Подвійні стандарти і фейки від окупаційного чиновника з Херсонщини

Колишній херсонський журналіст Євген Бриков, який ще під час окупації Херсона пішов на співпрацю з російськими загарбниками, є зараз не тільки начальником управління інформаційної політики в окупаційній адміністрації Херсонської області, а й певною мірою – «рупором» прокремлівської пропаганди.

Восени 2023 року він дав своїй сестрі – кореспондентці російського медіа «Украина.ру» Тетяні Чугаєнко велике інтерв’ю, насичене наративами російської пропаганди. В грудні того ж року прокремлівський Telegram-канал «Наддніпрянська правда» розмістив розлогий допис Брикова, у якому той розповідав про нібито «хвилю репресій» на деокупованій частині Херсонської області.

А нещодавно онлайн-видання «Херсонское агентство новостей», яке працює на тимчасово окупованій Росією частині Херсонщині і підтримує окупантів, опубліковано інтерв’ю Брикова, у якому він розповів про своє сприйняття херсонської журналістики і про медіа-сферу на окупованій частині області.

Що кажуть окупанти

В цьому інтерв’ю Євген Бриков описує життя українських журналістів як суцільне жахіття під п’ятою київської хунти:

На жаль, за останні роки український режим перетворив усі засоби масової інформації на рупори пропаганди та дезінформації, повністю заглушивши альтернативні точки зору. Загроза в’язниці та розправи нависає над кожним на тому березі Дніпра, хто тільки наважиться відкрити для себе канал російською мовою.

І почалося це жахіття, за словами Брикова, у 2004 році після Помаранчевої революції і приходу до влади Віктора Ющенка:

Творчі колективи розділилися. Пішла мода на вибачення – як держтелерадіо ми ж підтримували Януковича, а переміг Ющенко в результаті так званої помаранчевої революції. І всі як по команді йдуть каятися та вибачатися: були неправі, підтримували не тих «несправжніх» українців.

Прикладом людини, яка опиралася цьому є для чиновника окупаційної адміністрації його батько – Олександр Бриков – херсонський радіожурналіст, ексдиректор обласного радіо:

Мій батько на це не пішов – він сказав, що виконував державні завдання та вибачатися за це не збирається через зміну влади. На той момент він уже так довго працював на радіо, що звільнити його не змогли.

Розповідаючи про роботу херсонських журналістів в ті часи, Євген Бриков не може втриматися від апелювання до одного з провідних наративів російської пропаганди – про перебування Україні під зовнішнім управлянням. В даному випадку цей наратив просувається опосередковано: Бриков розповідає, як він сприйняв активізацію співпраці українських медійників із закордонними донорськими та іншими організаціями:

Пішло засилля грантів. Різні закордонні ЗМІ, наприклад, Deutsche Welle чи BBC обирали собі журналістів і починали їх фінансувати – збирали, возили до Берліна, Лондона чи США для обміну досвідом. Показували, як усе там класно, а потім починали платити за якісь матеріали. І, звичайно, вимагали просувати свої ідеологічні цінності – сьогодні ми бачимо це дуже яскраво на прикладі України. Така ідеологічна подушка була закладена саме під час першого Майдану – гадаю, для цього його й проводили. Більше того, так само витісняли людей старої формації.

А після Революції гідності почалося, як вважає Євген Бриков, ще більше жахіття:

До цього приєднали силові структури. Батько тоді вже пішов на пенсію, та й добре. Людей відкрито почали вбивати за проросійську позицію. Хоча я вважаю, що це була просто твереза позиція. Сьогоднішніх українських журналістів я навіть журналістами назвати не можу – адже вони пропагандисти українського Рейху та окремих західних політиків. І вони не розуміють, що саме так звана проросійська позиція допомогла б зберегти Україну як державу. Більшість журналістів або мовчали, або підтримували західну пропаганду. Таких, як мій батько, було десятеро людей на всю держтелерадіокомпанію, крапля в морі.

Не обійшлося і без опису Євгеном Бриковим його особистих страждань та страждань його родини в ті часи:

Злочинний київський режим не гребує жодними засобами, все лише радикалізується. Якщо раніше нам просто писали коментарі з образами, то останніми роками стало набагато більше прямих загроз: ми вас знайдемо та розберемося з тобою та твоєю родиною. Таким чином і залякують населення – у тому числі на підконтрольних Києву територіях, тимчасово окупованих… Нам спочатку погрожували у соцмережах, а потім пішли тиск та погрози реальної розправи. Тобто, за політичну позицію, за російську мову могли просто побити ціпками банди націоналістів, і ніхто б тебе не захистив. Саме тому дуже багато журналістів просто пішли з професії.

