Рашисти розбомбили 190-річну морехідку: її історія та чому туди вступали одесити

У ніч на 2 липня 2024 року “русское воинство” традиційно – артилерійськими залпами – відзначило 190-річчя Херсонського морехідного училища, в якому, до речі, навчалося і багато одеситів. Чому вони їхали саме туди і якою взагалі була херсонська морехідка, розповів “Одеському Життю” Валерій Боянжу, журналіст із Херсона, який живе зараз в Одесі.

Залишилися тільки стіни

“Салютували” реактивною артилерією з традиційним же для ерефії варварством і вандалізмом – по головному корпусу училища. Будівлі як такої тепер немає, залишилися лише стіни… Їхній вигляд дуже нагадує фотографії останків білоруського села Хатинь, “під корінь” знищеного нацистами в роки Другої світової.

Багато десятиліть руїни Хатині були символом безглуздої, позамежної, нічим не мотивованої, нелюдської злоби окупантів. Нині з ними може конкурувати покалічена будівля Херсонської морехідки.

За кілька кварталів від неї, у самому серці старого Херсона – тільки стіни, що залишилися від старовинної будівлі іншого “військового” об’єкта – гімназії № 20 – 1863 (!) року побудови. Ні, це точно: нинішніх росіян звільнили б із гестапо за жорстокість…

Коротко – історія училища. Засновано ХМУ було 1834 року, готувало штурманів, помічників штурманів, корабельних майстрів. З 1872 року воно підвищилося до Морехідних класів II розряду підготовки штурманів і перебувало у віданні Міністерства торгівлі та промисловості. З 1880-го по 1882-й тривало спорудження власної будівлі училища (до цього воно розташовувалося в орендованих).

Навчальний заклад найменували до 25-річчя царювання Олександра II на його честь. До 1896-го року кількість учнів зросла до 90 осіб. У 1903 році установа отримала статус Морехідного училища малого плавання. З 1905 року училище отримало назву “Херсонське морехідне училище далекого плавання імені Імператора Олександра II”.

1920 року училище було ліквідовано, на його базі організовано Технікум водного транспорту. У 1922 році технікуму дали назву “Херсонський робітничий технікум водного транспорту”. У 1931 році заклад отримав нову 3-поверхову будівлю, яку потім зруйнували нацисти в 1942 році.

У березні 1944 року відповідно до постанови “Про заходи щодо підготовки командних кадрів морського флоту” технікум знову перейменували на Морехідне училище ММФ СРСР. Його тимчасово розмістили в будівлі школи №20 (це вищезгадана гімназія). Нову будівлю (нині вбиту новими нацистами) училище отримало 1953 року. У 1970 році постановою Ради Міністрів УРСР Херсонському морехідному училищу Міністерства морського флоту було присвоєно ім’я лейтенанта Шмідта.

Чому одесити вступали до херсонської морехідки

Такою була наша мореходка. Якщо я пишу “була”, це не означає, що риску підведено. Про людей у такому пораненому стані говорять із надією: “Були б кістки, а м’ясо наросте!” Упевнений, ХМУ реанімують, і сюди, як і раніше, прагнутимуть вступити, серед інших, і юні одесити.

Так-так, ХМУ завжди було популярним серед тих, “хто народжений був біля моря”, як співав Леонід Утьосов. І це за наявності двох “вишок” в Одесі. Я пам’ятаю їхні назви за тими роками (1971-1976), коли я навчався в інституті зв’язку і після лекцій забігав “підрубувати” в їдальню “водників”.

Це були ОВІМУ і ОІІІМФ. У них не вчили на “марконі” – суднових радистів. А в Херсоні – вчили! Ну і що, що не ВНЗ: зате на пароплаві начальник радіостанції – кум королю і сват міністру! Тож в Одесі сьогодні не тільки Чорне море, а й море людей, яким було боляче дізнатися про ракетний обстріл їхньої альма матер і яким буде радісно (дасть Бог) дізнатися про перспективи ХМУ.

Рожлтдьлєжсійські “визволителі” – які були і які є

І на завершення – про росіян – “визволителів” Херсона від його історії. Жив-був колись французький дворянин Шарль Массон. Наприкінці 18-го століття служив при царському дворі в Петербурзі, надивився всілякого і написав книжку “Секретные записки о россии”.

Нещодавно я її прочитав і звернув увагу на вельми характерний факт. Массон проїхався тоді нещодавно “звільненим” росією Кримом. Там він зупинився в будинку старого татарина, побачив, що той у смутку. Ну й поцікавився причиною. Той пояснив, що в нього велике горе: російські солдати, що розташувалися неподалік табором, щодня рубають на дрова плодові дерева в його саду. А сад годує його і дає тінь…
Гість порадив негайно звернутися до командира солдатів. Я скаржився, – відповів старий, – офіцер пообіцяв мені заплатити за кожне вже зрубане дерево і за ті, які солдати ще зрубають. Мені не потрібні ваші гроші, сказав літній татарин “його благородію”. – Я хочу дожити свій вік і померти в тіні дерев, посаджених моїми предками. Але офіцер його не почув… “Росія – поневолювач і завойовник, росіяни – руйнівники”, – зробив висновок француз Массон. І нічого з того часу не змінилося…

Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
odessa-life.od.ua