Лента новостей

Общество

На човні із братами-волонтерами: як виглядає пониззя Дніпра після потопу

02 августа 21:43

339

На човні із братами-волонтерами: як виглядає пониззя Дніпра після потопу

Вийти на човні на річку в Херсоні наразі майже неможливо. Військові заборонили це робити навіть тим небагатьом власникам човнів, які в них залишилися після грабунків росіян та підриву Каховської ГЕС.

Але кореспонденту МОСТа вдалося після майже дворічної перерви побачити рідні херсонські плавні.

“Сьогодні на блокпості стоять суворі військові — не пропустять до причалу. Тож зустрінемося в іншому місці”, – таємничим голосом повідомляє в слухавці Борис Княжинський.

Місце це знають навіть не всі корінні жителі. Юра Княжинський махає рукою із заростей лободи та комишів. Про те, що це Юрій, розумієш тільки коли підійшов ближче, адже Борис і Юрій — брати близнюки. Обидва дуже відомі персонажі андеграундної тусовки девʼяностих-нульових на прізвисько Франки або Краби, як назвав їх у пʼєсі “Довбо**би” Євген Марковський, який нині втік до Росії.

Цими заростями по ледь помітній стежинці пробираємося до річки Вірьовчина, яка є притокою річки Кошової, а та, в свою чергу, є притокою Дніпра.

“На Дніпро ми не підемо — дуже небезпечно”, — пояснює Юра поки ми продираємося хащами. Вони плавали до себе на дачу і на власному досвіді знають, що там прилітає буквально по всьому, що рухається.

Весь час окупації Херсона цією стежиною брати Княжинські проходили від річки до Шуменського мікрорайону, де мешкали, бо тут була можливість обійти блокпост росіян через Казенний сад і в обхід обласного ліцею, де мешкали окупанти.

“Повномасштабне вторгнення я зустрів на дачі. Зателефонував брат і повідомив, що почалося, то ми з дружиною приїхали в Херсон, забрали брата і повернулися. Вирішили пересидіти на дачі, і не помилилися”, – розповідає Борис.

Ввечері 1 березня 2022 року, в день заходу російських військових до Херсона, в їхню квартиру на Шуменському прийшли.

“Мама дзвонить і каже — вломилися четверо — зламали двері. В касках з написами “ФСБ”. Перше питання “Где Княжицкие?”, – розповідають брати.

З помешкання Княжинських забрали всі компʼютери, ноутбуки, перерили всі шафи. Майно обіцяли віддати, але досі обіцянку не виконали.
Брати повʼязують це з тим, що вони є офіційними реєстраторами доменних імен, а у перші дні ФСБшники приходили до багатьох, хто мав відношення до звʼязку.

Колись давно брати також були членами партії Пора, брали участь в обох революціях. Тож, припускають, що могли бути в якихось “політичних списках”.

Мати сказала росіянам, що брати давно виїхали до Польщі, і на цьому їх пошуки припинилися.

З цього моменту брати вирішили сидіти на дачі, яка знаходилася на одному з островів на Дніпрі. Росіян вони бачили, але з обшуками на їхні дачі не приходили.

Рятував мобільний інтернет і риболовля, братам вдавалося працювати та було що їсти. Інколи вони вибиралися в місто, аби зняти гроші та купити продуктів.

Після звільнення Херсона вони повернулися в місто і до 6 червня 2023 року жили як всі херсонці – під обстрілами, але на свободі.

У день підриву росіянами Каховської ГЕС вони встигли забрати з причала човен та почали допомагати людям.

Вивозили з дач людей та звірів. З цього моменту стали волонтерами.

З мікрорайону Корабел Юрій та Борис вивезли дев’ятьох літніх людей. Врятованих котів та собак навіть не рахували. На воду виходили й під час обстрілів.

“Було, що і ВОГи на нас кидали. Завис над нами якось дрон з шістьма пропелерами і давай кидати по нам. Ми почали зигзагами кружляти і вціліли”, – згадують вони.

Поки розмовляємо, пропливаємо дачі. Всі вони були затоплені, вода у Вірьовчиній піднялася дуже високо та навіть затопила частину вулиць Чорнобаївки.

Частина будинків тут зруйновані, частина потрощені, але поки стоять. Течія тут була не така швидка, як на Дніпрі та Кошовій, тож наносів ґрунту та піску майже немає. Але присутня велика кількість сміття.

На березі валяється чийсь віднесений водою човен. Його власників брати поки не знайшли.

По Кошовій ходити човном зараз не можна, аби не дратувати військових, тож рухаємося в бік Стебліївського лиману, а далі – в район Старого Острова, де у братів-волонтерів є підопічні, яким вони везуть продукти.

В закутку, при вході в Стебліївський лиман, бачимо перші завали сміття. Тут і садові будиночки, і сітки для ПЕТ пляшок, і катамарани.

Трохи далі в заростях комишу прибило чиюсь деревʼяну лазню. Такі знахідки брати публікують у себе в фейсбуці та телеграм каналі, і багато людей вже впізнали своє майно. Не тільки будиночки, але і човни.

Дивний човен, який вони назвали “гоночним”, поки ніхто не впізнав.
Проїхати через канаву, яку тут називають “Єрік” і яка відділяє Старий острів від Нафтогавані неможливо — все завалене сміттям.

Чоловік із жінкою, які вийшли з двору, що дивиться прямо на “Єрік”, впізнають братів і дякують за роботу — в одному з їхніх відео чоловік впізнав свого човна на одному з причалів. Каже, що багато його сусідів теж завдяки роботі братів побачили, що залишилося від їхнього майна.

Дорогою до яхт-клубу суднозаводу бачимо, як люди намагаються сушити свої речі, що вціліли на дачі, яка дивом встояла.
Яхти біля причалів течія завалила, але віднесла не всі. Хлопці кажуть, що більшість вціліла.

Поряд у плавучому будинку мешкає Микола, якого підгодовують брати Княжинські. Першими нас тут зустрічають два пси, які хоч і гавкають, але махають хвостами — знають, що їжу везуть і їм.

“А по нам сьогодні прилетіло. Поруч. Пожежних викликали”, – розповідає Микола, вказуючи на ангар, де він мав би в час прильоту працювати.

Рибу Микола та його товариш не їдять, але купатися в річці вже почалися.

В квартиру чоловіка на Таврійському поцілили росіяни, тож він забив вікна і поки живе на воді.

Перед поверненням на місце посадки заїжджаємо на човновий причал на Острові. Течії тут сильної не було, тож “місця”, як тут називають криті ангари з підйомними механізмами, не віднесло і не поламало, як це сталося на сусідній Кошовій та на Дніпрі.

Яхта, яка піднялася із рівнем води і опустилася на чиїсь “місця” так і стоїть. Знімати її доведеться потужним краном.

Пропливаємо повз острів, з подій на якому починається відома у вузьких колах пʼєса Марковського, обговорюємо дивний вчинок Євгена. Відомо, що він виїхав з міста разом з росіянами та працює піонервожатим в Анапі. Точних даних про те, чи співпрацював він із росіянами ні в кого немає.

Якийсь час, повертаючись, їдемо мовчки. Кожен думає про своє.

Дорогою назад бачимо пожежі над містом і за містом. Росіяни обстрілюють Херсон та Дарʼївку, отримуючи снаряди від ЗСУ у відповідь.

Над вечірньою Кошовою сідає сонце і кружляє пелікан. Якщо не дивитися в бік міста, то здається, що ніякої війни немає, і зараз ми дістанемо вудки та почнемо ловити карасів. Як в минулому житті.