У Херсонському театрі показали "жахливу" виставу

Фестиваль «Мельпомена Таврії» відвідав Тбіліський державний академічний російський драматичний театр ім. О.С. Грибоєдова з виставою «Ревізор» за відомою п’єсою Миколи Гоголя. Режисер-постановник – Автанділ Варсімашвілі здійснив постановку в стилі хоррора, де все, що знаходиться на сцені, створює напружену атмосферу жаху. Про це повідомляється в соцмережах.
Темна сцена висвітлена тьмяним синім світлом. На заднику, у глибині, видніється невелика церква – стара і запущена. По всій сцені стоять голі, як стовпи, дерева, а згори, на мотузках, звисають, як маятники, порожні відра. Найоригінальніше те, що на сцені йде дощ, і від нього утворюється умовне болото, що символізує бруд, в якому існують жителі міста гоголівського «Ревізора» (художник-постановник Міріан Швелідзе). Усі персонажі одягнені в сіруваті порвані балахони, а обличчя в них бліде та брудне (художник з костюмів Тео Кухіанідзе). 
Уся ця обстановка разом з періодичним звуком грому і блискавки наводить страх у глядачів. Персонажі перебігають по сцені з валізами, як зі своїми персональними гріхами. 
Прологом до вистави є сцена, де господарка біжить за своєю служницею, б’ючи її батогом, а потім та ж сама служниця цілує господарку в губи… Ця сцена наче уособлює ідею всієї вистави, де слабший, щоб вижити, догоджає своєму кату. 
За сюжетом в місті має інкогніто з’явитись ревізор, і тільки нагадування про нього наводить страх на місцевих жителів (що супроводжується звуком грому та блискавки). За ревізора усі приймають брехуна Хлєстакова (артист Аполлон Кублашвілі), котрий зі своїм слугою Осипом (артист Василій Габашвілі) програли усі гроші в карти, і в борг живуть у місцевому готелі. 
Ревізору всіма способами намагається догодити Городничий Антон Антонович (артист Слава Натенадзе). Спочатку він приймає Хлєстакова у себе вдома, де знайомить його з дружиною та дочкою. На що «гість» (Аполлон Кублашвілі) зваблює для початку дружину Городничого, а потім - і його дочку.
Особливо привертає увагу глядача дочка Городничого Марія - артистка Ніно Кікачеішвілі. Її дивна зачіска: безформне руде волосся і сам вигляд свідчать про недостачу чоловічої уваги. Марія цілує сама себе в руку, імітуючи, що це робить Петро Іванович. Така поведінка змінюється, коли вона майже «виходить заміж» за удаваного Ревізора. Одразу Марія стає зарозумілою, погляд - цілеспрямований, а рухи впевнені. Її поведінка тепер зумовлена тим, що, нарешті, одиноке життя у неї зміниться на життя з чоловіком та переїздом до Петербурга! Але ця казка, що придумав Хлєстаков, зникає разом з його від’їздом, і Ніно Кікачеішвілі - Марія божеволіє вкрай: ходить по залу з широко розплющеними очима і цілує себе в руки, промовляючи тільки ім’я нареченого, який утік. 
Закінчується вистава сценою: всі жителі беруть свої валізи і роблять спробу втекти від минулого, але стовпи, що стояли весь час на сцені, перегороджують їм шлях. Така мізансцена схожа на тварин в клітці, які ніяк не втечуть від самих себе.
Вистава наповнена страхом, відчаєм та скорботою. Такі відчуття створює своєю поставою режисер, залишаючи у глядача важкий тягар на душі. Не знаю, чи добре, що тільки в такий спосіб, людина здатна подивитися на реальні речі у суспільстві, чи зле, що саме усвідомлення цих реалій може призвести до депресії? Але вистава режисера Автанділа Варсімашвілі не залишила нікого байдужим. 
