Вишита пам’ять Херсонщини: переселенка відтворює старовинні сорочки і зображає тварин, які загинули через війну

«Одна дівчина з Німеччини придбала дві кишеньки й вишиванку. Вона написала мені, що не може повернутися додому, але тепер частинка дому – з нею. Тому «Тиша степу» – це як затамований подих окупації. Ми чекаємо на звільнення Херсонщини», – розповідає переселенка Юлія Бондаренко.

Щоб пережити біль розлуки з домом, херсонка Юлія почала вишивати сорочки та корсети з орнаментами Херсонської, Одеської, Харківської, Луганської областей. Також жінка створює поясні сумки, через які розповідає історії тварин, що загинули під час війни – так переселенка намагається зберегти пам’ять про сайгаків, оленя, качечку й алабая.

Частину своїх виробів переселенка віддає на розіграші для зборів на підтримку українських військових. А кошти від продажу спрямовує до притулку для тварин або купує для чотирилапих корм. Своєю історією Юлія поділилася з проєктом Радіо Свобода «Ти як?».

«Важко наважитися залишити рідний дім»

«Після деокупації я змогла поїхати й забрати свій дитячий альбом та багато речей. Вони, можливо, вже старі, не в найкращому стані, але несуть ту важливу цінність минулого життя», – розповідає переселенка Юлія Бондаренко, яка перші три місяці великої війни провела в Херсоні.

Рідний дім вона вирішила залишити лише в травні, коли зрозуміла, що виїхати з окупованих територій стає дедалі складніше.
Евакуювалася з майбутнім чоловіком, двома кішками та двома собаками. А ще вони взяли в машину одну тварину з херсонського притулку.

Прихисток сім’я знайшла у Кривому Розі – це було перше місто, куди пара потрапила після виїзду з окупації, каже Юлія: «Дуже важко наважитися залишити рідний дім. Я пам’ятаю цей ранок: ти їдеш – і не знаєш, чи зможеш повернутися додому. Дорога була складною. Ми їхали дві доби, коти були в переносках і не могли сходити в туалет. Це було фізично важко. Я не уявляю, як нам, херсонцям, пощастило – ми маємо можливість поїхати додому. А зараз у нас дуже багато людей, які досі не можуть повернутися».

Російські війська захопили Херсон на початку березня 2022-го – окупація тривала понад вісім місяців. 11 листопада Головне управління розвідки Міністерства оборони України повідомило, що місто повертається під контроль української армії.У Кривому Розі жінка почала шукати роботу: за фахом вона викладачка мистецтва.

«Я проходила декілька співбесід, і коли дізнавалися, що я переселенка, казали: «Ви через два місяці повернетеся додому. А що ми потім робитимемо?» Бачите – вже минуло три роки, а я досі не повернулася», – каже вона.

За словами Юлії, нещодавно біля її багатоповерхівки впала авіабомба, але поки жінка залишається у місті, яке її прихистило. Працює вона дистанційно в херсонській загальноосвітній школі, де навчала дітей музики ще до початку повномасштабної війни.

«Тиша степу»

Аби пережити біль розлуки з домом, Юлія купила тканину з розміткою і вишила свою першу сорочку: «Насамперед це допомагає мені зрозуміти, що я роблю щось корисне і таким чином переживаю цей біль».

Тоді її майбутній чоловік збирав кошти на рації для військових, і саме ця вишиванка стала подарунком за найбільший донат. Її отримав громадянин Німеччини.Серед розробок переселенки є сорочки й корсети з орнаментами Луганщини, Харківщини, Одещини і Херсонщини. Рідний для Юлії регіон на одязі символізує півник-захисник, про якого вона дізналася з книжки про художню вишивку.

Цьогоріч Юлія відтворила старовинну уставкову сорочку з пухликами, яку раніше зберігала літня жінка з Голої Пристані – міста, яке досі перебуває під російською окупацією. Звідки саме ця сорочка потрапила в область і хто її носив – не відомо.Також жінка створює ладунки (кишеньки) – традиційні поясні торбинки, які оздоблюють вишиттям. У такий аксесуар зручно класти телефон, ключі від авто або банківські картки. На своїх сумках Юлія зображує тварин з лівобережжя Херсонщини, що постраждали від війни. Переселенка каже: розповідаючи таким чином історії тварин, вона вірить, що про них не забудуть.

«Я не хочу применшувати людські втрати чи біль, але про тварин майже не говорять. Дуже важливо розуміти, що нам принесло повномасштабне вторгнення – що сталося із сайгаками в «Асканія-Нова», оленем, якого розстріляли в природоохоронній території на Херсонщині, чи з качечкою у Федорівці (історію Юлії розповіли місцеві – авт.), яка загинула просто так – через російських військових. Це не поодинокі історії – таких десятки, а то й сотні. Це допомагає жити цим історіям», – каже вона.Юлія розповідає історію алабая на ім’я Варя, яку також зобразила на своїх виробах. Під час окупації Херсона знесилена собака прийшла до притулку на околиці міста. Працівники боролися за її життя, хоча, каже Юлія, доставити ліки через блокпости було складно і коштували вони дорого. Після звільнення міста Варя померла – не витримало серце.

Усі кошти від продажу виробів із зображенням алабая Юлія передає притулку для тварин. Частину інших виробів переселенка віддає на благодійні збори на підтримку ЗСУ. Наприклад, її вироби були лотами під час концертів українського рок-гурту Vivienne Mort. За гроші від продажу решти поясних торбинок Юлія купує корм для вуличних тварин в Херсоні.
«Я вважаю це своєю зоною відповідальності – допомагати цим людям (ті, хто залишається в Херсоні і допомагає безпритульним тваринам – авт.), щоб вони не почувалися самотніми, а відчували підтримку й розуміли, що вони не байдужі іншим. Мені здається, багато хто купує ці кишеньки для того, щоб підтримати цих людей. Одна дівчина з Німеччини придбала дві кишеньки й вишиванку. Вона написала мені, що не може повернутися додому, але тепер частинка дому – з нею. І для мене важливо, що ці речі несуть не лише естетичну, а й духовні цінність», – зазначає Юлія.

Придбати вироби Юлії нині можна на її сторінці у соцмережі. Свій проєкт вона назвала символічно – «Тиша степу».

«Степ – це південний регіон, а «тиша степу» – це, знаєте, як затамований подих окупації. Я пам’ятаю ту невизначеність перед звільненням Херсону: ти ніби жив, але не знав, що буде далі. І зараз лівобережна частина Херсонщини залишається окупованою. Ми чекаємо на звільнення, бо вона – неймовірна. Там багато заповідників, Рожеве озеро (або Лемурійське – ред.), декілька морів», – каже переселенка.