30 грудня. Наш колектив не те, щоб готувався святкувати Новий рік... Розкидана по різних регіонах України редакція «Нового дня» завершувала той важкий рік повномасштабного вторгнення з відчуттям - ми вистояли. І ніхто не міг збагнути, у страшному сні уявити, що в рік новий ми увійдемо із втратами... У буремному 2022-му навіки залишиться наш флагман ексклюзиву, той у кого слово колюче, але таке влучне. І переповідаючи один одному цю жахливу новину, ми ще довго не віритимемо: «Як це, Сергія Яновського більше нема? А куди ж це він... може, то якась помилка?...».

На жаль, не помилка. Горів роботою, через неї і згорів. Як переселенець, Сергій Сергійович мешкав у Волинській області. Звідти й працював, готуючи матеріали переважно про рідну Херсонщину і її непереможних людей. А за тиждень до смерті ніби магнітом журналіста потягло додому. Ніби щось передчуваючи, хотів бачити свою квартиру, щось звідти забрати, якісь справи в місті завершити і, звісно ж, набрати матеріалу, свого отого «коронного» ексклюзиву. То був перший його виїзд до Херсона з часу деокупації (з міста Сергій Яновський вибирався таємно, втікаючи від ФСБ, звідки вже мав попередження, що працювати йому не дадуть). Виїзд перший, він же - останній. Номер газети «Новий день» зі своєю статтею «Повернутися до Херсона: дорожні нотатки переселенця» Сергію Сергійовичу побачити вже не судилося...

Підступна хвороба. Дорогою до організму, й без того ослабленого хронічними недугами, причепиться підступний вірус. Додому повертатиметься вже дуже хворий. Це передає і останнє фото, зроблене з другом Анатолієм Жупиною на Одеському залізничному вокзалі.

Повернувшись у Нововолинськ, він відчує погіршення, але з притаманною йому відповідальністю таки завершить той самий матеріал, з нотатками про Херсон. На те він був і Яновський, щоб всюди і все встигати.

-Як журналіст він ніколи не говорив «ні», завжди тільки «вперед», шукав тему, легкий на підйом, куди хочеш поїде - репортер від Бога. Йому тільки натякни на якусь тему, він тут же її розвивав. Зв’язки мав колосальні, як і авторитет. І був дуже оперативний. Пам’ятаю, якось їхали поїздом з колегами з Києва. Так він на верхній полиці, поки ми розмовляли, написав матеріал. А буквально перед повномасштабною війною під час свого відрядження до однієї з глибинок області Сергій зробив великий матеріал з фермерського господарства, ще перебуваючи там, на місці. І так бувало часто. Це була дуже обов’язкова людина, якщо сказав, що зробить, то слова свого ніколи не порушував, і не тільки по роботі, - пригадує головний редактор газети «Новий день» Анатолій Жупина.

Анатолія Жупину і Сергія Яновського пов’язувала дружба - майже у три десятиріччя. Головред бачив його таким, яким, можливо, мало хто знав. Для багатьох Яновський був гострим на язик, а головне - перо, той, кого побоювалися, бо ж міг однією статтею загубити чиюсь кар’єру, «накопавши» заслужений компромат. А він умів не тільки «розкопувати», а й щиро дружити. Любив бувати на дачі в Анатолія Жупини, де смачний виноград і грядки, де в землі охоче возився. А недалечко - річка. Рибалка була ще однією його пристрастю. На ній міг годинами розповідати щось цікавеньке зі своєї чергової закордонної мандрівки.

-Сергій був дуже обізнаним в історії і традиціях багатьох країн, любив подорожувати світом і ділитися враженнями від них з читачем. Був цікавим співрозмовником, важко знайти тему, в якій він був мало обізнаним, - розповідає Анатолій Жупина.

