Українців чекає масштабне розселення після війни: у яких містах закипить життя

Олександр Гладун розкрив подробиці

Українців після війни чекає глобальне розселення.

Як передає "Хвиля", про це розповів заступник директора з наукової роботи Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи НАНУ Олександр Гладун в інтерв’ю сайту ТСН.ua.

Після завершення бойових дій Україна зіткнеться з необхідністю кардинальної перебудови системи розміщення населення на своїй території. Демографічні дослідження виокремлюють шість ключових міських центрів — столицю, Львів, Одесу, Дніпро, Харків і окупований Донецьк — які формують основу національної системи розселення та класифікуються як найбільші міські агломерації.

У післявоєнний період доведеться ухвалити стратегічні рішення щодо областей, що межують із Російською Федерацією. Наразі ці регіони характеризуються високим рівнем загроз для безпеки.

Не виключена необхідність формування буферних зон, повністю позбавлених постійного населення.

У разі планування економічної або виробничої діяльності в цих районах критично важливо гарантувати захищеність людей. Це зумовлює потребу в комплексній стратегії відновлення та розвитку країни в післявоєнний час.

Існує концепція "демографічної місткості регіону" — показник того, скільки жителів може стабільно забезпечити конкретний населений пункт, враховуючи доступність природних багатств, водних ресурсів, площ, придатних для будівництва та проживання, на противагу територіям, непридатним для освоєння.

Великі міські агломерації — це глобальне явище. Вони постійно зростають у межах безперервного процесу концентрації населення в містах — ця тенденція спостерігається в європейських країнах, на північноамериканському континенті, в азійському регіоні. Яскравий приклад — китайський Шанхай.

Цей мегаполіс з навколишніми приміськими районами є домом для 24 мільйонів жителів.

Населення цього китайського мегаполіса перевищує половину всіх мешканців України. Продумане перерозподілення населення дасть змогу впоратися з багатьма викликами післявоєнного періоду й стане основою для майбутнього розвитку всіх українських регіонів.

Столиця, Львів, Одеса, Харків, Дніпро й Донецьк — це центри з потужним економічним ресурсом — вони виступають піонерами в освоєнні сучасних підходів до управління та прогресу в різноманітних галузях.

У процесі організації розміщення українського населення ці міські центри збережуть своє ключове значення.

Великі агломерації впливають на прогрес навколишніх районів і розвиток сусідніх областей. Значна частина людей із постраждалих територій розглядає саме ці міста як пріоритетний напрямок, адже тут є можливості працевлаштування. У подібних населених пунктах функціонує активніший ринок зайнятості, сюди надходять інвестиції, тут процвітає підприємницька діяльність.

Серед усіх шести найбільших міських центрів Харків розташований найближче до російського кордону, що робить критично важливим укріплення там систем протиповітряної оборони, подібно до того, як це реалізовано у столиці.

Адже навіть після завершення бойових дій Росія може зберегти практику ракетних ударів по українських населених пунктах.

Проблеми можуть виникати в галузі транспортного забезпечення та соціальної інфраструктури при обслуговуванні численного населення, а також з’явитися складнощі з утилізацією сміття. У великих містах доведеться будувати поблизу додаткові сміттєпереробні комплекси.

Як видно — ідеальних рішень не існує, проте загальна закономірність показує, що подібні міські центри притягують до себе жителів.

Згідно з окремими науковими працями, найсприятливішими для життя вважаються населені пункти з чисельністю від 250 до 500 тисяч мешканців. У них можливо ефективно організувати розміщення робочих місць, житлових районів і зон для дозвілля. Головна перевага — у таких містах люди витрачають менше часу на пересування, що має велике значення.

Отже, коли йдеться про розміщення людей, змушених покинути свої домівки, можливо, варто рекомендувати їм оселятися у містах середнього розміру.

Однак слід враховувати, що в малих містах складніше забезпечити працевлаштування, оскільки незрозуміло, чи приваблять вони інвестиції й наскільки там розвинена сфера зайнятості.

Під час формування програми територіального розвитку Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України розглядає можливість створення буферної зони протяжністю близько 30 кілометрів і переміщення промислових підприємств в інші області. Можливо, там збережеться виключно аграрна діяльність.

Подібна загроза справді існує. Україну залишили понад 6 мільйонів громадян, крім того, необхідно враховувати, що наше населення переважно похилого віку, а на ринку праці пропозиція й попит на робочу силу повинні перебувати в певній рівновазі.

Тому може скластися ситуація, коли з демографічної точки зору ми не зможемо наситити ринок праці за рахунок власних громадян і доведеться розглядати можливості залучення іноземних працівників.

Ставлення до мігрантів може бути різним, але для стабільного підтримання темпів економічного зростання Україні критично потрібні трудові ресурси. Питання трудової імміграції в Україну має вирішуватися на державному рівні за участю бізнес-спільноти.