Понівечена, але продовжує жити: наслідки російської окупації Олександрівки

Кореспонденти Центру журналістських розслідувань відвідали Олександрівку, яка впродовж багатьох місяців була на лінії фронту. 

"Село не тільки обстрілювалось. Це була крайня точка перед Миколаєвом. По суті, я можу сказати, що ми стали одним із населених пунктів, які були форпостом Миколаєва», - говорить староста села Наталя Каменецька. 

Жінка пригадує, що протягом перших місяців повномасштабного вторгнення росіяни нещадно обстрілювали Олександрівку, та оборону мужньо тримали воїни 28-ї окремої механізованої бригади імені лицарів Зимового походу, які не давали ворогу просунутися далі. Проте у другій половині квітня росіяни змогли повністю зайняти населений пункт. 

Наслідки перебування ворога нагадують про окупацію й досі. Росіяни побували у кожному будинку в Олександрівці.

Майже всі оселі розтрощені, а майно - викрадено. Чиєсь житло дивом вціліло. «Кому як пощастило», - говорять місцеві. На подвір’ях приватних будинків лежать залишки військової амуніції. Деінде - гори сміття та бруду - те, що залишив після себе сумнозвісний «руський мир». 

Зруйнована місцева школа. У вцілілому кабінеті на стіні тримається дошка. На ній залишилась чи не єдина згадка про довоєнне життя та навчання дітей. 

«Гарна кухня була… колись», - говорить із сумом чоловік. 

В оселі немає даху та повністю зруйновані деякі стіни. В іншому будинку Федора жили окупанти, тепер чоловік облаштувався тут. 

Поблизу місцевої дамби - залишки розстріляних і спалених росіянами цивільних автомобілів та військової техніки. Від рук рашистів загинули зокрема волонтери, які доставляли в Олександрівку допомогу для місцевих жителів, та цивільні, які намагалися вивезти своїх рідних із окупації. Є і ті, хто поверталися додому після того, як відвезли у безпечніше місце свої родини. Проте і досі ніхто не знає точної кількості жертв - загарбники не дозволяли забирати тіла вбитих ними людей. 

«Це цивільні люди, які ні в чому не винні», - говорить староста села. 

Зараз відомо, що лише навесні ворог вбив у Олександрівці 21 людину - всі цивільні. Хтось загинув внаслідок осколкових поранень, когось окупанти розстріляли з невеликої відстані. Ще чотирьох місцевих жителів досі вважають безвісти зниклими. 

Село звільнили лише 10 листопада. Того дня, знаючи, що ворог залишив Олександрівку, кілька місцевих жителів змогли нарешті потрапити додому. 

«Це неможливо забути. Ці емоції, цю дату, яку ми чекали так довго… Зранку з чоловіком і деякими односельцями ми приїхали в село, кожен до своєї домівки, щоб подивитися хоч в якому стані. Тому що вони не запускали людей в населений пункт взагалі», - говорить Наталя Каменецька. 

Зі сльозами на очах жінка пригадує свої емоції після визволення рідного села. Говорить, передати словами це неможливо. Коли в населений пункт повернулися українські військові, люди нарешті відчули себе знову вільними і щасливими від того, що можуть розмовляти українською. 

Зараз в Олександрівку повернулося близько ста сімей, кілька родин - із дітьми. Люди живуть без світла, води та опалення. На відновлення комунікацій потрібно багато часу через мінування. Допомогу місцевим жителям надають влада і волонтери. Та люди щасливі, адже можуть знову жити вдома, у, хоч і зруйнованій, та незламній Олександрівці.