«Росіяни цілими днями хапали мужиків на вулицях, а як напивалися, то били їх заради розваги». Історія викрадення Сергія Кунця, старости Осокорівки

Після свого звільнення з російського полону 58-річний Сергій Кунець, староста села Осокорівка Нововоронцовської громади на Херсонщині лише один раз надовго і вимушено покинув свій дім. Окупанти тоді якраз почали масово обстрілювати громаду, тож він разом із дружиною виїхав до Кривого Рога. Але щотижня приїжджав у село і за деякий час остаточно повернувся назад. «Так надоїло те місто», - зізнається він.

Повертатися довелося на руїни: під час російських обстрілів рознесло півхати разом із курником. Спочатку впав було духом, але швидко опанував себе, засукав рукави і взявся до діла. Перекрив спочатку дах своєї лазні, там попервах і жив.

На руїнах опинилося багато мешканців Осокорівки. Війна на цьому, одному з найзаможніших і найбільших сіл Нововоронцовської громади з великим будинком культури і двоповерховими адмінбудівлями, затишним парком і потужним агропідприємством залишила свої глибокі шрами. Загалом тут пошкоджено біля 90% будівель.
«Навіть там, де не видно, що побито, залазиш, дивишся, а там решето на покрівлі. Так чи інакше в селі постраждали всі будинки. Всі потребують допомоги», - стверджує Сергій Кунець.
Сергій Кунець, староста Осокорівки. Фото: Олег Батурін/ЦЖР

«Простите, сильно кушать хочется. Потом расплатимся»

«У нас цих орків практично й не було», – згадує староста Осокорівки. За його словами, вони переважно розміщувались у Біляївці, Любимівці та інших степових селах Бериславського району, ближче до Зеленодольська. Розташовану на березі Каховського водосховища Осокорівку росіяни тоді, в березні 2022-го, взяли в облогу, обставили «ДНРівськими» блокпостами і час від часу навідувалися в село. Грабували магазини, шукали спиртне.

Після першого пограбування російські військові залишили акуратно зняті вхідні двері і записочку: «Простите, сильно кушать хочется. Потом расплатимся». За кілька днів усе повторилося в іншій будівлі. Але цього разу окупанти «з м’ясом» вирвали двері і влаштували бенкет. Понаїдались, понапивались, тут же наклали купи гівна. Все це потрапило на камери відеоспостереження – тоді в селі ще було світло. 

«Я сказав про це їхньому командиру, «ДНРівцю», який сидів у Хрещенівці і іноді заїжджав до нас. Він на це: «Мої не могли». Наступного разу ми йому показали ніж, який залишив хтось із його орків, відеозапис з камери. А він розводить руками: «У мене таких дебілів половина», – розповідає Сергій Кунець.

Осокорівка. Фото: Олег Батурін/ЦЖР

У перші тижні великої війни мешканці Осокорівки згуртувалися і чим могли намагалися допомагати нашим військовим. Збирали продукти – хто що мав. Зібране спочатку вдавалося передавати, а вже залишки ховали. «Щоб цим виродкам не дісталось», – пояснює Сергій. 

На початку весни він розвозив соціальний хліб селянам. Якраз тоді зник староста села Хрещенівка Віктор Копиток, якого окупанти, як згодом виявилося, тримали під «домашнім арештом». Тож Сергій почав підвозити продукти і до цього села. 29 березня 2022 року біля першої години дня тільки-но завантажив хлібини для Хрещенівки, як на його мобільний подзвонив російський командир і сказав, що хоче «поспілкуватися». Нібито поговорити про гуманітарку.

Розбиті будинки в Осокорівці, березень 2023 року. Фото: Олег Батурін/ЦЖР

«А тоді вже назрівало щось, я це відчував. Організм же не обдуриш. Мобільний відключив, поклав його у двері автівки, під’їхав до «Кавуна» (пам’ятник кавуну на перехресті доріг поблизу Осокорівки, – прим. автора). Повертаю – а там «Тигр» стоїть, позаду нього «Урал» і автомат наведений на мене. Кричать: «Вийди!» Ноги розсунули, руки на машину. Натягли кайданки на руки, на обличчя маску. Потім ще одну поверх, тож я взагалі нічого не бачив. Обшукали моє авто, знайшли телефон. Кинули мене в якусь машину і кудись повезли. Досі не знаю, куди. Нарешті, привезли, посадили на дитячий стільчик. Так на ньому я й просидів три доби», – згадує Сергій Кунець.

