“Насправді ми даруємо не пряник, а емоційну насолоду!” Як майстриня з Херсонщини відновила бізнес на новому місці

Це було у мирному 2018… На порозі стояв Новий рік, у домі Олени Філоненко традиційно пахло хвоєю та мандаринами. Вона стояла серед своєї затишної кухні і думала, як зробити приємні сюрпризи своїм рідним і близьким.

Створювати солодкі смаколики було Олениним хобі, до якого бралася у вільний від роботи час. Випікати навчилася від мами, яка, хоч все життя і пропрацювала бухгалтером, але створювала неймовірну домашню випічку.

Отже, вирішувала: тортик, печиво з корицею чи може… Тоді й виникла ідея напекти імбирних пряників. З крихтою пахучого цитрусу, корицею і медом. Щоб лише вдихнули аромат – і відчули тепло дому. Тож, додавши до класичного рецепту нотки своєї душі, вимішуючи тісто і вимальовуючи візерунки глазур’ю, вона й не здогадувалася, що все це стане справою її життя.

Пряники мешканки одного з містечок лівобережної Херсонщини дарували людям радість, а згодом, коли війна змусила покинути свій рідний дім, саме ця робота допомогла їй не поставити життя на паузу, а розпочати працювати на новому місці.

Журналісти “Білозерка.info” знайшли творчу переселенку і розпитали як іде пряничний бізнес та що змінилося в житті у час повномасштабної війни.

“Усе почалося з бажання зробити приємне…”

“Пригадуючи ті свої перші прянички, завжди сміюся. Ось нещодавно знайшла фото, і вкотре підняла собі настрій. Кривенькі чобітки, зайчики, діди морози… Я ж малювати не уміла! Від слова зовсім. Тож розписувала ті пряники й мало не плакала. Але бажання зробити приємне таки перемогло, і у дорогих серцю людей таки були подарунки від мене”, – згадуючи, як зробила перший крок, розповідає Олена.

Та коли рідні й друзі спробували її смаколики, щиро здивувалися і почали переказувати про них своїм знайомим. І невдовзі сім’я Філоненків отримала перше замовлення. Жінка працювала тоді в центрі зайнятості, часу мала небагато, але, дізнавшись про бажання придбати її пряники, взялася до роботи. Допоміг чоловік Олександр.

Вони уже разом розписували смакоту, а невдовзі, коли замовлення стали постійними, купили спеціальний харчовий принтер. Для того, щоб ним користуватися, потрібно було добре освоїти фотошоп. Але зробити це було необхідно, бо собівартість пряника з друкованим їстівним малюнком в рази менша ніж той, що розписаний від руки. Тож опанувавши технічну частину і пройшовши навчання на майстер-класах, Олена Філоненко ще з більшим завзяттям продовжила справу.

Попит на її солодкі імбирні пряники не закінчувався новорічними святами. Далі вона пекла і розмальовувала смаколики до дня Святого Валентина, 8 Березня, Великодня, особистих дат. Створювала також так звані топери – пряничні фігурки, які наче оживляли тортики, а, траплялося, клієнти замовляли цілі пряничні композиції.

З переїздом допомогла… клієнтка

Перед повномасштабною війною майстриня пряничних справ вийшла на широкі об’єми. Щоб віддати замовлення, а тепер вони були корпоративними, тобто пряники на увесь колектив, а ще до свят в школи, садочки, їй доводилося працювати день і ніч. З тим розуміла – захоплення переростає у бізнес. То ж створила в інстаграмі свою сторінку, і таким чином розширила географію замовлень. Тепер її пряники мандрували Україною і за кордоном.

“Було таке, що я пекла по 200–300 пряників в день. Завдяки друку малюнків на принтері собівартість виробів значно зменшилася. Хто ж буде купувати навіть рукотворний пряник за 200–300 гривень? А з принтером вони вартували вже 30–40… Старалася виконувати замовлення різної складності. Коли клієнти не знали, що хочуть в результаті, а просто розповідали про людину, для якої готують солодкий подарунок, включала фантазію… Мені все це так подобалося. А тут… війна!” – говорить майстриня.

Вони виїжджали з Херсонщини важко, через два місяці після російської окупації. Боялися зробити крок у невідомість. Підштовхнула до того постійна клієнтка Олени Філоненко з Хмельниччини. Вона щиро запропонувала допомогу щодо облаштування на новому місці. Лише з другої спроби родина змогла вибратися з окупованого міста.

На Хмельниччині жінка не довго залишалася без роботи. З окупації їй вдалося вивести комбайн та ноутбук, а от харчовий принтер залишився вдома, і довелося купляти новий. Врешті, сім’я орендувала житло, де є простір і можливість продовжувати справу.

