Війна монументів, або Навіщо Росія на окупованих територіях встановлює свої пам’ятники

Встановлені окупантами пам’ятники Леніну на окупованій Херсонщині: Генічеськ (квітень 2022 року) та село Ольгине (червень 2024). Фото пропагандистських каналів

Маленьке погруддя «вождя» на великому постаменті виглядає карикатурно, але окупантам головне не естетика, а ідеологія: Росія пам’ятником Леніну маркує простір, який вважає своїм.

Ставлять вони собі на службу і ті пам'ятники, які максимально вписуються в їхню ідеологічну систему. Монументи «Легендарна тачанка» та «Дівчина в шинелі» у Каховці, окупанти вирішили привласнити (включити до російського реєстру об’єктів культурної спадщини). Про долю цих пам’ятників — символів комуністичної тоталітарної ідеології — в Україні дискутували багато, однак на початку 2020 року вирішили створити навколо «Тачанки» Музей монументальної пропаганди, який би мав статус національного.

Одночасно прибічники країни-агресорки знищують українські монументи: в захопленому Херсоні під час окупації знесли меморіал Небесній Сотні на Площі Свободи Херсоні, розбили пам'ятник Руслану Сторчеусу, в окупованих Нижніх Сірогозах знесли пам’ятник воїнам АТО, знищували пам'ятники жертвам Голодомору на лівобережжі Херсонщини...

Шляхами Леніна

«Монументальна пропаганда» як така була запропонована Леніним. У 1918 році «вождь революції» підписав  Декрет Раднаркому РСФРР «Про пам’ятники Республіки», в якому визначена стратегія використання візуального монументального мистецтва як важливого засобу пропаганди революційних і комуністичних ідей. Нова влада робила символічну розмітку простору, в якому живуть люди, наказавши терміново й повсюдно знести пам'ятники монархам і поставити монументи лідерам революції. Так радянська держава розпочала маркувати простір відповідно до своєї ідеології.

Нинішня російська влада, продовжуючи справу СРСР, також розглядає пам'ятники як інструмент пропаганди, щоб поширювати свої імперські й авторитарні ідеї. «Вгору» вже писало про те, як Росія використовує радянські методики впливу на людей, і «Монументальна пропаганда» — один із таких дієвих інструментів. Вона допомагає «вживлювати» суспільству потрібні ідеї та показувати, хто в цьому світі заслуговує на пам'ять. А сам факт встановлення пам’ятників має на меті показати, що з Росією нібито приходить цивілізація, а не розруха.

«Це така куча лайна, але кам'яна»

Силу «Монументальної пропаганди» радянські ідеологи розуміли, тому й на теренах СРСР пам'ятників Леніну було безліч. За приблизними підрахунками, на 1991 рік існувало щонайменше 7 тисяч пам’ятників Леніну на території радянської Росії, а в Україні — понад 5 тисяч. Але ці дані приблизні, український історик Олександр Алфьоров наводить інші цифри: 20 тисяч бюстів і 1800 пам'ятників Леніну в Росії і 4 тисячі — в Україні.

Вважаючи себе спадкоємцем СРСР, встановленням «правильних» пам’ятників на окупованих територіях Росія хоче «повернення в минуле», поширити міфи про «спільну історію» двох країн, нав’язати населенню окупованої Херсонщини думку про те, що радянська епоха була «золотим часом» для України. Таким «символом минулого» і став Ленін.

Історик Тімоті Снайдер ще у 2020 році сказав те, що пояснює сьогоднішні реалії окупованих територій:

Голова комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв у 2022 році згадував описану в багатьох мемуарах більшовистську практику залишати повсюди свої екскременти: «по всіх кутах, і на столі, і в шухлядах, і у шафах». Так само поводили себе російські солдати на окупованих територіях, про що є багато свідчень. Нардеп називає таку показову дефекацію маркером поведінки росіян та порівнює з нею насадження пам’ятників Леніну:

В процесі декомунізації Україна позбувалася пам’ятників Леніну, нині окуповані території ними заповнюються знов.

Війна у пам’ятниках

Особливо окупанти пишаються «збереженням» пам’ятників «Великої Вітчизняної війни», і чим ближче 9 травня, тим щільніше насичується інфопростір про «встановлення», «реконструкцію» і навіть «прибирання території» навколо.

Пропагандисти поширюють фейки про нібито знищення українською владою пам’ятників героям війни з гітлерівською Німеччиною — а російські солдати дивуються, що вони не тільки цілі, а й доглянуті. Наявність на окупованій Херсонщині монументів, присвячених Другій світовій війні, перетворюється на «відновлення радянських меморіалів» і плавно переходить у чергову хвилю брехні та дезінформації. Все, що стосується пам’ятників, окупанти подають як «важливу задачу для адміністрації та уряду регіону», ініційовану «ініціативою знизу»: «відновлено за покликом серця», «завдяки активістам».

В інформаційному полі окупантів переважає інформація про «відновлення» монументів, рідше йдеться про встановлення нових пам’ятників. Однак без маніпуляцій і дезінформацій тут не обходиться. У повідомленні про «урочисту церемонію відкриття оновленого пам'ятника загиблим героям» у Михайлівці йдеться про те, що «меморіал, присвячений героям праці, відновили та доповнили іменами героїв СВО».

«Дошка пошани трудящих», на якій в часи СРСР розміщували інформацію про трудові досягнення місцевих жителів, тут перетворилася на «меморіал, присвячений героям праці», а так звані «герої СВО» взагалі до «героїв праці» пришиті «білими нитками», бо немає жодного зв'язку між «героями праці» та «героями СВО». Але згадка про них потрібна окупантам для виправдання агресії проти України та  глорифікації російських військових. Такий пам’ятник — один з методів пропаганди.

Відкриття реконструйованого “пам'ятника воїнам СВО” у селі Михайлівка Скадовського району Херсонської області. Фото: окупаційні ресурси.

Наслідки

На початку повномасштабного вторгнення, одразу після перших випадків встановлення пам’ятників Леніну на Херсонщині, кримський історик і політолог, провідний науковий співробітник Інституту досліджень Голодомору Андрій Іванець прогнозував, що на окупованих територіях півдня України така система не буде працювати настільки ж ефективно, як в окупованому Криму, через усвідомлення населенням, що «Росія веде агресивну війну і що її дії несправедливі».

Але політолог і краєзнавець Дементій Білий вважає, що після деокупації Україні знадобиться стратегія «ментальної деокупації» місцевого населення, бо людям нав'язують іншу мову, культуру та цінності.