«Насіння Поліни Райко» проростає

Артменеджерка та керівниця Центру культурного розвитку «Тотем» Олена Афанасьєва навіть не могла уявити, що проєкт «Насіння Поліни Райко» збере стільки людей, які буквально фонтанують ідеями. Надійшло 134 заявки! Хтось дізнався про бабусю Поліну тільки після трагедії, коли розписаний нею будиночок затопило внаслідок підриву Каховської ГЕС, хтось знав здавна.

Поліна Райко (1928-2004) народилася й усе своє життя прожила в місті Олешки на Херсонщині. Звичайна бабуся без художньої освіти почала малювати у 69 років, розписала власну хату і подвір’я фресками із зображенням фантастичних та реальних істот і людей, які переплелися в дивовижну історію її власного життя. Творчість Поліни Райко – один із найяскравіших прикладів українського наївного мистецтва, сьогодні її порівнюють із Марією Примаченко.

Постать Поліни Райко зацікавила різних людей: митців, освітян, бібліотекарів, навіть сусідів художниці – і кожному намагалися знайти місце, де він буде почуватися  комфортно, – чи то буде креативний воркшоп, чи освітній вебінар. Багато долучилось як херсонців, так і не-херсонців, особлива радість кураторки – близько шести десятків дуже потужних художників з усієї країни.

Вже позаду перші два вебінари, проросли перші ідеї, про них та про народження проєкту Медіаплатформі «Вгору» і розповіла Олена Афанасьєва.

Щоб не втратити вдруге

Олена зізнається, що після трагедії на Каховській ГЕС дуже довго була зла. Зла на росіян, які знищили будиночок Поліни Райко. Зла на те, що про спадщину художниці у світі дізналися лише через призму трагедії. Зла, що 20 років так і не було зроблено жодних реальних кроків для збереження будинку. У реєстр пам'яток його таки внесли, але лише в листопаді 2021 року, через 17 років після смерті художниці. 

«Якщо  будинок був би законсервований, може, розписи б так не посипалися. Але ж 20 років фактично нічого не робилося», – констатує Олена Афанасьєва. Артменеджерка каже, що саме тому вона не хотіла коментувати трагедію і знищення розписів, бо показово лити сльози над зруйнованою спадщиною – це знову розмови ні про що. Аж поки не прийшло розуміння, як і з ким зараз можна говорити про олешківську художницю. Так народився проєкт, який назвали «Насіння Поліни Райко».

«Навіщо ми взагалі придумали це «насіння»? Бо говорити про Поліну, про її будинок як про зруйновану, про знищену спадщину нам неприйнятно. Бо за медійною картинкою зруйнованої спадщини ми реально втрачаємо Поліну ще раз. І коли я бачу французьку акторку Єву Грін у хусточці з прикольними «котиками» (акторка оприлюднила фотографію, де вона позує у хустці з принтом «леопардів» – фрагментом розпису будинку художниці – прим. ред.), я розумію, що навряд чи француженка знає історію про Поліну Райко, про її леопардів. Для Єви Грін то символ підтримки України, і, звісно, ми їй за це дякуємо. Але сама Поліна за всім тим втрачається, її там вже нема. І не хочеться, щоб ця травма від втрати будинку знищила і саму Поліну».

Вирішили не тільки зібрати на одному ресурсі різні мистецькі проєкти, які раніше були зроблені та натхненні Поліною Райко, а й тих, кому олешківська художниця не байдужа, і проговорити, що можна зробити, щоб її спадщина вивчалася, переосмислювалася та надихала.

На подіумі в Лондоні

Якщо про артрезиденцію в будиночку Поліни Райко або про комікси про неї та її творчість більш-менш відомо принаймні херсонцям, які цікавляться цією темою, то наступне питання Олени приголомшило:

«Ти знала, що на Лондонському тижні моди була показана колекція, натхненна Поліною Райко? Ніхто з нас не знав. Три колекції були показані, одна з них присвячена Поліні Райко, про неї написала українська редакція журналу «Vogue». 

Мова йшла про дизайнерку Надю Дзяк, яка разом зі ще двома українськими брендами 19 вересня 2023 року представила свою колекцію на London Fashion Week у межах Ukrainian Fashion Week International Season SS24.

«Мені захотілося перенести її картини на наші сукні, перенести цей настрій. Зрештою, майбутнє нашої країни будуватиметься на фундаменті збереженої та віднайденої культури. І тому  маємо з усією любов’ю плекати наш мистецький спадок. Навіть якщо його змило водою», – розповідала Надя Дзяк про свою колекцію порталу JetSetter. 

Олена Афанасьєва зізнається: спочатку думала, що колекція – черговий хайп на темі зруйнованої спадщини, а коли придивилася, то побачила, що дизайнерка добре пропрацювала тему, переосмисливши спадщину Поліни Райко. Жодних копій бабусиних малюнків тут немає, але є дух наїву, є відчуття самобутньої творчості. Тож кураторка мріє, аби такий підхід домінував, щоб Поліна Райко дійсно стала не символом втраченого спадку, а культурною практикою, частиною ідентичності українського півдня, щоб інші люди побачили в ній те, що вони самі в ній побачили й про що намагаються розповісти всьому світу понад 20 років.

