“Я мав стати приманкою для друга-атовця, якого шукали окупанти”: журналіст про 28 днів ув’язнення в херсонському ізоляторі

Після звільнення Херсона журналісти “Суспільного” ідентифікували росіян, які керували місцевим ізолятором тимчасового тримання у 2022 році і катували викрадених українців. Завдяки фото й свідченням колишніх полонених з’ясувалося, що ними були поліціянти з Росії: Юрій  Кулуар (“Борода”) із Краснодара, Станіслав Григорьєв (“Буратіно”) та Віктор Айвазов (“Чечня”) із Красноярська, а також Андрій Співак (“Злий”) з Омська, який був головним наглядачем. Дані про всіх катів передані до прокуратури.

Під час тих подій росіяни незаконно тримали в ІТТ журналіста Михайла (імʼя змінено з міркувань безпеки). У в’язниці він пробув 28 днів у чотирьох різних камерах, де перетинався з багатьма іншими ув’язненими, а також потерпав від дій згаданих злочинців. Після звільнення чоловік виїхав з окупованої території. 

Ексбранець розповів ZMINA, як його затримали і катували, щоб вийти на його знайомого, колишнього атовця, якого вони підозрювали у диверсійній діяльності під час окупації. 

Під час повномасштабного вторгнення Михайло мешкав разом зі своїм товаришем, колишнім атовцем, у Херсоні. Останній переховувався від окупаційної влади, яка внесла його до списку “неблагонадійних”, та намагався не затримуватись довго на одному місці. Тож деякий час він жив у квартирі сусіда Михайла, розташованій у тому ж самому під’їзді. Коли окупанти розпочали “полювання” на атовця, то спочатку прийшли до квартири сусіда і затримали того. 

“У той час я був у себе вдома. До сусіда прийшли, як він уже потім розповідав, восьмеро озброєних росіян. Я навіть особисто чув, коли двері його квартири відчинялись, і вони сказали: “Дернешься – сразу ебошу. Понял?”. От так от, без шансів. Але я не був впевнений, що двері відчинив саме сусід, бо в нього часто жили його друзі, а він сам ночував в іншому місці. Я не знав, чи його схопили. Саме тому я пізніше повірив йому і вирішив зустрітися”, – пригадує журналіст. 

Поки окупанти були у помешканні сусіда, Михайло з собакою непомітно вийшов з будинку. Згодом сусід написав чоловікові, що росіяни під час обшуку перевернули догори дриґом його квартиру та квартиру його бабусі.

“Тоді я вийшов з сусідом на зв’язок, щоб спробувати його врятувати. Можливо, допомогти знайти квартиру для переховування. Він мені каже, що у нього навіть немає коштів на таксі. І запропонував зустрітися”, – розповідає колишній бранець.

24 липня 2022 року, коли Михайло, взявши собаку, прийшов на зустріч з сусідом, той йому сказав: “Пробач”. Після цих слів до них одразу ж під’їхала “ГАЗель”, з якої вистрибнуло близько 5 озброєних росіян у цивільному одязі. Вони наказали Михайлу прив’язати собаку до найближчого стовпа, а йому на очі натягли шапку, посадили до машини та повезли у невідомому напрямку.

“Вони були у балаклавах. Почали питати: “Ти хто, взагалі, такий? Ми його пасьом вже цілий тиждень (сусіда. – Ред.)”. Відібравши телефон, почали шукати контакти мого товариша. При цьому били по спині та животі. Росіяни казали: “Ми приїдемо до місця призначення, і ти нам все розповіси”, – пригадує він.

Пізніше Михайло дізнався, що окупанти погрожували його знайомому розстрілом або арештом. Він припускає, що його забрали ефесбівці, а утримували працівники ФСВП (Федеральна служба виконання покарань Росії).

Михайло мав стати приманкою для свого товариша

Приїхавши до ізолятора тимчасового тримання, окупанти завели Михайла до якоїсь кімнати. Він не пам’ятає, куди саме, оскільки весь час був із закритим обличчям. Спочатку росіяни (судячи з голосів, їх було двоє) намагалися спілкуватися з ним спокійно, бо хотіли отримати необхідну їм інформацію про його друга-атовця. Окупанти, які називали себе “кураторами”, сподівалися, що чоловік з ними співпрацюватиме і допоможе їм затримати колишнього військового. Для цього він мав вийти з ними на вулицю, зафільмувати себе з відкритим обличчям і надіслали другу відео.