“Добре, що моє захоплення таке мобільне. Звичайно, тут важке приловчитися до економного використання електроенергії, бо ж плита електрична. Впливає на створення пряників і клімат. Адже після випікання вони мають висихати 10 годин, а тут набагато вологіше ніж у нас на Херсонщині повітря. Далі потрібно зробити малюнок. Створити його спочатку у фотошопі, а потім перенести на пряники, які мають чимало форм – від рослин до людських силуетів. На прянику взагалі можна намалювати будь-що, навіть емоцію: усмішку, поцілунок. Та й насправді даруємо ми не пряник, а душевну насолоду!” – із захопленням каже про свою справу Олена.

“Я сама собі режисерка!“

Працюючи як ФОП Олені Філоненко доводиться опановувати чимало професій: вона займається і графічним дизайном, і випіканням, а далі працює пакувальником і навіть логістом, розсилаючи пряники по усім куточкам України та світу.

“Я сама собі режисер: і художник, і маркетолог, і навіть вантажник, коли потрібно зробити заготівлю для нової партії пряників або доставити запаковану продукцію перевізникам”, – сміється жінка.

Разом з тим щиро зізнається: дуже важливими для неї є відгуки клієнтів. Каже, що завжди з нетерпінням чекає повідомлення про те, чи все добре з доставкою, чи сподобалася випічка. Її пряники все частіше вирушають за кордон – до Іспанії, Італії, Польщі, Канади, США, куди від повномасштабної війни змушені були виїхати земляки та шанувальники імбирних смаколиків.

Жінка розповідає, що одного разу навіть трапився казус: пряники, які до Великодня замовляли в Італію, опинилися в Англії. Довелося знову організовувати доставку. Але клієнти залишилися задоволеними, бо солодкі вироби від Олени Філоненко зберігаються дуже добре – до шести місяців.

“Коли ми виїхали з окупації, я більше як через вісім місяців розкрила пряничок, який вивезла як пам’ять зі свого дому. Він був таким же м’яким. Може, хіба що трішки втратив аромат, але те, мабуть, помітила б лише я…” – каже наша співрозмовниця.

Рецепт своїх імбирних пряників майстриня береже у секреті. Та говорить, що насправді він класичний, і справа тут не лише в інгредієнтах, серед яких мед, борошно, якісне вершкове масло, глазур на білках, і, звісно, спеції – імбир, кориця, коріандр, а на новорічно-різдвяні свята – ще й цитрусові. Потрібно вивчити й підібрати температурні режими, способи замісу та багато-багато інших тонкостей. Все це приходить з досвідом, коли набиваєш руку та відчуваєш серцем.

“Є кулінари, які печуть пряники на так званому козульному тісті, а я печу на меді. Так пряники стають м’якшими й ароматнішими. До речі, мед на Хмельниччині інший – солодший та пряний. І хоча сама я люблю нейтральніший смак, мої клієнти задоволені”, – каже про рецептуру майстриня.

“Люди вдихають пряничний аромат і згадують дім!”

За словами Олени Філоненко, під час війни пряничних замовлень стало менше, але майстриня пройшла майстер-класи й освоїла нові техніки: наприклад, зефірну флористику. Втім, імбирні пряники залишаються беззаперечними фаворитами творчої підприємниці. Тепер, у воєнний час, 80 відсотків усіх замовлень йдуть з інтернету.

Її справа мобільна і, за словами майстрині, знайде клієнтів всюди. Імбирні пряники Олени купляють магазини, кав’ярні, замовляють підприємства, дитсадки, школи.  Ціни Філоненки ставлять невисокі, і продукція розходиться швидко. Жінка розповідає, що найважче і найцікавіше створювати композиції, коли пряничні деталі водночас потрібно розписувати й вручну, і на принтері. Це скриньки з сюрпризами, імбирні будиночки й цікаві комбіновані роботи, вартість яких від 600 гривень і вища.

“Якось я робила замовлення в подарунок одному чоловікові на ювілей. Це була яхта, бунгало з пальмами, морем, жовтим піском… Така яскрава 3D композиція 30 на 40 см з безліччю мілких деталей. Чого там тільки не було – і все їстівне!  А, буває, потрібно вигадувати щось неординарне, з огляду на уподобання, заняття, вік чи риси характеру людини, якій призначений солодкий сюрприз. До речі, одного разу мене попросили зробити імбирний пряник солоним. Та від такого замовлення я відмовилася, бо як пряник на меду може бути солоним?” – розповідає кондитерка.

Наша співрозмовниця каже, щоразу старається зробити так, аби пряники викликали не лише смакову насолоду, але й почуття: сміх, радість, любов. Щоправда, тепер до них додався сум і ностальгія за рідним домом.

“Люди пишуть мені, що вдихають пряничний аромат і згадують дім. Вони скидають мені натхненні відео і доводять до сліз.  “Твої пряники пахнуть затишком, кухнею, теплом херсонського вечора, приємним вітриськом біля Дніпра… Розумієш, це наш запах, домашній!” – такі відгуки під час війни бентежать моє серце. Бо я й сама дуже хочу додому!” – ділиться найвідвертішим Олена.

Тепер солодкі витвори Олени Філоненко видаються не просто частуванням. У них – милі спогади, затишок та віра в мирне майбутнє, яке ми усі обов’язково побачимо знову.

Ірина Квітка