Втратила дім, але не втратила духу й творчої іскри – історія херсонської майстрині та художниці Тетяни Гладиш

Ця історія про дівчину, яку в херсонських творчих колах добре знають як талановиту майстриню-вишивальницю і поетку. Під час війни Тетяна знайшла втіху й розраду в малюванні. Розповідаємо, як нове захоплення змінило її життя.

Малювання – спосіб творчої реалізації та порятунок від війни

Тетяна завжди захоплювалася роботами художників, вважаючи, що вони бачать світ глибше за інших. Її любов до малювання розпочалася зі спостереження за вуличними художниками, дивилася, як вони працюють на пленерах. Пізніше спробувала займатися вітражним розписом – малювала на склі. Каже, виходило непогано, але якісь інші справи витіснили це захоплення.

Повернулася до малювання Тетяна у 2018 році, коли отримала в подарунок на Новий рік прості акварельні фарби. Спочатку це було просто хобі, але згодом Тетяна з властивою їй жагою до самовдосконалення почала вчитися й відпрацьовувати майстерність. Ще до війни брала участь в онлайн-марафонах для новачків, які проводила одеська художниця Мар’яна Брюханова, навчалася на онлайн-курсі основам акварельного скетчингу (техніка швидкого малювання) та графіки.

Після початку великої війни село Посад-Покровське, де жила сім’я Тетяни, опинилося в сірій зоні, а невдовзі армія РФ почала нещадно його обстрілювати.

Навіть у перші дні війни, коли ми сиділи під обстрілами, я малювала, щоб хоч трохи абстрагуватися від тих вибухів, від того гуркоту війни, який постійно чули, – розповідає Тетяна.

Та згодом стало геть не до малювання, будинок буквально здригався від вибухів, ворог влучав у сусідні будівлі, і Тетяна та її рідні падали на підлогу й молилися. Щойно з’явилася можливість виїхати до безпечнішого місця, вони поспішно залишили свою домівку. А після виїзду дізналися: їхній дім потрапив у епіцентр обстрілу й згорів дощенту. Якийсь час Тетяна з мамою та батьком жила у Збаражі, але дуже сумувала за південним теплим п'янким повітрям і переїхала до Одеси, щоб бути ближче додому.

Вона втратила дім, але не силу духу та бажання творити. Вивезені з дому блокнот з графікою, лінер та олівці повернули Тетяну до рівноваги, а малювання виявилося найкращим способом переживати важкі моменти. На відміну від вишивання, яке, за поясненням майстрині, було більш технічним заняттям, під час нього в голові продовжували роїтися думки, малювання захоплювало всю її увагу.

Поштовхом до зрушення у творчості стало знайомство з одеськими художниками. Одна художниця подарувала Тетяні фарби, подружка – акварельний папір, а пензлі вона купила сама. І відтоді намагалася малювати кожної вільної хвилини. Брала участь у майстер-класах, що проходили офлайн в одному з музеїв Одеси, долучалася до пленерів. А після каховської трагедії з підривом ГЕС побачила свої роботи по новому.

Допомога тваринам, нові горизонти та перші успіхи

Коли російські окупанти підірвали греблю, Тетяна переглянула свій невеличкий доробок, відібрала вісім найкращих малюнків на продаж, хотіла вторговані кошти передати волонтерам, які допомагали постраждалим від затоплення тваринам. Опублікувала допис, запропонувала друзям та знайомим долучитися до її акції, ціну на малюнки виставила символічну, але Її ініціатива знайшла відгук у багатьох людей. Вони переказували кошти часто більші за вказану вартість робіт.

Мені завжди була шкода тварин, бо люди можуть самі собі раду давати, якщо це не старенькі, чи малі діти, а тварини – беззахисні. Я сама, після того, як ми виїхали й не мали зв'язку з селом, кілька місяців не знала, чи живі мої собака і кіт. Потім вивезти їх з фронтової зони допомогли волонтери, тому ця тема дуже мені близька, – пояснює Тетяна.

Після першої зібраної суми попит на малюнки не згасав. Тетяна продовжила малювати й виставляти роботи на продаж. Доволі часто малювала те, що просили. Проводила для цього опитування на своїй сторінці у фейсбуці.

За літо 2022 року гроші від продажу малюнків на допомогу тваринам вона передавала тричі. За цей час впевнилася у своїх силах, зрозуміла: може малювати не тільки для власного задоволення, а що її роботи можуть бути комусь цікавими.

За збігом, саме в цей час художниця-акварелістка Олена Дробишева, майстриня з великим досвідом, чиї роботи виставляються за кордоном, і за творчістю якою Тетяна стежила вже не один рік, набирала учнів для онлайн занять з акварелі. Звісно, навіть не роздумуючи, Тетяна долучилася і сумлінно навчалася близько пів року.

Коли почала займатися з Оленою, це був зовсім інший рівень, ніж під час навчання акварельному скетчінгу. Вона вчила нас живопису, якимось технічним азам. Вчила відчувати акварель. Не боятися її. Бути експресивними, не перемальовувати, а створювати оригінальне, – захоплено ділиться враженнями Тетяна.

Після навчання їй вдалося перейти від малих форматів до більш солідних – виставкових, однак є в її доробку й мініатюрні роботи – художні листівки формату AСЕО розміром 64 на 89 мм. Колись, у мирні часи, вона робила вишиті листівки, продавала їх, а частіше дарувала друзям. Тепер її колекція поповнилася акварельними листівками. А восени минулого року знайома одеська художниця з творчої спільноти Urban Sketchers запросила Тетяну взяти участь у "Мобільній виставці в кишені". Тематика була довільною, і Тетяна вирішила зобразити рідні херсонські краєвиди. Вона розповідає:

Я створила 9 таких листівок AСЕО. Малювала Херсонщину, за якою я сумую. Ті місця, де колись побувала. І так, як вони мені запам'яталися. Наші плавні. Набережну в Херсоні. Залізний порт. Станіслав. Лимани.

Колективна виставка, в якій взяли участь 40 художників із різних міст України, відбулася торішнього листопада в одеському Пасажі. ЇЇ відвідали багато людей – одеситів і гостей міста. Листівки продавалися, а по завершенню виставки частина не проданих робіт переїхала до галереї Kokon польського міста Вроцлава, а іншу забрало одне одеське арткафе. Крім Вроцлава, кілька робіт Тетяни у великому форматі нині виставлені в Кракові.

Не маю багато інформації, але в лютому там відкрилася виставка в новому офісі благодійного фонду, який допомагає українцям. Це такий сучасний простір, мої роботи зараз прикрашають його стіни, – з гордістю розповідає художниця.

Тетяна продовжує шукати себе в темах та техніках. Її захоплюють квіти, туманні пейзажі, міські замальовки. Вона мріє про свободу творити та ділитися своїм баченням світу з іншими.

Історія Тетяни – це приклад того, як мистецтво може принести в життя нові сенси, допомогти пережити трагедію та надихнути на нові звершення. Її творчість – це свідчення стійкості українського духу та віри в краще майбутнє.