«Я чула, як катують мою дитину». Херсонка розповіла про 280 днів російського полону

Жителька Херсону Ольга Черняк провела в російському полоні 280 днів і розказала про катування й нелюдські умови утримання цивільних заручників на міжнародній конференції ОБСЄ з людського виміру.
Деталі зібрав кореспондент проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».

«Забрали всю родину»

За словами Ольги, російські військові ввірвалися до їхньої квартири у серпні 2022 року за доносом сусідів.

Після обшуку всю родину, разом із 19-річним сином повезли в усім вже відомий ізолятор тимчасового тримання на вулиці Теплоенергетиків у Херсоні. Саме там під час окупації тримали та катували викрадених та затриманих українців.
До її чоловіка застосовували електрошокер, згадує жінка.

Ольга каже, що вона також зазнала жорстоких тортур – її били електричним струмом і ногами, намагаючись поцілити в голову та шию. Але найжахливішими тортурами було те, що жінку змусили слухати, як катують її сина.

Ольга Черняк стверджує: російські окупанти били її сина струмом і погрожували йому зґвалтуванням, а він кричав від болю і благав її розказати все, що хочуть окупанти.

«До цього у мене було трохи сивини, може відсотків десять, а після того я стала майже вся сива», – каже херсонка.

«Будуть знущатися, поки жива»

Сина Ольги відпустили через 15 днів, трохи згодом звільнили й чоловіка. А жінку продовжували допитувати, вибиваючи зізнання, що вона була коригувальницею ЗСУ.

Жінка каже, що їй погрожували вивезти в «ДНР» (незаконне збройне угруповання – ред.), де «будуть знущатися щодня, поки вона жива».
Під час чергових тортур струмом, в Ольги онімів увесь лівий бік тіла, а у камері вона втратила свідомість. Це був серцевий напад.

«Мене врятував мануальний терапевт, на ім'я Михайло з Генічеська, який теж сидів в цій тюрмі», – розповіла Ольга, додавши, що іншої медичної допомоги там не було.

«Викидали трупи в смітник»

Катували не тільки Ольгу, а й інших жінок, яких привозили на вулицю Теплоенергетиків.

Під час розповіді на конференції ОБСЄ з людського виміру, вона згадала, що в один день до них в камеру привели жінку, яка раніше працювала в Національній поліції.

Все її тіло було синього кольору від кількості гематом – настільки сильними були побої.

Багато хто не витримував тортур і помирав, стверджує Черняк. Вона каже, що тіла деяких херсонців викидали просто в сміттєві баки, що стояли у дворі, деяких замотували в чорні пакети й вивозили в невідомому напрямку.

В російській катівні вона чула і про іншу практику, коли загиблим стріляли в голову, щоб не було можливо їх упізнати, а потім тіла викидали у Дніпро.

Ці воєнні злочини російських окупантів і практика поводження із тілами закатованих частково знаходить підтвердження і у матеріалах західних журналістів, які розпитували місцевих жителів. Ті теж стверджували, що неодноразово бачили, як тіла закатованих викидали, як сміття.

«Дві «Мівіни» на п’ятьох»

Ольга також більш детально розповіла про умови незаконного утримання херсонців у неволі російськими окупантами.

За її словами, в маленькій камері на дві особи тримали по п’ять-шість жінок, митися не давали взагалі. Майже сім місяців жінки не бачили ані сонячного світла (вікно було забито дерев’яним щитом), ані свіжого повітря. Звичайно ж не було доступу й до жодних гігієнічних засобів.
«Годували один раз на день – дві пачки «Мівіни» і банка соєвої тушонки на п’ять людей», – розповіла жінка.

Пізніше, коли її окупанти вивезли з Херсону на лівий берег області, то вона відмовилась навіть від такого харчування та оголосила про голодування.

Таким чином вона добивалась покращення побутових умов. Тоді жінкам дозволили мати в камері тазик для прання і стали раз на тиждень виводити в душ.

З Херсону частину полонених перевезли до райвідділку поліції у Голій Пристані, а потім в Новотроїцьке, розповідає Ольга.
Через це цих бранців російських окупантів довгий час не могли знайти рідні.

«Гроші за репресії»

Ольга Черняк стверджує, що російські окупанти матеріально зацікавлені у репресіях та фабрикації кримінальних справ проти цивільного населення.

Вона навела такі дані:

• за інформування про підозрілу особу, якщо це підтверджується, представники окупаційної влади отримували десятивідсоткову надбавку до зарплати;
• якщо під час обшуку та перевірки телефону знаходили щось суттєве, що вказує на зв’язок з Україною – 25% надбавки;
• якщо вдавалось вибити важливу для окупантів інформацію в полонених – 50% доплати.

Тих, на кого окупаційним силам вдавалося «зібрати докази», забирали з камер і вивозили, а інші залишалися далі у повній невизначеності.

«Мішок на голову і рахуй до 50»

Зміни відбулися у березні-травні 2023 року, коли в окупації почали розбудовувати систему місцевих прокуратур і судів.
Після ротації керівництва ФСБ, окупанти ймовірно вирішили, що тих, на кого не було нічого, можна поступово випускати на волю.
Ольга і її співкамерниця були останніми жінками в Новотроїцьку, на яких розповсюдили цей підхід.

«Спочатку мене збиралися звільнити одну, але я сказала, що без іншої жінки нікуди не піду. Тоді нас вивели вдвох, надягнули мішки на голови та кудись повезли. Через пів години вивели й наказали рахувати до п'ятдесяти. Я в той час, чесно кажучи, чекала, що вони просто вистрілять нам у спини. Аж поки не почула, як хлопнули двері і їх машина поїхала», – згадує своє звільнення з полону Ольга Черняк.

Радіо Свобода