Кирилова Анастасія
студентка ІІІ курсу театрознавчого відділення
Львівського національного університету ім. Івана Франка
Страх і ненависть 
Фестиваль «Мельпомена Таврії» відвідав Тбіліський державний академічний російський драматичний театр ім. О.С. Грибоєдова з виставою «Ревізор» за відомою п’єсою Миколи Гоголя. Режисер-постановник – Автанділ Варсімашвілі здійснив постановку в стилі хоррора, де все, що знаходиться на сцені, створює напружену атмосферу жаху. 
Темна сцена висвітлена тьмяним синім світлом. На заднику, у глибині, видніється невелика церква – стара і запущена. По всій сцені стоять голі, як стовпи, дерева, а згори, на мотузках, звисають, як маятники, порожні відра. Найоригінальніше те, що на сцені йде дощ, і від нього утворюється умовне болото, що символізує бруд, в якому існують жителі міста гоголівського «Ревізора» (художник-постановник Міріан Швелідзе). Усі персонажі одягнені в сіруваті порвані балахони, а обличчя в них бліде та брудне (художник з костюмів Тео Кухіанідзе). 
Уся ця обстановка разом з періодичним звуком грому і блискавки наводить страх у глядачів. Персонажі перебігають по сцені з валізами, як зі своїми персональними гріхами. 
Прологом до вистави є сцена, де господарка біжить за своєю служницею, б’ючи її батогом, а потім та ж сама служниця цілує господарку в губи… Ця сцена наче уособлює ідею всієї вистави, де слабший, щоб вижити, догоджає своєму кату. 
За сюжетом в місті має інкогніто з’явитись ревізор, і тільки нагадування про нього наводить страх на місцевих жителів (що супроводжується звуком грому та блискавки). За ревізора усі приймають брехуна Хлєстакова (артист Аполлон Кублашвілі), котрий зі своїм слугою Осипом (артист Василій Габашвілі) програли усі гроші в карти, і в борг живуть у місцевому готелі. 
Ревізору всіма способами намагається догодити Городничий Антон Антонович (артист Слава Натенадзе). Спочатку він приймає Хлєстакова у себе вдома, де знайомить його з дружиною та дочкою. На що «гість» (Аполлон Кублашвілі) зваблює для початку дружину Городничого, а потім - і його дочку.
Особливо привертає увагу глядача дочка Городничого Марія - артистка Ніно Кікачеішвілі. Її дивна зачіска: безформне руде волосся і сам вигляд свідчать про недостачу чоловічої уваги. Марія цілує сама себе в руку, імітуючи, що це робить Петро Іванович. Така поведінка змінюється, коли вона майже «виходить заміж» за удаваного Ревізора. Одразу Марія стає зарозумілою, погляд - цілеспрямований, а рухи впевнені. Її поведінка тепер зумовлена тим, що, нарешті, одиноке життя у неї зміниться на життя з чоловіком та переїздом до Петербурга! Але ця казка, що придумав Хлєстаков, зникає разом з його від’їздом, і Ніно Кікачеішвілі - Марія божеволіє вкрай: ходить по залу з широко розплющеними очима і цілує себе в руки, промовляючи тільки ім’я нареченого, який утік. 
Закінчується вистава сценою: всі жителі беруть свої валізи і роблять спробу втекти від минулого, але стовпи, що стояли весь час на сцені, перегороджують їм шлях. Така мізансцена схожа на тварин в клітці, які ніяк не втечуть від самих себе.
Вистава наповнена страхом, відчаєм та скорботою. Такі відчуття створює своєю поставою режисер, залишаючи у глядача важкий тягар на душі. Не знаю, чи добре, що тільки в такий спосіб, людина здатна подивитися на реальні речі у суспільстві, чи зле, що саме усвідомлення цих реалій може призвести до депресії? Але вистава режисера Автанділа Варсімашвілі не залишила нікого байдужим. 
Кирилова Анастасія
студентка ІІІ курсу театрознавчого відділення
Львівського національного університету ім. Івана Франка