 Шалені ідеї

Подібний підхід Олена Афанасьєва очікувала і від учасників проєкту «Насіння Поліни Райко» – і отримала. Вона каже, що зараз, після перших воркшопів, народжуються шалені ідеї, гідні її кураторського захвату. І розповідає про найцікавіші.

Тренера Максима Ілігулашвілі, херсонця, який зараз живе в Києві, Олена називає суперкласним експертом із меморіалізації. Він історик за освітою, постійно вивчає світовий досвід меморіалізації й те, як працює індивідуальна і колективна пам'ять, як залишаються в пам'яті людей різні події, у тому числі й трагічні. Його презентація була побудована на двох картинках, пов’язаних з історією єврейського подружжя, воно втратило абсолютно все і замислилося, як зберегти пам'ять – і свою індивідуальну, і свого народу. Можна зберегти цю історію в собі й бути «камінчиком», що «консервує» в собі спогади, а можна бути свічкою, яка освітлює шлях іншим, спираючись на пережитий досвід.


Трагічний досвід Поліни Райко (вона почала малювати, коли втратила майже всіх близьких людей) трансформувався у терапевтичну практику. Цей досвід взяв «на озброєння» кримський художник, який живе зараз у Харкові. Так само як бабуся Поліна намалювала на стіні у вітальні своїх сестер і себе серед квітів і янголів, художник малює себе поряд зі своїм батьком і дідом, яких вже з ним нема, щоб не втратити контакт з ними. Він каже: можливість зобразити рідну людину дає й змогу проговорити з нею щось, що ти не встиг сказати.

«Такі втрати зараз переживають всі. Ця історія – приклад, як можна травму перетворювати на мистецтво. І це надзвичайно надихає. Мені це зараз здається більш важливим, аніж сама історія про втрачену спадщину», – підсумовує Олена Афанасьєва. 

Фантастичні ідеї продукує художниця з Дніпра Тетяна Адаменко. Одна з них – мультсеріал про корабель Поліни Райко, в якому поєднуються і образи олешківської бабусі, й історія козацтва (човни-чайки, на яких козаки стрімко атакували ворога), і нестримне бажання українців відновити справедливість і повернути вкрадені росіянами твори мистецтва. Інша – інсталяція, яка нагадуватиме будинок, в центрі якого стоїть фігура Поліни Райко. Здається, там все темно і чорно, але коли всередину заходить людина – інсталяція просто вибухає кольорами Поліни, тобто все вмикається тільки тоді, коли до бабусі хтось заходить у гості.

Херсонський художник Олександр Печерський розписує херсонські гарбузи. У 2022-му росіяни вже отримали від херсонців символічного гарбуза, тепер на часі культурний гарбуз із малюнками Поліни Райко.


Перейменування вулиць у Херсоні також додало креативних ідей. Тепер в місті є провулок Поліни Райко. Коли сумський художник Коста Аленинський подивився на херсонські квартали, в яких всі вулички й провулки названі іменами художників, а в центрі ще й сквер Художників (його у 2008 році захищала від забудови редакція газети «Вгору»), то сказав, що флагманом і брендом цього мистецького району має бути саме бабуся Поліна, бо приватний сектор – то є стихія Поліни Райко. Тому логічно зробити таблички з номерами будинків в стилі Райко, тут можна створити артрезиденцію, і, врешті-решт, дати лад і скверу Художників. 


Архітекторка Ліза Євсєєва у співпраці з іншими митцями придумала ідею «Терапевтичного Райського саду». Райський – бо Райко. І таких ідей, каже Олена – безліч. Задача воркшопів – навчити художників по-іншому думати про Поліну Райко, розширити їхні горизонти бачення спадщини, щоб вони генерували якнайбільше ідей про те, як може відбуватися збереження живої історії Поліни. Результатом роботи стане скетчбук, у якому всі ідеї будуть зафіксовані.

Багато хто зараз відмічає, що після повномасштабного вторгнення українці масово почали шукати свою ідентичність, шукати коріння, шукати щось особливе, що нас вирізняє від інших. І цей український культурний код яскраво виражений в наївному мистецтві, впевнена Олена Афанасьєва. Вона хоче довести, що, хоча спадщина бабусі Райко стала відомою через трагедію, говорити про неї можна не через травму, а через позитив творчості, бо саме так чинила і сама Поліна Райко – через власний біль і трагедії створювала красу. І саме це дає їй право бути уособленням нашої мистецької Херсонщини.

• Поліна Райко – художниця-наївістка з міста Олешки на Херсонщині, яка почала малювати у 69 років.
  20 років тривала боротьба за її культурну спадщину.
• Після підриву російськими військами Каховської ГЕС її будинок був затоплений, фрески зруйновані.
• У серпні 2023 року в Українському Домі був представлений документальний проєкт «Поліна Райко. Зникоме».
• Творчість Поліни Райко стала однією з тем, навколо якої був побудований дизайн представництва України на Франкфуртському книжковому ярмарку 2023.
• В грудні 2023 року хустку з фрагментом розпису будинку Поліни Райко продемонстрував у штаб-квартирі ООН французький режисер Бернар-Анрі Леві.
• Хустки з розписом Поліни Райко вдягали акторки Єва Грін та Іванна Сахно.
• Провулок Левітана в Херсоні перейменували на провулок Поліни Райко.

Лариса Жарких, Вгору