В режимі очікування звільнення: чим сьогодні живе окупований Херсон

В останню вересневу неділю центральний ринок гуде з самого ранку. Перед головним входом у павільйон шляхи херсонців розходяться. Жінки з торбинками йдуть наліво, де продаються продовольчі товари, а чоловіки — направо в ряди з інструментами для авто та ремонту й приладдям для дому. З першого березня і донині одна з задач містян — швиденько поповнити запаси їжі, придбати все необхідне, чого немає в крамницях біля дому, й скоріш розбігатися по квартирам. Якщо пощастить, навіть “прильотів” десь поблизу не застанеш.

— Андрію, тихіше з виразами!, — наказовим тоном на коментар про роботу російської ППО відповідає жіночка, що проходить повз зупинку громадського транспорту. Тут розмови про політику, ставлення до війни та нинішньої ситуації в місті взагалі набувають камерного характеру, коли лише з друзями і рідними за зачиненими дверима в напівголос. Здається, що деякі перехожі навіть бояться подивитися в сторону колишнього поліцейського відділення, що знаходиться майже навпроти ринку. Опускають очі в підлогу, переходять “зебру”, де пустує огороджена вулиця Маяковського. Люди вже цілком спокійно ігнорують припарковані біля поліції автівки з символами “Z” і “V”, лиш іноді дехто напружено зітхає. Продавчиня яблук відпускає останніх покупців, серед яких лише похилі пенсіонерки, та підганяє свого помічника, аби встигнути до п’ятнадцятої години зібрати пусті коробки. Згадує ранкові вибухи і каже, що кожен день для неї вихід на роботу, немов останній.

— Стою з десятої. Сьогодні вийшла пізніше, хоча спочатку не хотіла, боялася. Цілий день одні балачки про вибух у готелі. Звичайно, лячно від картини, але ж гроші треба заробляти. Сподіваюся двічі в одне й те ж місце не прилетить. Кажуть туди “швидкі” їздили, пожежні машини одна за одною. Я новин не читаю, але завдяки покупцям вже в курсі кого там вбило. Он дивіться, аж туди каміння посипалося, — вказує продавчиня на тротуар навпроти готелю. 

Кількома днями раніше херсонці, котрі живуть в мікрорайоні “Житлоселище”, перелякалися не менше, ніж в неділю біля центрального ринку. Вечірні потужні вибухи з “шостого відділку” доносилися навіть до передмістя, а з сусідніх мікрорайонів виднілася заграва від пожежі. Як тільки розвиднілося, стало чутно неприємний скрегіт. Господині з віниками вийшли прибирати розбите скло, адже побилися майже всі старі вікна в будинках поряд. 

Витримали лише сучасні склопакети. І херсонці витримали.

— А я казала давай переїдемо, поки тут з цими розберуться, ось і дочекалися. Так би нерви були ціліші, — сміється в діалозі з сусідкою одна з жительок гуртожитку, паралельно збираючи уламки скла на розгорнуту газету.

Повз проходить молода пара. У дівчини заплакані очі. Хлопець зупиняється біля кожної людини і запитує, чи не бачив хтось їх собаку на прізвисько Джой. Каже, що втік після вибухів.

— Отака ціна життя в тилу і окупації, дорогенькі, — навздогін парі додає жителька гуртожитку.

По вечорам на вулицях міста можна зустріти переважно зграї бродячих собак та людей в стані алкогольного сп'яніння.

На відео: вулиця Стрітенська в мікрорайоні “Житлоселище”.

А там, де в довоєнні часи щоденно були затори, тепер майже гробова тиша. Автівок на найбільш завантаженому кільці на площі Перемоги небагато, тож і аварій практично немає. Зазвичай, саме у вересні жителі Херсона поверталися в місто з роботи чи відпочинку на Азовському й Чорному морях, масово приїжджали студенти з усієї області. В час-пік громадського транспорту ледве вистачало на всіх. А зараз маршрутки й тролейбуси курсують собі за маршрутом напівпусті.

За кілометр від площі — практично порожній автовокзал. П’ять тижнів тому тут ще стояли автобуси, які возили жителів Херсонщини в Каховку, Генічеськ, Скадовськ, Нижні Сірогози і т.д. Проте після виведення з ладу Антонівського мосту, люди втратили потребу їхати на вокзал. Нині найсміливіші спочатку пливуть на лівий берег Дніпра в м. Олешки на лодках чи катерах, звідки вже їдуть в своїх напрямках. Ще місяць тому прямо з автовокзалу можна було поїхати в Крим. Кожного дня тут стояли автобуси “Херсон-Сімферополь”, які російські військові огороджували попереджувальною стрічкою та суворо охороняли. На один автобус — по дві автівки “зеток” і “веток”, як кажуть місцеві.

Але з-поміж брудних вулиць, заплаканих очей перехожих, побитого скла та тимчасово німих перехожих, видніється і прекрасне. В поспіху на шляху з зупинки громадського транспорту на мить зупиняються молода жінка з хлопцем. Містянка шось шепоче на вухо молодому чоловіку. Він дістає телефон, віддає супутниці, яка різко озирається, аби не "світити" телефон і переконатися, що поруч немає російських військових й швидко фотографує.

— Каштани! У вересні. Нарешті весна, дочекалися, — жартома говорить вона.

Джерело головного фото: https://www.youtube.com/watch?v=dN_GkvXT208&ab_channel=Ivan