“Я мав стати приманкою для свого товариша. Адже вони хотіли вирахувати його місцеперебування. Але їм це не вдалося, бо у нас були свої домовленості у разі непередбачуваної ситуації”, – додає він.

Пізніше від сусіда та інших бранців чоловік дізнався, що допити завжди проводили двоє окупантів. Під час ротації вони могли змінюватися, але їхні позивні – “Ведмідь” та “Бусідо” – залишалися тими самими. “Бусідо”, який допитував Михайла, був підкачаний та маленький на зріст чоловік з розкосими очима, а “Ведмідь” – лисий здоровань років 35, який постійно носив бейсболку.

“Куратори” сиділи за столом, а інші окупанти, один чи двоє, катували мене. Перед знущаннями вони забрали мій паспорт, запитували у мене, хто я такий, чим займаюсь. Потім вони стягнули мені руки стяжками. Погрожували зґвалтувати мене гумовим кийком. Також погрожували відправити мене до “ДНР” і питали: “Ти ж знаєш, що в “ДНР” є смертна кара?” – розповідає журналіст.

Перед тортурами вони поцікавилися в українця, чи є у нього проблеми з серцем, на що Михайло відповів заперечно.

Окупанти не били чоловіка по обличчю, а здебільшого завдавали ударів по спині та ногах. Окрім побиття, вони застосовували електричний струм, генерований за допомогою “тапіка”, клеми від якого чіпляли до пальців й вух. Цей різновид тортур окупанти називали між собою “північним сяйвом”. Від подібних катувань Михайло постійно пітнів, і через це у нього часто злітали з пальців клеми. Росіяни реагували на це словами: “Ах ти ж жирна свиня!”.

“Інколи рашисти замість “двійки” підвищували потужність струму до “трійки” або “четвірки”. На мені випробували “трійку”, а на одному з моїх співкамерників “четвірку”, причому на геніталіях. Для мене катування струмом було не найстрашнішим”, – зазначає він.

Під час нелюдських знущань Михайло впав зі стільця на підлогу і почав задихатися. Тоді росіяни, за його припущенням, зателефонували лікарю. Після розмови з ним вони сказали: “Завтра продовжимо. Відводьте його до камери”.

“Мені було боляче йти, бо мені відбили ноги. Верхню частину ніг. Вони були чорні. Вони ж били в одне й те саме місце”, – каже чоловік.  

Співкамерники сказали Михайлу, що тепер він “відпрацьований”, як і вони

Коли бранця завели до камери №4, де він пробув три дні, Михайло побачив інших українських в’язнів. Серед них був військовий зі Скадовська, якого росіяни змусили дати письмові свідчення про його танкову бригаду. Весь час, поки він писав, йому забороняли спати, тому він постійно сидів за столом. 

“Оскільки він не спав, то я ліг на його матрац. Усі інші три нари були зайняті цивільними та тероборонцем. Тобто я був п’ятим зайвим, тому моє місце було на підлозі”, – стверджує колишній бранець.

У одного зі співкамерників Михайла, який був з Генічеська, знайшли вдома зброю, а іншого – з Чорнобаївки – затримали за те, що він добу побув в ТрО. Останнього відпустили після того, як його  батьки заплатили за нього 5000 доларів.  

У камері були рукомийник, а замість туалету – дірка у підлозі, через яку влітку був постійний сморід в камері. Щоб його позбутися, ув’язнені затуляли її пластиковою пляшкою. Також у них всю ніч горіло світло, яке ніколи не вимикалося.

Здебільшого бранців годували один раз на день. Перший раз злиплими макаронами, а ввечері приносили чай з галетним печивом, на етикетці якого було написано “Армія Росії”. За словами Михайла, під час стресу у нього зник апетит, тому спочатку він віддавав свої порції іншим.

