Там, де звучить українське слово: чим живе сьогодні Анатолій Кичинський – Шевченківський лауреат із Херсонщини

Рівне – чарівне

Анатолій Кичинський каже, що Рівне стало його тимчасовою новою домівкою не випадково. «Рівне... Є дуже гарна рима – Чарівне», – каже поет. Але не це головне – з цим містом його пов’язують родинні та професійні зв’язки. Тут жили його тіточка, рідна батькова сестра, двоюрідні брати. А ще з 2016 року Анатолія Івановича щороку запрошували в Рівне на артфестиваль «Куст», де він вів поетичні семінари.

«Коли почалося широкомасштабне вторгнення, – розповідає поет, – мій двоюрідний брат, який живе в Рівному, майже щодня мені телефонував і говорив: давай, приїзди сюди. А я все йому відповідав: та це прийшли окупанти на якийсь тиждень-два, наші їх поженуть. Але потім, коли все затримувалося, дуже багато мені дзвінків надходило, в тому числі й із Києва. Мені говорили: швидко вибирайся звідти, бо до тебе прийдуть. То ясно, що я потрапив би у список до кого треба, щоб потім під дулом автомата диктували, що я мушу сказати на відеокамеру...»

Місяць Анатолій Кичинський намагався виїхати з окупованого міста, і нарешті у травні 2022 року разом із дружиною покинув Херсон. Оселилися вони в Рівному, потім поїхали в Івано-Франківськ, а влітку минулого року знов повернулися до Рівного.

Благодійний продаж і виставка у Рівному

Звісно, про те, щоб вивезти з Херсона картини, тоді й мова не йшла. З одного боку, поет і художник згадує, що наївно вірив у повернення додому десь за місяць, каже,  «навіть в голові не прокручувалася думка, що ми їдемо не на один рік». З іншого – забрати із собою весь художній доробок було фізично неможливо. Взяв тільки один примірник книги «Сотворіння цвіту».

Однак частину живописних полотен вдалось вивезти влітку 2023-го, допомогли волонтери з Рівного. І незабаром у Рівненській обласній універсальній науковій бібліотеці відкрилась його художня виставка.

Презентація виставки живопису Анатолія Кичинського у Рівному. Фото Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки

Частину картин Анатолій Кичинський одразу передав на продаж, щоб допомогти ЗСУ.

Рідне село залишилось під окупацією

Херсон пробув під окупацією більше ніж 8 місяців, але лівобережжя Херсонщини залишається окупованим росіянами й досі.

«Чаплинка, яка була колись районним центром, Преображенка, 5 кілометрів від Чаплинки, де я народився, де я закінчив восьмирічку. А в Чаплинці навчався в 9-10 класах. Звичайно, дуже сумно, дуже печально. І думаю собі: коли ж поїду туди, коли на кладовищі відвідаю могили своїх батьків, своїх бабусь, дідуся?»

Анатолій Кичинський хвилюється за долю тих, хто залишився на лівобережжі, каже, що інформацію звідти іноді отримує, але не так часто, як хотілося б. І впевнений, що головне для людей в окупації зараз вижити, залишитися живими, вірити в те, що Україна переможе.

Зі збіркою в дорогу: творчі зустрічі поета

Беручи із собою одну-єдину поетичну збірку, Анатолій Кичинський сподівався, що будуть творчі вечори – і не помилився. Рівненська обласна організація спілки письменників активно запрошує його на різні заходи, в тому числі зустрічі з військовими.

«Презентую свою книгу «Жива і скошена тече в мені трава», яка рік тому вийшла у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Це повторне видання цієї книги, яка виходила у 2018 році. Тому не сиджу, склавши руки. Чимало доводиться і ходити, і їздити, і зустрічатися з людьми», – розповідає поет.

Книга поезій Анатолія Кичинського «Жива і скошена тече в мені трава», перевидання 2024 року. Фото видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га»

Подорожує Анатолій Іванович чи не всією Україною, але зустрічати земляків доводиться нечасто. Розповідає, що на зустрічах з військовими питає, хто бував на Херсонщині або хто сам із Херсонщини. І було приємно, коли нещодавно двоє воїнів сказали, що вони з Олешківського району.

