Порятунок у пляшці з-під шампанського

Серед артефактів, які вже зібрав для майбутнього «Музей Спротиву» Центр культурного розвитку «Тотем», є невеличкий клаптик паперу. Навіть не щоденник, який людина писала в окупації, не зошит чи книга, а просто записка. Проте це дуже цінний документ, бо він врятував життя жінок, які буквально застрягли в окупації на лівому березі та прожили в ізоляції цілих сім місяців.

На клаптику паперу напис: «За вами прибуде човен ЗСУ!!! Чекайте». 

Записку передала для створення Музею Спротиву херсонка Людмила Дмитрівна Мазуніна. Їй 72 роки, має доньку Олену та двох онуків. А ще є старша сестра Тетяна, їй вже 91 рік. Під час окупації Людмила Дмитрівна переїхала до неї в Олешки, щоб допомагати. Донька й онуки теж допомагали – возили продукти з Херсона в Олешки через російські блокпости.

Влітку вся родина перебиралася на дачу на Дніпрі неподалік від Антоновського мосту. До осені жінки потихеньку порались у городі. Потім донька Олена з синами повернулась у Херсон, а Людмила Дмитрівна з сестрою вирішили ще трошки пожити на дачі – там було відносно тихо, а головне – можна було не бачити щодня обличчя російських окупантів. 

Коли російські війська відступили з Херсона на лівобережжя  і міст був підірваний, дві літні жінки опинилися у «дачній блокаді» без можливості виїхати. В Херсон не було дороги, а в Олешки росіяни їх не пускали, на блокпосту завертали назад. Довелось жити на дачі.

Людмила Дмитрівна (72 роки) і Тетяна Дмитрівна (91 рік) Мазуніни, які до підриву Каховської ГЕС прожили в ізоляції на лівому березі сім місяців. Микола Келеберда

На дачі не було електрики, жили без світла. Харчувалися зі свого городу та саду, а ще телефонували сусіди й пропонували брати залишки продуктів на їхніх дачах – якісь закрутки, запаси круп. Людмила Дмитрівна рибалила, риби було дуже багато, тож вистачало і собі, і поділитися з сусідами (у дачному селищі  жили ще сім сімей). Отак і прожили з листопада 2022 року до 6 червня 2023 року на дачі – сім місяців. 

7 місяців без цивілізації – здається, це важко. Але справжнє випробування було ще попереду. 

Вранці 6 червня 2023 року Людмила Дмитрівна прокинулась – а в хаті повно води. Вона каже, що навіть не злякалася. Перестала вже боятися. Швидко накачала гумовий човен, спустила його на воду. В човен кинула документи, консерви, ніж. Потім півтори години переміщала у човен свою старшу сестру. Перенесла свого сіамського кота. А вода все підіймалася. Коли сестри вже були у човні, Людмила прив’язала його до дерева шовковиці, а далі не знала, що робити, тож просто сиділи й чекали, поки спаде вода. Проте потік ставав все бурхливішим. Течія вже ніс купу речей і навіть дерев’яні дачні будиночки.

Людмила Мазуніна показує свій рибальський напівкомбінезон, у якому рятувалася під час потопу. Микола Келеберда

«Потім до нас підлетів дрон. Я не знала чий, а вн все літав над нами… Я йому показую – та кидай вже мені на голову оте, що там прив’язане. Думала, що вибухівка. Дрон загудів, почав знижуватись і кинув щось у човен. А то була пляшка з-під шампанського, і в ній на дитячому малюнку зі зворотного боку написано: «Чекайте, за вами прийде човен ЗСУ», – розповідає Людмила Дмитрівна.

Дрон підлітав і відлітав, ніби показуючи шлях, куди треба пливти. Людмила Дмитрівна зрозуміла, що треба веслувати в тому напрямку. Поруч пропливав пес – його теж забрали до човна. Через метрів сто жінки побачили моторний човен із двома українськими військовими. Вони махали руками й кричали: «Бабусі, сюди!». 