Ще один багаторічний друг Сергія Яновського - журналіст і письменник Василь Піддубняк. Про Майстра, так багато хто в Херсоні називав Сергія Сергійовича, в нього спогадів на цілу книжку. Це ми знаємо як про автора «Нового дня», «Гривні», «Голосу України», «Киевские ведомости», а є колеги, які пам’ятають, як Яновський починав свій шлях журналіста.

-Я працював у «Наддніпрянці», а Сергій - у «Ленінському прапорі». Познайомилися, коли він приніс мені свій матеріал, який забракували. Я прочитав - хороший матеріал, але сказав, де і що виправити. Він погодився. І навіть якось сказав - «Піддубняк - це один з моїх вчителів». Ну, звісно, коли він тільки після університету прийшов, я вже був «зубр» (ред. сміється). Довго дружили ми. Що хочу сказати, мабуть, за «скорострільністю», вмінням негайно бути на місці події я б поставив Сергія на перше місце. Це його прагнення було - всюди бути першим, дати матеріал першим. Бувало так, що десь їдемо з відрядження, поки я говорю з Жупиною, бо ми втрьох часто їздили, а він вже передає текст до редакції - по телефону. З одного боку ми з Сергієм були конкурентами, а з другого - не були ними. Інколи він трохи заздрив, якщо я десь його випередив, але по-доброму заздрив. Ми часто домовлялися, ділилися матеріалами, це була така журналістська дружба, - розповідає Василь Піддубняк.

Інна Косянчук - відома журналістка, яка тривалий період своєї професійної діяльності присвятила Херсонщині. А тому добре знала Сергія Яновського. Розповідає, з ним познайомилася, коли працювала у пресслужбі обласної державної адміністрації. Журналістська «чуйка» і, знову ж таки», вміння шалено швидко писати - про ці якості Сергія Яновського чую і тут.

-Пам’ятаю, як я, фотокор Віктор Цюзь і Сергій Яновський колись поїхали в Генічеський район. Відпрацювали на солезаводі й на рибкомбінаті і ще десь, та й залишилися ночувати в місцевому готелі. І Сергій запропонував: а давай, хто швидше напише. Визначаємо, що першим матеріалом буде про рибзавод. Написали. Обмінюємся враженнями. Ніколи не забуду вираз обличчя чергової по поверху. Вже година ночі, а ці двоє бігають один до одного у номер, виходять, а через годину все повторюється. А ми ж вичитували статті... А взагалі дуже шкода, що Сергій пішов. Це втрата, передусім для Херсонщини. Неповторний був журналіст, - розповіла Інна Косянчук.

Журналістка Ксенія Келіберда, дізнавшись, що я пишу матеріал пам’яті колеги, теж захотіла додати пару слів. Сергія Яновського поважали, а хтось міг і ненавидіти. Але байдужих до його персони не було.

-Пригадую, як він говорив - «А люди, про яких цікаво писати, часто - негативні, бувають падлюки, або диваки». Знаю, що Яновський дуже любив життя. І був дуже плодовитим репортером. Чимало його матеріалів, інформацію, яку відкопував, реально були ексклюзивом. Дуже багато працював. Це була фабрика новин. Чесно, мені шкода, що так сталося з Сергієм Сергійовичем. Людина унікальна була, - розповіла Ксенія Келеберда.

Свій останній спокій журналіст, який все життя присвятив Херсонщині, знайшов на Волині. Поховали там, куди переїхали рідні. Звісно, у мирний час було б багатолюдне прощання в рідному місті, з почестями, на які заслужив відомий журналіст. Хоча ні - у мирний час Сергій Яновський, напевно, був би живий. Бо війна, пережита окупація, вимушений переїзд ще більше погіршили його слабке здоров’я. Тепер же залишається тільки пам’ять. І старі підшивки газет, де на кожній шпальті - матеріали із підписом «Сергій Яновський». Ім’я, створене талантом вкупі з працелюбністю.

Марина САВЧЕНКО, Новий день