У журналіста з Голої Пристані є унікальний автограф соліста групи «Beatles», Пола Маккартні

У херсонського журналіста Віталія Москаленка зберігається виданий в Англії збірник нот пісень, написаних знаменитої групою «Бітлз». Головне в цьому альбомі - лаконічний дарчий напис, зроблений рукою Пола Маккартні. Віталій розповів історію автографа.

 

   - Це було в 1989 році, якось увечері я слухав по радіо Бі-Бі-Сі передачу про всесвітньо відому групу Бітлз. У передачі брав участь Пол Маккартні. І спало мені на думку написати на Бі-Бі-Сі про те, як у далекі 60-ті роки минулого століття, ми - кілька хлопців з Голої Пристані - створювали місцевий «Бітлз». Історія ця смішна і сумна. У ті роки «просунута» молодь радянську естрадну музику не сприймала і захоплювалася класичним американським рок-н-ролом, ритм-енд - блюзом, джазом. На слуху були імена таких музикантів і співаків, як Біл Хейлі, Літлл Річард, Елвіс Преслі, Пол Анка, Чет Еткінс, Дейв Врубек, Глен Міллер та інші. 

 

Про популярність "Бітлз" дізналися з передачі тієї ж Бі-Бі-Сі. Світ охопила бітломанія. Західну музику в ті роки в основному записували на магнітофони з передач закордонних радіостанцій. Так що про появу будь-якого хіта ліверпульської четвірки ми дізнавалися відразу. Популярну музику Заходу любили і слухали самозабутньо. А ще деякі з нас закінчили музичну школу і знали нотну грамоту. І ось ми, хлопці з Голої Пристані, вирішили створити свій, голопристанський «Бітлз», групу, яка наслідувала б заморським кумирам. Дивно, але у своєму задумі ми обійшли, обласний центр - Херсон. Ми були першими. Почали, звісно, з зачісок - завели чубчика. Прикупили светрики під горло - «бітловки». І, звичайно, одягалися в дефіцитні в той час фірмові джинси. В такому вигляді з'явилися ввечері в Херсоні, на вулиці Суворовській - тодішньому місцевому Бродвеї. За вчинений фурор нам довелося поплатилися. Нас затримали дружинники, мовляв, зовнішнім виглядом ображаємо радянську громадськість. Змусили рити ями під якісь стенди у дворі клубу імені Леніна. Ну, а якщо відмовимося - пригрозили обстригти наголо. Зачіски ми цінували... 

 

У той час радіоапаратуру для сцени і електрогітари наша промисловість не випускала. Я був радіоаматором і зробив два підсилювача з колонками, потужністю достатньою озвучити концертний зал середніх розмірів. У нашому розпорядженні були: шестиструнне німецьке банджо, саморобна бас-гітара, модернізована болгарська акустична гітара. Модернізація полягала в тому, що поставили саморобний звукознімач і набили корпус ватою - щоб не резонувало. Але ударну установку дістати було ніде. Та й грошей на це не було. Проблему вирішили наївно і просто: в магазині культтоварів купили два барабани для духового оркестру. Самі зробили педаль для великого барабана. Тарілку, пам'ятаю, купили у якогось лабуха за 25 рублів. Все це гуркотіло, ревіло - тільки музики не було. Та й співали ми ламкими юнацькими баритонами. Я переконував: «Нічого, що співаємо на два-три тони нижче бітлів - підтягну вгору тембровкою підсилювачів» І сміх, і гріх! Звичайно, нічого з цього не вийшло. Барабани довго зберігалися на горищі, поки шкіру не з'їли миші. Так і життя розкидала «голянських бітляків» - так нас називали. Про це я і написав на британське радіо. І яке ж було здивування отримати звідти важку бандероль! Розгорнув - і очам не повірив: ноти з дарчим написом від самого Пола Маккартні. Отже, дізнався Маккартні про нездійсненну мрію хлопців з провінційного містечка в Україні.

 

 

 

 

 

За матеріалами "Новини Голої Пристані"