Музика, що відновлює. Яким є Херсон Віктора Романченка, переможця Х-Фактора

Все дитинство Віктор провів у селі Білозерка, за 12 кілометрів від Херсона. Неподалік від Чорнобаївки.

"Майже всі наші люди працювали в Херсоні. Сів на маршрутку – через 20 хвилин вже в центрі міста", – згадує Віктор.

До X-Factorу Віктор професійно займався спортом – до 16 років чоловік не бачив себе ні в якій іншій сфері. Якось на Новий рік школяр Романченко пішов до сільського клубу – почув, як там грає місцевий гурт. В ансамблі грав брат хлопця, і той попросив – просто запроси мене на репетицію. Хоч побачу, як у вас тут все відбувається. Одночасно виявилось, що в гурті немає бас-гітариста – так Романченко вперше потрапив до музичної групи.

"Ми співали весільні пісні, простяцькі. А я слухав Queen і Scorpions – так поступово і випрошував у своїх хлопців – спробуймо виконати щось серйозне", – згадує Романченко.

Херсонський період

Херсон Романченка зелений – і пахне каштанами.

Якщо у травні пішки йти до ХДУ через центральну площу, каштани спершу можна почути – не побачити. Шелест листя помітний, чутний, а пух забиває ніс – алергіки Херсона цю алею старались обходити.

У 1997 році Віктор вступив до Херсонського державного університету на факультет фізичного виховання, а після навчання лишився викладачем на кафедрі теорії і методики фізичного виховання. За весь час навчання, дуже часто виступав на концертах, які відбувались в університеті і концертних залах Херсону.

А потім з ним стався "Х-Фактор" – дуети з найвідомішими світовими зірками, перемога, виграш у два мільйони доларів, можливості гастролювати всією Україною. Але Херсон лишився – і Білозерка лишилась, як місце сили й спокою.

Повномасштабне вторгнення Віктор застав у Києві – якраз готувався до поїздки з туром Нотр-Дам де Парі. П'ятиранкова кава застигла в руках Романченка – чат туру вибухав повідомленнями про російські ракети.

Рідні пересилали Віктору повідомлення, як з вікон їхнього дому видно дим Чорнобаївки. Жах став таким відчутним, що його можна було торкнутись. Музика закінчилась – на рік страхів, вибухів, повідомлень про окупацію, смерті знайомих та надії, що все повернеться на круги своя.

Впродовж першого року повномасштабного вторгнення Віктор записав тільки одну пісню – "Незламні".

Десь через рік після вторгнення Віктор знову почав виходити на сцену. Співати після довжелезної перерви було дивно – Херсон тільки вийшов з окупації, на вулиці війна, кілька знайомих йому людей загинуло. Співати – класно, і дивно. І чомусь незручно.

"Картаєш інколи себе – можливо, не треба ще співати? У людей горе, в Україні війна. А ти там ходиш, співаєш", – стинає плечима Віктор.

На концерти почали приходити військові, і Романченко став собі нагадувати – музика потрібна. Люди мають хоч десь отримати психологічне заспокоєння.

Музика Scorpions, концерти "Notre Dame de Paris" та авторські пісні Віктора допомагають слухачам відволіктись – хоч трішки, хоч на півтори годинки.

"Я сподіваюсь, що Південь за десять років буде іншим, бо іншими будуть люди. Всі, хто пережив агресію, цінують життя більше, більше співчувають. І ці люди зможуть підняти Південь на рівень, куди сильніший, ніж довоєнний – бо готові відновити свої домівки, виростити тут своїх дітей", – говорить Віктор Романченко.