Наступного дня під час допиту росіяни на прохання чоловіка зняли з його голови мішок. Окупанти ставили ті ж самі запитання, на які Михайло почав відповідати. Він надав їм інформацію про свого товариша, яка, на його думку, не мала б йому зашкодити. Наприкінці розмови росіяни дозволили українцю зателефонувати рідним та повідомити, що з ним все гаразд. Але при цьому заборонили говорити про своє місцеперебування.

“Я сказав, що зі мною все гаразд, щоб вони не хвилювались за мене. Що тут, звідки я телефоную, поганий зв’язок”, – пригадує журналіст.
Після цього Михайла більше не катували, ­і він зрозумів, що в його історію повірили. Співкамерники сказали чоловіку, що тепер він “відпрацьований”, як і вони.

На четвертий день окупанти сказали чоловікові: “Випустимо, щойно його (атовця. – Ред.) спіймаємо. Чекай наприкінці тижня або на початку наступного”.

Після того, як бранців визнавали “відпрацьованими”, росіяни втрачали до них будь-яку цікавість. Серед ув’язнених існували дві версії причин подальшого утримання: окупанти або перевіряли отриману інформацію, або навмисно тримали в жахливих умовах, щоб зламати волю ув’язнених та відбити у них бажання чинити опір.

27 липня 2022 року його перевели до сьомої камери, де він пробув ще чотири дні. Вона була просторішою і Михайло міг хоч якось розім’яти ноги. До цього він весь час лежав на спині, оскільки йому було боляче ходити. Поки він там перебував, у нього взяли відбитки пальців, відібрали ДНК-зразок та сфотографували.

“Мені було дивно, чому у мене 4 рази брали відбитки пальців. Тобто один раз це робили за допомогою комп’ютерної техніки, а тричі використовували чорнило. Щоразу мене водили до відповідної кімнати”, – дивується ексбранець.

 Того ж дня під час допиту росіяни пообіцяли його відпустити наступного тижня.

“Ти ж розумієш, ми стільки сил витратили на те, щоб завоювати Херсон. Ми вже звідси не підемо”

Також бранців викликали до худорлявого “вербувальника” Григорія з позивним “Логопед”. На вигляд йому було років 55. Він визначав фізичний та психологічний стан в’язнів, розподіляючи їх по камерах. Під час спілкування він схиляв людей до стеження за своїми співкамерниками. Звісно ж, Михайло відмовився шпигувати за своїми співкамерниками.

“Григорій казав іншому в’язню, що в нього є родичі в Мелітополі і хтось з рідних служить в ЗСУ. Мені він говорив: “Ти ж розумієш, що ми стільки сил витратили на те, щоб завоювати Херсон. Ми вже звідси не підемо. Ти маєш з цим змиритися”. Запитував у мене, на чиєму я боці. Я відповів, що народився в Україні, тому не можу перейти на інший бік, бо зрадників ніхто не любить”, – розповідає журналіст.

З сьомої камери Михайла перевели до дванадцятої, у якій він перебував найдовше. У ній кількість незаконно утримуваних постійно змінювалася від 2 до 8 людей. Проте там був нормальний туалет та душова кабіна.

Один з наглядачів, на імʼя Андрій Співаков, який мав позивний “Злий”, змушував бранців кричати: “Слава Росії!”, “Слава Путіну!”, “Слава Шойгу!”. Окрім цього, від українців вимагали співати російський гімн та пісні.

За словами Михайла, наглядачами та катами в ізоляторі були чоловіки віком від 20 до 22 років, які відчували повну безкарність. Під час допитів вони влаштовували імітації розстрілів біля стіни, змушували в’язнів грати в “російську рулетку” з холостими набоями, підносили руки полонених до болгарки чи встромляли голки під нігті. Особливо жорстоко поводилися з колишніми військовими – їх змушували їсти український прапор або жовті пов’язки. Найжахливішою історією, яку Михайлу довелося почути у стінах ІТТ, було зґвалтування одного з в’язнів іншим.

Одного з його співкамерників окупанти два місяці катували та тримали у карцері. Після цього він майже перестав чути на одне вухо.
“Струм пройшли всі. При мені вони називали це катування “северное сияние”, а при інших – “дзвінки Байдену”, “дзвінки Зеленському”, ще якось”, – каже журналіст.

