«Війна привела до очищення наших територій від російських елементів і кремлівської ідеології. Очиститься й Херсонщина…»

Звільнений нещодавно від російських окупантів Херсон і далі привертає увагу українців. Ми захоплюємося стійкістю громадян цього міста, які перед дулами автоматів виходили на мітинги протесту, чинили збройний спротив, саботували накази «гауляйтерства», поширювали вістки з вільної України. І виглядали своїх визволителів. Водночас не перестаємо задаватися питаннями: як сталося, що «південні ворота» країни відчинилися перед ворогом так швидко? Що до цього призвело? Про витоки херсонського героїзму, як і місцевого зрадництва, колабораціонізму (про це колись ще буде окрема велика розмова), частково можна дізнатися завдяки нашому інтерв’ю з колишнім мером Нової Каховки, головою Херсонської облдержадміністрації у 2005−2010 роках Борисом Сіленковим. Із початком широкомасштабного вторгнення росії в Україну він добровільно став частиною руху опору у таврійському краї. Його шукали російські спецслужби, був важко поранений (голкою наклав на свою рану 16 швів!), безуспішно намагався вийти через лінію фронту до своїх. Врешті-решт на окупованій території отримав прихисток у патріотичній родині. «У свої 63 роки я не міг передбачити, що буду спати просто неба в глухих степах, радіти воді зі степових калюж, спати у наметах у плавнях і місяцями пити дніпровську воду…» — згадує пан Борис свої партизанські будні.

— Для початку розкажіть про своє життя, коли перестали бути головою Херсонської ОДА. Ми так зрозуміли, що після перемоги Януковича на пре­зидентських виборах ви відійшли від великої політики…

— Ні, не відійшов. Я завжди був і є у ко­манді Романа Безсмертного, в його полі­тичних проєктах. Із 2010 року більше ува­ги приділив науці. Захистив кандидатську дисертацію, у трьох вишах викладав ма­кроекономіку, менеджмент. У мене є роз­робки щодо адміністративної, пенсійної реформ…

— Можете пригадати день 24 люто­го, коли росія почала велику війну. Про що вам тоді подумалося?

— О 4-й ранку почув вибухи від ударів по військових частинах Херсонщини — і все зрозумів. Втікати нікуди не думав, валі­зи не пакував. Протягом п’яти років я був представником української влади на Хер­сонщині, доносив до громад наші держав­ницькі ідеї, пропагував нашу історію, наш прапор, мову. В області залишилося лише 18 із майже 700 населених пунктів, де я не встиг побувати. Мене всюди знали. У той складний момент багато людей розрахо­вували на підтримку влади, у тому числі — колишньої. Тому у мене і гадки не було вті­кати. Я залишився.

— Але при цьому не могли спокійно спостерігати за тим, що відбувається довкола…

— Уранці 24 лютого я вийшов на керів­ництво херсонської самооборони і по­просив укомплектувати мене зброєю. З групою своїх однодумців, які з перших днів намагалися допомогти ЗСУ, ми змо­гли з уже оточеного Херсона підвезти цю зброю до наших груп в області.

— Пішли в українські партизани?

— Певною мірою, так. Скажу делікат­но: на Херсонщині залишилися дивер­сійні групи, залишилася певна кількість людей під прикриттям по лінії СБУ, які по­винні були координувати все, що відбува­тиметься під час окупації, — із цими людь­ми у нас був налагоджений зв’язок.

— Вам доводилося вступати у бій з окупантами?

— Безумовно. Через три місяці закінчи­лися наші боєзапаси. Ми стали порожніми. Я виходив на контактерів, за якими нас за­кріпили, — нам дали паролі, точки схронів із підкріпленням, і через своїх зв’язківців зброю уже вдруге доставили у нашу групу.

— Наскільки вагомою була робота херсонського підпілля?

— Це був дуже сильний спротив воро­гові. Партизани працювали у різних зонах Херсонщини. У Головне управління роз­відки і у СБУ оперативно передавали ін­формацію про пересування російських військ, їхню дислокацію, склади. Інша гру­па займалася контрпропагандистською роботою.

Чи багато таких патріотів було у нас на Херсонщині? Не готовий про це каза­ти, бо зона наших дій була обмеженою — Нова Каховка, Львове, Берислав, Токарів­ка тощо.

— Кажуть, росіяни вас шукали — знищили ваше житло, дачу. Хтось вас здав?

— Не знаю цього. Але у всі помешкан­ня, де я колись жив, до всіх рідних, з яки­ми мав прямі чи опосередковані стосун­ки, приходили представники ФСБ, робили обшуки. У Новій Каховці затримали мого кума і його сина. Не виключено, їх катува­ли. Феесбешники навіть приїжджали у са­дово-городнє товариство, де розташова­на моя дача, випитували, де я і наша група переховуємося.

— Як ви розгубили своє здоров’я?

— У певних частинах області у нас були таємні склади, у тому числі — із продукта­ми харчування. Місцеві люди їх купували і через наших зв’язківців доставляли у по­таємні місця. Коли одного вечора я прий­шов у таке обумовлене місце по харчі, нас там уже чекали вороги. Був бій, під час якого отримав поранення… Зараз справи у мене більш-менш. Трохи кульгаю. Пере­буваю на реабілітації. Лікарі кажуть, що хо­дити буду.

— Одним із народних депутатів України від Херсонщини був такий собі Олексій Ковальов (входив у фракцію «Слуга народу»). З початком війни він перейшов на бік ворога, став колабо­рантом. Що ви знаєте про цю особу?

— Я не вірю, що Ковальова знищено. Ніхто його у труні не бачив. Особисто з ним не був знайомий — тому не можу да­вати оцінку. Але він достатньо хитрий. Як і його батько. Той був колись начальником відділу боротьби з економічними злочина­ми Головного управління МВС у Херсон­ській області. З роботи я звільнив його за корупцію.

— Розкажіть про тих, хто вас перехо­вував…

— Ці проукраїнськи налаштовані люди з Білозерського району дуже ризикували — адже майже 60 відсотків жителів їхнього села підтримували росію. Поки не зажила поранена нога, протягом двох місяців ця сім’я переховувала мене, годувала, купу­вала ліки. Звичайно ж, боялися. Бо знали, що мене розшукують.

— Яка причина того, що у всі часи майже на всіх виборах Херсонщина давала великий відсоток голосів за проросійські політичні сили?

— Херсонщина — це ж «червоний пояс»! 40−50% голосів традиційно віддавала за комуністичну партію. Потім цей електорат підібрали Партія регіонів, «ОПЗЖ».

— Такою сильною була тут російська пропаганда?

— Треба знати історію херсонського краю. Великі об’єкти — Північнокримський канал, Каховську ГЕС, системи зрошен­ня — будували не комсомольці-ударни­ки і партійці, як нам розповідали в СРСР, а певні категорії громадян, яких виселили з росії. Тож проросійський електорат був на Херсонщині відносно сильним. Звідси і маємо наслідки.

— Після 24 лютого — чи змінилися по­гляди жителів Херсонщини, які раніше були «зачарованими на схід»? Чи вони щось зрозуміли?

— Війна — це жахіття для нашого наро­ду, нації, велике горе, яке прийшло на нашу землю. Але війна водночас привела до очи­щення наших територій від російських еле­ментів, від кремлівської ідеології. Вважаю, що дуже очиститься, зокрема, і Херсонщи­на. Ви тільки подумайте: лише в обласному центрі 26 тисяч людей отримали російські паспорти! Частина з них уже втекла. Але частина залишилася. Сподіваюся, ними вже займаються компетентні органи.

Високий замок