Людмила і Тетяна Дмитрівна пересіли в рятувальний човен. На той час дачні будівлі вже були повністю у воді, виднілися лише дахи, навіть стовпи електропередач вже майже пішли під воду, а електричні дроти лежали на воді – щоб проїхати, їх доводилося підіймати. По дорозі забрали ще двох дачників. Рятувальний човен йшов понад берегом, щоб не знесло потоком, а дрон летів і згори контролював ситуацію. Перед залізничним мостом через Дніпро військові зупинилися і сказали: «Ми зараз перекуримо і рванемо через Дніпро. А ви, бабусі, моліться». 

Раптом побачили ще один маленький човен, у якому дід та баба, купа ящиків, а зверху – собаки, коти, кури. Один з військових, на ім'я Андрій, запитав: «Батьку, ти куди?». Дідусь відповів, що додому, в Херсон. Військові посміялись і припнули човник до дерева. Сказали: «Чекайте нас, повернемось і вас всіх перевеземо».

Записку від ЗСУ, яку скинув дрон в їхній човен, Людмила Дмитрівна не викинула. Коли вся сім’я нарешті опинилася разом, а літні жінки відійшли від стресу, Людмила Дмитрівна попросила доньку знайти їм якусь роботу, щоб бути корисними та робити щось, щоб віддячити українським військовим. Тож почали плести для них килимочки для сидіння, які жартома називають «піддупнички». Зв’язали їх майже тисячу штук. А ще почали купувати у секондхенді вовняні светри, які розпускають на пряжу і в’яжуть для українських військових теплі шкарпетки.

На знак подяки врятовані жінки зв’язали для українських військових майже тисячу килимочків для сидіння, які жартома називають «піддупнички». Микола Келеберда

«Такі речі, як от записка з дрона, можуть і не зберегтися в сімейних архівах. Або історія може забутися, з часом деталі та емоції розчиняються. Може, для людини це і добре – що травма зникає, але для всіх нас важливо встигнути зафіксувати, щоб потім цю історію розповісти так, як її пережили люди. Це просто неймовірні жінки, і не тільки тому, що перетворили свою вдячність за порятунок на реальну справу, яка їм під силу, але й тому, що зберегли цю записку. Там є ще одна сильна жінка – журналістка Ксенія, яка цю історію знайшла і, власне, побачила записку від ЗСУ як артефакт для Музею Спротиву», – говорить Олена Афанасьєва, голова громадської організації «Центр культурного розвитку «Тотем».

Окрім збірки артефактів та історій, яку вже розмістили на сайті www.khersonua.com, «Тотем» планує низку виставок. Олена Афанасьєва каже, що на виставці мріє показати не лише такі артефакти, як-от записка від ЗСУ, але й в’язані килимки Людмили та Тетяни Мазуніних, адже вони не лише теплі та красиві, але й символізують подяку Збройним силам України, які й захищають від ворога, і рятують.

З цієї пряжі з-під рук Людмили Дмитрівни вийдуть теплі шкарпетки для українських бійців. Микола Келеберда

«Музей Спротиву – це не лише фіксація подій. Це ще й форма подяки», – говорить Олена Афанасьєва і наголошує, що головне для херсонців – зберегти цю свою нову історію, навіть якщо вона пов’язана з важкими спогадами.

«Моя знайома журналістка з «Українського радіо» Олена Гуцейнова збирає щоденники з окупації – вона їх фотографує. Вона розказує, що деякі люди свої щоденники палять, оскільки для них це є свідчення окупації й того, про що вони не хочуть пам'ятати. Тому працювати треба тут і зараз, а не розповідати про те, що ми колись створимо музей окупації», – вважає Роман Кабачій, історик, журналіст, публіцист, музейник Національного музею історії України в Другій світовій війні.

Тож якщо у вас є історія чи артефакт, якими ви хочете поділитися, ви можете надіслати повідомлення на e-mail: [email protected] або [email protected], вказавши в темі листа «Музей Спротиву».

Валерія Гайова, Ксенія Келеберда, Вгору

Проєкт «Херсон: визволення пам’яті» реалізується завдяки щирій підтримці американського народу й Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), наданій через проєкт USAID "Демократичне врядування у Східній Україні".

Вказані думки та висновки відображають позицію ГО Центр культурного розвитку «Тотем» та не обов’язково відображають позицію чи думки USAID або Уряду Сполучених Штатів.