“Це символ нашого опору”. Як майстриня з Херсона шиє бойових гусей і півників за мотивами творів Поліни Райко

Херсонка Світлана Мацюта –  художниця та майстриня декоративно-ужиткового мистецтва. За освітою – вчителька малювання, етики, естетики, художньої культури. Близько 20 років працює в театрі помічником художника. В окупації Світлана відмовилася працювати під керівництвом колаборантів, а почувши в новинах, як на Херсонщині гуси збили російський літак, загорілася створенням власних іграшкових бойових гусей. 

Творчість під час війни та українські символи опору

«У театрі я виконую всю роботу, пов'язану з декораціями, реквізитом. Художник надає ескізи, я створюю за ними вже все інше», – розповідає Світлана.

Вона доклала руку й до оформлення українського простору театру.

У дитинстві Світлана малювала все побачене довкола та шила маленькі іграшки. Дорослою – відкрила для себе світ майстрів живопису, і найбільше їй вразили роботи Поля Гогена. А надихнули на створення авторських іграшок  українські майстрині наївного мистецтва – Марія Примаченко та наша землячка Поліна Райко.

Під час повномасштабної війни в Україні та окупації Херсона Світлана відчула потребу робити щось своє, унікальне. 

«Повторювати за чужими ескізами вже набридло, стало не цікаво», – пояснює майстриня.

В окупації вона дуже боялася російських військових, які роз'їжджали по місту на бронетехніці, сиділа вдома з сином і зайвий раз нікуди не ходила. Всі пропозиції працювати в театрі під керівництвом колаборантів відкинула й, попри те, що часи були скрутні та тривожні, не припиняла вірити у звільнення.

Херсонські бойові гуси

Коли Світлана прочитала у новинах, що на Херсонщині гуси збили російський військовий літак, вирішила: створюватиме власних іграшкових бойових гусей.

“Це, як згадка про Херсон, символ незламності, символ нашого опору», – пояснює майстриня.

Вона раніше шила тваринок, одягнених у вишиті сорочки та шаровари. Однак гусака в шаровари не вдягнеш. Тож, поміркувавши, вирішила робити вишивку прямо на грудях. Ці handmade іграшки стали дуже популярними, особливо у херсонців, які через війну знайшли прихисток в інших регіонах України та за кордоном.

«Гуси розлетілися по всьому світу. Вони вже в Америці, в Голландії, Німеччині, в Італії. Люди тут купували й казали: Ми своїм дітям у Польщу відправили, – розповідає майстриня.

А один бойовий гусак, за словами майстрині, виставлений волонтерами на аукціоні десь у Німеччині, заробив гроші для ЗСУ.

Матеріали для виготовлення іграшок Світлана використовує переважно натуральні – льон, бавовна. Черевце гусака набиває холлофайбером чи синтепоном, а тоді робить з дроту каркасні лапки й пришиває крильця. Лапки, дзьоби й хвостики вона розмальовує спеціальною фарбою для тканини.

Рідні підтримують Світлану в її творчості. Чоловік допомагає набивати наповнювачем деякі деталі, купує тканину чи дріт для лапок, а дев’ятирічний син просить, аби вона шила іграшки й для нього, він любить котиків і сонечок.

Півники Поліни Райко

Слідом за гусками у Світлани з'явилися півники. На їх створення її надихнула подруга та партнерка по творчості Олена Маляренко, яка робила вишивки за мотивами робіт Марії Приймаченко і Поліни Райко. Світлана з Оленою разом виготовляли сумки та рюкзаки, оздоблені вишивкою.

Світлана згадує, дуже тоді зацікавилася землячкою Поліною Райко, а після затоплення будинку художниці загорілася шити іграшки за мотивами її творчості. Разом з Оленою Маляренко вони обрали півника – такого, як були намальовані над ліжком Поліни.

Пошитих півників Світлана розфарбовувала спеціальними фарбами для тканини. Зупинятися на створенні півників вона не збирається, вже поклала оком на леопардів і павичів Райко. Каже, як матиме більше вільного часу, спробує.

«Час знаходжу переважно вночі, коли син вже пішов спати, і я можу спокійно робити якісь свої справи. І коли немає багато роботи, я ж ще в театрі деякі сувенірні вироби виготовляю, ляльки створюю», – пояснює майстриня.

Театральні ляльки, мрії про виставку

Цьогоріч вона долучилася до підготовки освітньої лялькової вистави для молоді «Айдар і доросле життя». На прохання авторки п'єси Альони Мовчан, виготовила і самого Айдара, і дев'ятьох інших персонажів. За словами Світлани, це були її перші театральні ляльки, і їй було дуже цікаво над ними працювати.

Творча робота й хобі – не тільки приносять задоволення, а й допомагають Світлані відволікатися від війни. Як і всі херсонці, що працюють у прифронтовому місті, їй страшно діставатися з дому на роботу й повертатися увечері назад. Страшно буває й просто вийти з дому.

«Дивимося, що літає й де, коли треба виходити з маршрутки. Коли щось над головою летить, швиденько ховаємося під дерева, або якщо поруч є укриття – біжимо туди», – ділиться  Світлана.

Якось вони з сином під час прогулянки потрапили під обстріл, дуже злякалися, і близько тижня нікуди не ходили.
Попри таке страшне й невпевнене сьогодення, Світлана продовжує творити. А найбільша її мрія, крім закінчення війни й звільнення лівого берега Дніпра, – створення нових українських іграшок, нових картин і організація персональної виставки. 

Ганна Щидловська, Вгору