батьківський будинок. В ньому я прожила 30 років і він був пошкоджений ще на початку війни і постійно був під обстрілами. Було пошкоджене та вибите скло на вікнах, пошкоджений дах, електромережі, газ та вода,— розповідає жінка.

З її слів будинок зазнав значних пошкоджень та жити в ньому вже не було як. Ні вікон, ні дверей, ні забору, бо вибуховою хвилею його знесло. В селі не залишилось ні одного будинку, який не постраждав від рук окупантів. Жінка перебувала там аж до травня. 

Це було вже не життя, а скоріш виживання.  Нічого не працювало, умов для життя не було, адже всі комунікації були пошкоджені . Людям доводилось тікати, а все, що було залишати.  

— Коли снаряди почали розриватись уже постійно, не було можливості проживати там, так як все було зруйноване. В травні ми переїхали до Одеси і зняли собі квартиру. Скільки доведеться тут бути ніхто не знає, але дуже хочеться додому. Нас там чекає наш вірний друг- собака Боб. Він нас там чекає, а ми, на жаль, не змогли його забрати з собою.

Виживати вдавалось тільки завдяки запасам та волонтерам, які під обстрілами привозили необхідні товари селянам. Жінка говорить, що аби не вони, то не знає щоб і було з ними.  

Люди, які виїжджали з села, просто випускали своїх тварин на волю. Домашні тварини розбігались в невідомому напрямку.

—Кинуті корови, свині, собаки птиця виживали, як могли. Страшно було дивитись, як по вулиці бігли корови, а в них молоко біжить по ногам .  Вони заглядали до кожного двору, наче просили, щоб їм допомогли, здоїли. Деякі сім’ї брали до себе худобу, але ненадовго. Поїти та кормити їх не було чим,— жаліється жінка.

Також в їхньому селі обстрілів зазнав  костел. Він був пам’яткою ХІХ ст.. Прямим влученням в нього, 2 травня  він був повністю зруйнований. Також загарбники зруйнували і музей, в якому були матеріали про історію села та костелу. В жовтні йому б було вже 170 років, а побудований він був на кошти Целєстіни Панкрат’євої в 1852 році.

На жаль такі історії не рідкість, адже зараз під обстрілами то окупацією Росії знаходяться тисячі населених пунктів та десятки тисяч громадян, які вірять в перемогу України та те, що скоро зможуть повернутись додому та відбудувати все, що так дорого серцю.