Пам’яті мінометника Андрія Хижняка (позивний «Хижа»)

Він вирвався з полону окупантів і героїчно загинув у переддень свого народження, захищаючи країну.

Командир відділення мінометного взводу мінометної батареї 123-ї окремої бригади територіальної оборони, молодший сержант Андрій Хижняк народився 28 серпня 1975 року в містечку Снігурівка на Миколаївщині. Тут він закінчив школу, професійне училище, одружився.

Тут народилися і виросли дві його донечки – Ліза та Надія.

Близькі запам’ятали його позитивним, скромним, енергійним, цілеспрямованим та відповідальним.
«Після служби в армії Андрій повернувся додому. У молоді роки пробував займатися підприємництвом, потім працював у Снігурівському управлінні зрошувальних систем, охоронцем у будівельному супермаркеті, таксував. Захоплювався автомобілями, любив ремонтувати, будувати», - із cумом розповідає про молодшого брата сестра Наталя.Вона каже, що він був звичайним роботящим хлопцем, якого любили й поважали за добре серце. Андрій нікому не відмовляв у допомозі, брався за будь-яку роботу.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, він був у Снігурівці. У перші ж дні разом із товаришами чоловік став до лав місцевої тероборони. Хлопці виготовляли пляшки із запальною сумішшю, будували барикади, щоб зупинити ворога, який невпинно наближався.

Але у березні 2022 року росіяни захопили Снігурівку.«Окупанти відразу ж почали розпитувати у місцевих про тероборонівців, АТОвців… І хтось вказав на брата, бо вже через декілька днів його схопили, били, вимагали якусь інформацію. Потім, разом із ще одним хлопцем, кинули на танк і повезли полями у напрямку Херсона. Дорогою їм вдалося вирватися», - продовжує розповідь жінка.За її словами, брату врятували життя волонтери Червоного Хреста, які знайшли його і привезли у Херсон. Щоправда, місто на той час теж було окуповане.

«Андрій написав записку зі своїми даними і номером телефону мами. Волонтери виклали її у соцмережах. Час був страшний, всі боялися, але хтось із знайомих прочитав і повідомив мені. Я зв’язалася Червоним Хрестом, де мені сказали, що брат дуже побитий, але живий, і попросили знайти можливість його забрати. Адже не важко було передбачити, що було б, якби окупанти дізналися про нього. Я живу в Києві. Попросила знайомих допомогти його вивезти. Якраз у той час помер наш батько у Снігурівці. Він мав тяжку недугу, яка загострилася під час окупації. Мама сама його ховала, бо я не могла приїхати: у мене чоловік - кадровий військовий», - згадує пані Наталя.Декілька тижнів Андрій переховувався, а тоді таємно приїхав до Снігурівки, забрав матір і останнім евакуаційним рейсом відвіз її до сестри у Київ. Невдовзі окупанти остаточно перекрили виїзд з окупованого міста.

Це було наприкінці квітня, а вже на початку травня 2022 року Андрій добровільно приєднався до Баштанської територіальної оборони, взяв до рук зброю та став на захист України. Поки тривала окупація рідного містечка, неодноразово ходив туди у розвідку, оскільки досконало знав місцевість.«Після звільнення Снігурівки брат летів туди, як на крилах. Коли в нього був вільний від бойових завдань час, замість відпочинку він відпрошувався у командира, сідав у машину, купував хліб та інші продукти і віз місцевим мешканцям. Адже після деокупації у них не було нічого. Місцеві досі згадують про його допомогу. Коли підірвали Каховську ГЕС, Андрій разом з побратимами допомагав людям з евакуацією», - згадує сестра.

Його побратими, які приїздили на похорон, розповідали, що Андрій був хорошим мінометником, але без вагань ішов копати окопи, брався за будь-яку іншу важку роботу, якщо це було потрібно. Під час служби чоловік отримав кілька контузій і не дуже добре себе почував. Але коли йому пропонували лягти у госпіталь, відповідав: «Після війни, зараз не на часі».

Андрій загинув за день до свого 49–го дня народження – 27 серпня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кізомис на Херсонщині. Наступного дня він мав їхати додому – там на нього вже чекала мама, Тетяна Вікторівна, готуючи святковий стіл. Натомість, до неї приїхали побратими сина зі страшною звісткою…

«Війна забирає найкращих, найщиріших та відважних синів нашої держави... Тяжко усвідомити, що лише вчора відправив повідомлення з привітаннями з днем народження, а вже сьогодні отримав звістку про те, що ти загинув... Ти завжди залишишся в наших серцях», - написав у соцмережах друг Андрія, військовий капелан Віталій Крикун.На 40-й день загибелі друга пан Віталій запустив у небо дрон зі словами: «Часто можна почути, що Герої не вмирають, але клята війна продовжує забирати тих, хто усім серцем любив та вірив у свою країну, у її світле та мирне майбутнє. Цей дрон летить на честь тебе, від твоєї сестрички Наталії, твоїх рідних, побратимів та друзів, у пам'яті яких ти будеш жити вічно...».

В Андрія залишилися мама, сестра та дві доньки. Чоловік старшої, Лізи, нині теж захищає країну на Харківському напрямку.

Рідні створили петицію про присвоєння Андрію Хижняку почесного звання Героя України. Вона вже набрала понад 25 тисяч голосів і нині перебуває на розгляді у Президента України.

Укрінформ