Чому це неправда

Цим інтерв’ю Євген Бриков насамперед продемонстрував, що він – людина з подвійними стандартами.

В одному й тому ж інтерв’ю він і засуджує нашу державу, каже, що «український режим перетворив усі засоби масової інформації на рупори пропаганди та дезінформації, повністю заглушивши альтернативні точки зору», і, по суті, хвалить свого батька, який свого часу теж працював на «український режим», щоправда, на інший – на Кучму і Януковича.

Тобто, «законсервована УРСР» періоду до 2004 року Брикову миліша за теперішню Україну, яка важко виборює справжній суверенітет і самодостатність.

В цих висловлюваннях чітко простежується типове для багатьох зрадників пояснення: «Я любив Україну, якою вона була, а зрадив ту Україну, якою вона стала після 2004 року».

В цьому ж інтерв’ю Євген Бриков протирічить сам собі. Спочатку каже, що херсонські радійники не сприймали українську мову:

В 2004 році… масово почали витісняти російську – всі програми державної телерадіокомпанії мали бути українською. При цьому між собою всі сміялися, бо говорили все одно російською – навіть під час підготовки матеріалу його робили російською, а зачитували українською.

Але невдовзі після цього каже, що серед телевізійників і радійників було дуже мало антиукраїнськи налаштованих людей:

Таких, як мій батько, було десятеро людей на всю держтелерадіокомпанію, крапля в морі.

А твердження Брикова про нібито нестерпне життя проросійськи налаштованих херсонських журналістів спростовується насамперед фактами з його життя та життя його родини.

Євген Бриков у 2015 році став співзасновником ТОВ «Інформаційне агентство «Улюблене місто»», що володіє сайтом «Улюблений Херсон», якому свого часу платили з міського бюджету за піар влади. І це при тому, що у серпні 2014 року Бриков відвідував окупований Крим для участі в конференції «Росія, Україна, Новоросія: глобальні проблеми та виклики», в якій також брали участь радник Путіна Сергій Глазьєв, а також терористи «Л/ДНР» Ігор Гіркін (Стрелков), Олексій Мозговий, Олександр Бородай та інші одіозні особи.

Сестра окупаційного чиновника, Тетяна Чугаєнко, з 2019 року живе в Росії і працює у видання «Украина.ру», яке входить до складу державної медіа-компанії «Россия сегодня» – одного з провідних рупорів кремлівської пропаганди.

Раніше Євген Бриков ніколи не заявляв про погрози на свою адресу, а також на адресу своїх близьких, а також – про інші проблеми через проросійськість. Більше того, в Херсоні взагалі до проросійськи налаштованих журналістів ставилися значно толерантніше, ніж вони на це заслуговували. Вільно жили і працювали такі медійники, як, наприклад, Кирил Горєлов, Олег Грушко, Ганна Коробова. Їх проросійські погляди були загальновідомі, але погроз вони не отримували і ніякі «банди неонацистів» не били їх ціпками.

Після російської окупації Херсона ці люди, як і Євген Бриков, почали співпрацювати з російськими загарбниками, і зараз перебувають на тимчасово окупованій частині Херсонщини.

Чому це важливо

Інтерв’ю Євгена Брикова прокремлівському виданню «Херсонское агентство новостей» – набір давно відомих російських пропагандистських наративів, створених для дискредитації та демонізації України.

Але це інтерв’ю певною мірою цікаве тим, що воно стосується медіа-сфери і є промовистим свідченням того, наскільки цій дуже важливій для будь-якої держави сфері було необхідне очищення від симпатизантів Росії – країни, яка напала на Україну та бажає її знищення.

Також інтерв’ю чудово демонструє сутність прокремлівських пропагандистів, для яких звичайні речі – подвійні стандарти, навішування ярликів і голослівні звинувачення. Бриков розповідає в інтерв’ю про пекельні муки. Не зважаючи на те, що у період з 2014 по 2022 роки жив у цілком комфортних умовах, як і його сім’я та чимало інших людей, які, живучи в Україні, були, як виявилося у 2022 році, патріотами Росії.

І у цьому – вся прокремлівська пропаганда, причому, не лише на окупованій Херсонщині.

Вʼячеслав Гусаков, Мост