Розбитий дитсадок в Осокорівці, березень 2023 року. Фото: Олег Батурін/ЦЖР

«Росіянин вистрілив у мене – пронесло. Другий раз – пронесло. Думаю: значить, не хочуть мене вбивать»

У перший же день полону до Сергія підійшли троє військових, зняли маску і почали «допит». Після загальних питань перейшли до суті: «Вы же понимаете, что сейчас война? Лояльного отношения к вам не будет. Давай списки афганцев и АТОшников».  Чоловік здивувався: «Нащо вам «афганці»? Їх у нас п’ятеро, всі пенсіонери». Відповідаючи про АТОвців, почав пригадувати, хто з хлопців встиг виїхати з села і сказав, що не може знати всіх своїх односельців. Але зрозумів, що росіяни вже мали при собі готові списки з потрібними їм людьми. 
«Я не вважаю себе слабаком, але готовим до всього цього не був. Партизанами ж ніхто не народжується. Та й у мене самого син АТОвець, тому всіх наших хлопців я заздалегідь попередив: якщо зі мною щось станеться, нехай будуть готові, щоб десь дівались, ховались. Добре, що вони до того встигли піти з села. А тим часом той росіянин мене питає: «Правша? Левша?» Відповідаю – правша. Бере стілець, відламує ніжку і починає бити мене нею, усі коліна повідбивав. Питає: «Ты патриот или не патриот? Сыновей, наверное, правильно воспитал?» Я відповідаю – так. Знову б’є. А потім росіяни «зіграли» зі мною в російську рулетку. Крутонув пістолет – стріляє в мене. Пронесло. Другий раз – бах! Пронесло. Ну, думаю, значить не хочуть вбивать», – каже Сергій.

Розбитий будинок в Осокорівці, березень 2023 року. Фото: Олег Батурін/ЦЖР

Всі три дні кайданки з рук не знімали. Залишали їх навіть тоді, коли виводили в туалет. Дали поїсти якоїсь каші – а вона не лізе до горла. Взяв було пляшку води попити – вдарили за це по обличчю.  
На третій день Сергія вивели, кинули в машину і знову кудись повезли. Через мішок на очах він нічого не бачив. Не розумів, чи день зараз, чи ніч. Та й власного тіла на той момент уже майже не відчував.

Побитий росіянами пам’ятник загиблим у Другій світовій війні в Осокорівці, березень 2023 року. Фото: Олег Батурін/ЦЖР

Привезли, як виявилося, до будівлі поліції в Новій Каховці і кинули до камери приблизно на 16 квадратних метрів. Бранців у ній постійно тримали під зав’язку –разом із Сергієм там перебувало до 19 чоловіків. Місця прилягти для всіх не було, тож спали там покотом. 

Сергій Кунець згадує, що росіяни постійно когось виводили і заводили до камер нових бранців. Цілими днями хапали мужиків на вулицях, а як напивалися, то влітали в камери і починати бити їх заради розваги. Якось росіяни знайшли десь електрошокери і почали катувати ними всіх ув’язнених. Били, поки в шокерах не закінчувався заряд.
«Мені в камері хороші хлопці попалися. Віталік з Нової Каховки, Олег Яхнієнко з Милового. Віталій сходу мені поїсти дав. А Олег каже: «Привіт, колега!» Представився, сказав, що працює головою Милівської громади. Ми дуже сильно подружилися. Коли його відпускали (це було 12 квітня 2022 року, – прим. автора), Олег порадив мені: «Просись до орків на «роботу», так хоч зможеш вийти з задушливої камери і подихати свіжим повітрям», – каже Сергій.