Зустріч з військовими у квітні 2025 року. Фото Рівненського обласного центру народної творчості РОР / Facebook

Найнеочікуваніша зустріч відбулась на Івано-Франківщині:

«Приїхав у Косів, там зустріч була у бібліотеці. Зібралися люди, і раптом серед цих людей йде мені назустріч колишній директор біосферного заповідника «Асканія-Нова» Віктор Гавриленко. Ми багато років не бачилися, і тут раптом зустрілися, така несподіванка була. Ну як забудеш про таку зустріч?»

Анатолій Кичинський радіє, що попри війну поезія залишається потрібною:

«Не випадково ж минулого року заснувався, вперше проходив у Львові фестиваль поетичний «Земля поетів». Мене туди запросили, і там була така локація, яка займала дуже багато місця, і дуже багато було щодня молоді, які ходили, слухали поетів, купували їхні книги. Я не думаю, що це саме пов'язано з війною, хоча і таке могло бути».

Автограф-сесія. Фото В'ячеслава Білецького / Facebook

Однак поет залишається дуже прискіпливим до художнього рівня віршів і дуже переймається розповсюдженням у соцмережах прохідного та низькопробного поруч із творами гарного зразка. Як один із прикладів висококласної поезії згадує творчість Бориса Гуменюка, поета-воіна, який у 2014-му пішов захищати Україну, а наприкінці 2022 року пропав безвісти на передовій, Анатолій Іванович сподівається, що той залишився живим.

«Що б не сталося у цьому світі, то культура, мистецтво тягне до світла, до віри в те, що буде краще, в цьому випадку йдеться про віру у нашу українську перемогу. І якщо ця віра, надія відображається у творах, зокрема у творах літератури, то це дуже потрібно для людей. І дуже багато саме на тему війни проводиться різних заходів літературних. Я думаю, що це дуже добре робиться», – підсумовує Анатолій Кичинський.

З вірою у перемогу

Своїми планами Анатолій Іванович не ділиться, каже що тримає їх в секреті, «щоб Бог не розсміявся». Але зізнається: під час повномасштабної війни творчий процес загальмувався:

«Я ставлюся до цього по-філософськи. У мене були такі періоди в житті, коли я займався, тим, що далеке від творчості. Те, що не писалося, не малювалося, має акумулюватися і потім творчо вилитись. Мене абсолютно не цікавить кількість тих творів, які я сотворю – чи пензлем, чи пером. Мене завжди цікавила якість, на якому рівні ці твори будуть».

На зауваження, що творча людина не може не мислити креативно, що все одно її має щось надихати і якісь рядки повинні приходити на ум, погоджується:

«Якщо я не сідаю і на папері щось там не викладаю, це ж не означає, що я взагалі творчо не мислю. Буває, приходять якісь рядки, буває, запишеш, потім додумаєш. Якщо я кажу, що не пишеться, не малюється, то це не означає, що повністю ні. Тут йдеться про активність зовсім не таку, як буває».

У розмові про джерело натхнення Анатолій Кичинський каже, що це явище, не повністю пояснюється наукою про творчість, і саме це робить мистецтво цікавішим. Автор вважає, що таємничість і непізнаність натхнення є важливим складником творчого процесу:

«Що надихає? Все абсолютно може надихнути. Ви йдете, наприклад, вуличкою чи стежечкою, і раптом побачили дерево, там надламана гілочка. І вас це зачепило, і у вас виникають асоціації, виникає якийсь художній образ. Або, наприклад, щось ви побачили або почули, і це викликає якісь асоціації. Потім ці асоціації починають оформлюватися у слова, і так з'являється той чи інший художній образ, той чи інший рядок. Все може надихати – і час, який минув, і час, який настане, і небо над тобою – то сонячне, то хмарне. І те, що ти прочитав, і що ти побачив, те, що ти почув, – все може дати тобі народити якісь слова, якісь словосполучення, якісь рядки».

Може, повернення додому, про яке так мріє поет, дасть йому те всеосяжне натхнення, і народяться нові картини та вірші, що увійдуть до нової поетичної збірки. А зараз Анатолій Кичинський мріє про перемогу і щоб якомога менше загинуло людей, щоб взагалі ніхто не загинув. І дуже вірить в те, що Херсонщина залишиться Україною.