Українець висмикнув чеку з гранати і погрожував росіянам, що він її кине в них

Михайло також пригадав співкамерника, якого росіяни привели до них посеред ночі. Він був весь побитий, тому ледь тримався на ногах. Щоб він вижив до ранку, окупанти вкололи йому адреналін. При цьому вони сказали, що ув’язнені відповідають за його життя своїми головами.

“Ми мали за ним доглядати цілу ніч, бо йому було дуже погано. З його слів, вони його “відмудохали”, бо він  вийшов їх зустрічати п’яний. Перед цим він висмикнув чеку з гранати і погрожував їм, що він її кине в них. Рашистам таки вдалося переконати чоловіка вставити чеку назад, після чого його “запакували”, побили та привезли в ізолятор. Ми за ним цілу ніч доглядали, а наступного дня його забрали. І цілий тиждень питали, чи є у нас такий”, – згадує журналіст.

Один з бранців розповів Михайлу, що в одній з камер померла людина, у якої були проблеми з серцем. Бранці просили росіян прислати лікаря, але їм відповіли, що він симулює. Усіх, хто був у тій камері, відселили до інших.

Людей, за словами журналіста, затримували з різних причин. Наприклад, один хлопець провів 88 днів за ґратами лише через те, що коли він прийшов на масаж, у масажиста знайшли зброю.

“Масажиста побили та кинули у рів на території ізолятора, оскільки вважали мертвим. Коли він напівживий виліз з ями, охоронці були здивовані. Однак його це не врятувало від нових побоїв. Йому охоронці дозволили оглядати людей, які потребували медичної допомоги. У камері була аптечка з бинтами, краплями та мінімальним набором ліків”, – зазначає він.

В останній камері №19, де три дні утримували Михайла, не було вентиляції. Там він зустрівся з катом Андрієм Співаком, який його якось вдарив гумовою палицею по спині. “Злий” заборонив їм палити та спати вдень. Михайло запам’ятав, що весь час він ходив з шокером, який застосовував до інших бранців.

“Дуже часто до нас заходили різні охоронці з різних причин. Когось забирали на допити або приводили новеньких. Бувало таке, що могли на день чи на годину підселити людину, а потім забрати. Могли принести їжу, передачу тощо”, – пригадує журналіст. 

Ще одного бранця викрали помилково, переплутавши з людиною, що жила неподалік. Попри це, його все одно жорстоко катували. Також людей викрадали за листування у месенджерах. Зокрема, одного бізнесмена забрали лише через те, що його дружина у приватному листуванні назвала окупантів “орками”.

За тиждень до звільнення Михайла, бранців почали годувати тричі на день та передавати передачі від рідних.

21 серпня 2022 року журналіста відпустили додому за півтори години до початку комендантської години. На виході росіяни йому віддали телефон, ключі, паспорт та окуляри. Один з охоронців запитав у чоловіка, чи він має якісь претензії до їхньої “установи”. Той відповів, що ні.

“Я, пройшовши метрів 10, викинув під найближчим деревом речі, які взяв з собою з камери. Якби знав, що мене відпускають, залишив би їх бранцям”, – з сумом каже чоловік.

Коли Михайло повернувся додому, то дізнався, що мати скрізь його шукала. Від колишнього ув’язненого вона дізналась, що той перебував в одній камері з її сином у ІТТ. Після цього вона тричі передавала журналісту передачі, які він так і не отримав.

“А іншим хлопцям доходили деякі. І вони ділилися, тобто можна було прожити. Можливо, я себе так налаштовував. Типу “тримайся, не все так погано”, – вважає він.

Собаку Михайла забрала людина, яка бачила, як його затримують. Собака так і залишився у тієї людини, оскільки ексбранець не міг його забрати з собою.  

Після звільнення та тортур Михайло деякий час погано спав, але поступово все нормалізувалося.

“Я не проходив реабілітацію, хоча у мене були проблеми з ШКТ (шлунково-кишковим трактом. – Ред.), але я сам їх лікував без звернень по допомогу”, – зазначає журналіст. 

Через півтора тижні після свого звільнення він дізнався, що його друг-атовець, якого так наполегливо шукали окупанти, досі на волі.

Еліна Суліма