"Ми відчували себе богами" — український військовий про день звільнення Херсона

Фото з площі Свободи у Херсоні, після його звільнення, військовослужбовець 63-ї окремої механізованої бригади Микита Борисов називає цінним. Каже, на ньому повною мірою відображені емоції, які він відчув під час зустрічі із жителями міста, яке вісім з половиною місяців перебувало в російській окупації. Микита — один з тих військових, хто першим зайшов у Херсон. Він розповів Суспільному, як все відбувалось.

"Шлях до Херсона був доволі легкий. Окупанти відступали і нам не довелося брати участь у боях. Ми просто потихеньку просувались до Херсона", — згадує Микита.
Військовий каже, було важко, бо навколишні села та шляхи замінували росіяни.

"Я весь час був на напрямку Снігурівки Миколаївської області. Десь 9 листопада нам сказали, що скоріш за все окупанти відходять. Ми одразу сіли в машини та поїхали за ними. Все було дуже заміновано. Згадую Благодатне, там як павутина все було, в мінах: протипіхотних, протитанкових. Важко було крок ступити. Стрьомно реально", — каже військовий.

10 листопада Микита, разом з товаришами по службі зайшли в Снігурівку і поїхали на херсонський напрямок в розвідку, обстежували покинуті позиції російської армії.
Наступного дня, 11 листопада зранку теж розвідували ситуацію в навколишніх селах. Пройшли кілька, коли один з командирів сказав: "Ну що хлопці, ідемо на Херсон", згадує Микита.

"Тоді ми вже розуміли, що ворог відходить, але не можна отак розкрити груди і бігти вперед. Так не робиться. І ми потихеньку поїхали. Коли ми заїжджали на околиці Херсона в Наддніпрянське, а в нас розпізнавальних знаків не було на автомобілях. Тобто, не зрозуміло чи українці, чи русня і люди ховалися. Ми їхали, а вони просто заходили в будинки, вони не розуміли, що коїться", — розповідає Микита.

Прапор на машині вивісили, коли заїхали у середмістя, згадує військовий. У центрі їх зупинили люди й далі не пускали, згадує Борисов.
"Вийшли там, обіймалися, цілувалися з людьми. Це був один з найкращих моментів, якщо чесно, в моєму житті. Це була така ейфорія, що декілька днів ми з хлопцями ходили й такі:“ Блін, круто було! Оце було круто!” Це було неймовірно. Відчуття були такі, я не знаю, чи можна так казати, ніби я якийсь бог. Я ось так стою, а люди просто хочуть до мене доторкнутися", — ділиться Микита.

Військовий згадує, дуже багато людей підходити із запитанням : “А можна до вас доторкнутися?”, брали за руки, заглядали в очі, плакали, ставали на коліна, цілували — цього чоловік, каже, не забуде ніколи.

До 4 грудня Микита Борисов був у Херсоні, чим займався, не розповідає, каже — військова таємниця. Єдине зізнався, що поранення отримав на одному з островів серед Дніпра в Херсонській області.

"У нас був бій. Не один день. І нас було менше, рази в три може. Ми їх бачили. Вони втікали. Ми дали їм нормального прочухана. Вони зрозуміли, що це наша земля", — розповів Микита.
Наразі військовий після поранення, яке отримав на Херсонському напрямку, проходить реабілітацію в Одесі й мріє повернутися до війська, каже, треба закінчити війну. А потім повернеться до роботи й займеться політикою, принаймні про останнє подумує.

"Я сам з Луганщини, у 2014-му у віці 16 років мені довелося покинути рідну домівку. Переслідували за фото, біля харківського історичного музею з написом "Слава Україні!". Через ці фото, я потрапив на підвал. Не хочу, щоб таке повторювалось. Хочу, щоб Україна була вільною За це і воюю, а ще за свою сім'ю — дружину і брата. Це все, що в мене є. Брат, до речі також на війні, але в іншій бригаді", — розповів Микита.
 
Суспільне Херсон