Вкрадені двічі: український «батько російського футуризму» Давид Бурлюк

Вкрадені твори, вкрадена ідентичність... Упродовж століть Росія привласнює всіх видатних особистостей, записує їх у число «великих росіян». І Бурлюк – той самий Давид Бурлюк, чия творчість починалась на Херсонщині, – винятком не став.

Його діяльність неможливо описати одним словом: художник, поет, журналіст, видавець, ініціатор і основоположник багатьох мистецьких течій (список далеко не повний). Але радянська Росія свого часу «вичавила» Бурлюка з країни, про нього агресивно замовчувала, а потім розмахувала його іменем, як прапором «російського авангарду», привласнюючи митця та його творчість виключно собі. Попри те, що він  вважав себе «українцем козацького роду», а українська тематика проходить крізь усі його полотна, росіяни продовжують в інформаційному просторі просувати «російськість» цього генія.

На додачу, втікаючи з Херсона в листопаді 2022 року, російська окупаційна влада викрала з Херсонського художнього музею «Сільський пейзаж» Бурлюка. Де зараз перебуває робота – невідомо. Отже, подвійна крадіжка очевидна: пограбування матеріальне та інформаційне.
Чи має Росія право називати Бурлюка «своїм»? Чи він був і залишається насамперед українським художником? Розберімося.

Народження

«Народився на території Російської імперії», – вже одного цього російським пропагандистам достатньо, щоб вважати митця «своїм».

Уточнюємо: народився Давид Бурлюк в Україні, яка входила тоді до складу Російської імперії, – на Сумщині (правда, тоді хутір Семиротівщина був частиною Харківської губернії). Художник стверджував: по батьковій лінії його рід – це «українські козаки, нащадки запорожців, які були писарями Запорізького війська».

Навчання

Найулюбленіший аргумент пропагандистів – факт навчання в Росії.

І справді, у 1898-1899 Давид Бурлюк навчався у Казанській художній школі: родина опинилася на Поволжі в пошуках заробітку, коли батько художника втратив роботу. А після чергового переїзду він продовжив навчання в Одеському художньому училищі, ще пізніше – в Мюнхені та Парижі. Правда, німці та французи чомусь не називають Бурлюка німецьким або французьким художником...

«Батько російського  футуризму »

Так називають Бурлюка росіяни.

До кінця свого життя він пишався титулом «батько СВІТОВОГО футуризму», яким нагородили його друзі. Але самоідентифікував себе як «татарсько-запорозького футуриста». То Бурлюк має ще й татарське коріння? На це відповіді немає, є лише припущення – предки художника могли бути татарами або караїмами, які з Криму перебралися на Запорозьку Січ. Час від часу митець називав себе «нащадком запорожців і хана Батия», але не росіянином.

І тут найцікавіше: творчий шлях Давида Бурлюка починався на Херсонщині в селі Чорнянка (нині окуповане російськими військами), де батько художника керував маєтком графа Мордвинова. Там не тільки проживала вся мистецька родина Бурлюків, там виникло творче угрупування «Гілея», яке стало колискою футуризму на теренах Російської імперії. Це вже потім незрозумілий та зухвалий напрям мистецтва став модним і захопив столиці. А тоді центр футуристичного життя вирував у Херсоні, де Давид Бурлюк у Народній аудиторії читав перші лекції з футуризму, брав участь у художніх виставках, видавав разом з однодумцями перші збірки футуристичних поезій.
Творче життя оживало всюди, де з’являвся епатажний Бурлюк. Він мав шалений вплив на російський культурний простір. Та й не тільки російський. В Японії, куди художник емігрував перед тим, як остаточно осісти в США, він зчинив справжній фурор, історики мистецтва вважають його родоначальником японського футуризму (інакше кажучи, «батьком японського футуризму»). Але ж це зовсім не робить Бурлюка японцем.