Розбитий будинок в Осокорівці, березень 2023 року. Фото: Олег Батурін/ЦЖР

За його словами, їсти бранцям окупанти майже не давали. Лише деяким полоненим видавали окріп. Тож майже всі розмови в камері були про їжу. В якийсь момент Сергій не витримав і сказав: «Пацани, хто про їжу забалакає, буду морду бити!» 
Якось залишився в камері на всіх один шматочок сала. Чоловіки розрізали його малесенькими пластинками. Сергій Кунець роздав їх кожному і наказав: «Не їжте його одразу, просто смакуйте, як цукерку». Була ще маленька заначка цукру, в якій завелися мурахи. Ділили його порівну: кожному по ложці на чашку води. 
«Я казав хлопцям про мурашок: нічого страшного, це вітамін. А один із них відмовлявся брати той цукор: «Все, що з оченятами, я не їм». Я йому на це – тож повідкручуй мурашкам голови, і зможеш їсти. Ось кажу це, а у самого клубок у горлі. Не хочеться про полон навіть згадувати», – зізнається Сергій.

Розбитий пам’ятник совєцькій гауляйтерці села Осокорівка 1920-х років Анастасії Скорик, березень 2023 року. Фото: Олег Батурін/ЦЖР

«Вийшов я біля Золотої Балки, а далі йду додому. Не йду, біжу»

Чоловік каже, що в полоні щонайменше двічі прощався із життям. Росіяни спочатку попереджали, що триматимуть його 15 днів, а потім почали говорити, що Сергій Кунець – «політичний» бранець. Тож було невідомо, скільки доведеться йому сидіти в камері і чи вийде він живим.

До бранців росіяни ставилися з надзвичайною жорстокістю. Але про одного з поліцаїв Сергій згадує з вдячністю. Розповідає, що час від часу його та інших співкамерників до свого кабінету заводив колаборант Сергій Томко. Пригощав їх чаєм з печивом.

Розбитий будинок в центрі Осокорівки, березень 2023 року. Фото: Олег Батурін/ЦЖР

«Він єдиний до мене нормально там ставився. Казав: «У мене немає виходу. Мала дитина у мене, дружина, росіяни взяли мене в оборот. Нема вже як вибратись». А десь за два тижні побачив мене з бородою, я заріс уже. Питає мене: «Іванич, ви досі тут? Коли ви востаннє мились?» А я напівжартома відповідаю, що миюся кожного дня. Бо води тієї було по півлітровій пляшці на день. Вже потім дозволили помитися холодною водою і я влаштував собі банний день», – згадує Сергій.

Через три тижні полону росіяни сказали чоловіку, що завтра його відпустять. 24 квітня 2022 року викликали, вручили папірець без печатки про те, що звільняють і випустили на волю. Сергій доїхав до Золотої Балки – сусіднього з Осокорівкою села Новоолександрівської громади, а далі на російському блокпосту його не пропускають. Виявилося, що за той час поки він був у полоні, Збройним силам України вдалося вибити окупантів з Осокорівки.

Центр села Осокорівка, березень 2023 року. Фото: Олег Батурін/ЦЖР

«Вийшов я біля Золотої Балки. А далі йду додому. Не йду, біжу», – згадує Сергій.
Як тільки він повернувся до рідного села, росіяни почали його накривати вогнем. Найбільших руйнувань село зазнало ще навесні і влітку 2022 року. Але обстріли не припиняються й досі: до найближчих позицій окупантів на лівому березі вже колишнього Каховського водосховища якихось дев’ять кілометрів.

Осокорівка, березень 2023 року. Фото: Олег Батурін/ЦЖР

Навіть на відстані окупанти намагаються зробити місцевим якомога більше зла. Вони не лише понівечили Осокорівку і розбили комунгосп. Після підриву ними Каховської ГЕС у шахтному колодязі в селі до критичного рівня також впав рівень води. Аби відновити водопостачання, мешканці зібрали гроші на потрібний насос, а Сергій Кунець особисто занурювався у крижану воду на глибині 20 метрів, аби розчистити колодязь. І ось результат – днями в Осокорівці знову з’явилась вода.

ОЛЕГ БАТУРІН, Центр Журналістських Розслідувань