Ініціатор депушкінізації

Про це росіяни якось мовчать, але обійти цей факт неможливо. І справді, першим про депушкінізацію мистецтва заявив Давид Бурлюк з однодумцями у 1912 році. Звісно, знаменитий заклик «кинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого та інших з Пароплава Сучасності» не мав на меті повального зняття пам’ятників чи якихось інших фізичних дій. Показове прагнення знищити все старе було не буквальним – так епатажно митці заявляли про розрив з чинною літературною традицією, бо створювали мистецтво майбутнього.

Про цитату з маніфесту футуристів згадали вже після повномасштабного вторгнення, коли в Україні розпочався «пушкінопад», з постаментів стали прибирати маркери «русского міра». І дивлячись з висоти сьогоднішнього дня на справи більш ніж столітньої давнини, відчуваєш бунтівний дух українського генія. Ну хіба міг росіянин зазіхнути на святе ім’я «найвеличнішого російського поета» та подивитися на нього як на символ всього віджилого в російській літературі?

Мова

Згадують, що поет Володимир Маяковський зазвичай рекомендував Бурлюка так: «Знайомтеся, мій друг хохол». Бурлюкові, який розмовляв із примітним українським акцентом і не вважав це за ваду, така рекомендація подобалась.

Хоча літературні твори Бурлюк писав російською, себе він вважав українцем і неодноразово підкреслював своє українське походження:

«Поки що пишу російською, а потім, можливо, й на рідну українську перейду. Бо народився в Україні. Україна була й залишається моєю батьківщиною. Там лежать кістки моїх предків. Вільних козаків, що рубалися на славу сили та свободи».

А ще наголошував, що Україна в його особі «має свого найвірнішого сина».

Творчість

Американський мистецтвознавець Крисчен Бринтон так написав про Давида Бурлюка:

«У жилах Бурлюкових – кров непосидючих запорожців. Відтак зрозуміло, що й у мистецтві він справжній син тих степів, де став радикалом і бунтівником».

На всіх етапах своєї творчості Бурлюк відкрито заявляв себе українським національним художником. Жовто-синій колорит його картин, за його ж словами, теж «глибоко національний». Україна, її природа, видатні діячі, козаки часто ставали темою його картин. Образ козака Мамая був для Бурлюка наскрізним, митець звертався до нього упродовж усього свого життя.

«Мене, головним чином, цікавлять українська народна творчість, археологія України і все дотичне до Запоріжжя та вільного козацтва українського, нащадком якого вважаю себе невіддільно», – це вже писав сам Бурлюк.

Ностальгія

Творчість Бурлюка визнана усім світом, але не на батьківщині (за радянських часів). Після довгих блукань і переїздів по всьому світу йому відмовили у поверненні. Росіяни стверджують, що на чужині Бурлюк ностальгував за Росією. Але чи за Росією?

Читаємо фрагмент листа, надісланого 1962 року родиною Бурлюків до Київського музею українського мистецтва, коли за часів хрущовської відлиги художник зробив спробу повернутися в культурне життя України:

«...можемо привезти на Україну в Київ у ваш музей виставку Бурлюка – 80-річчя – та його друзів – видатних американських художників. Добре було б цю виставку організувати на рідній землі Бурлюка Україні – у пику москалям...»

Попри всі факти про українське походження художника, його, як і багатьох митців, що народилися або творили на українських землях у складі Російської імперії, росіяни продовжують вперто просувати у світі як представника виключно «російської культури».

Повертаючи українську ідентичність митцям, ми руйнуємо російські міфи та показуємо справжнє обличчя цієї країни-мародера.  «У своєму житті я намалював безліч українських баских коней. І мені могло б пасувати наймення, перефразовуючи Геродота, "співця кобилиць"» (©Давид Бурлюк. «Спогади футуриста»).

І хоча сьогодні ім’я Давида Бурлюка впевнено повертається в контекст українського мистецтва, ще не так давно його вважали одним із 10 маловідомих українських художників, що здобули світову славу.

Лариса Жарких, Вгору