Людина-експонат. У Херсоні працює авторський Музей тоталітаризму

У Херсоні на вулиці Василя Стуса в звичайному дворі затишного приватного сектора працює Музей тоталітаризму. Експонати тут є радше артоб’єктами, а сама будівля – справа рук Віталія (Вітала) Трибушного – за фахом він лікар-психіатр, а нині пенсіонер. У музеї ж він і автор робіт, і власник, й екскурсовод. Якщо ви прихильник комуністичних ідеалів, то перевірте, чи взяли з собою заспокійливе, бо на вас чекає випробування просто з порога.

МУЗЕЙ І ПОМЕШКАННЯ
Коли йшла в музей, думала, що це таке собі нудне чи не дуже зібрання експонатів часів СРСР. Виявилося, ні. Це авторський музей, де історію можна побачити очима людини, яка жила у ній і яка «вибивалася» з системи.

Сам Вітал пояснює, що вважав свої твори концептуалізмом чи соцартом, але один з іноземних експертів, який побував у Херсоні, переконував його, що це геть новий напрямок. Автор – один із тих, чиє ім’я включили до енциклопедії найкращих представників наївного мистецтва України ХХ-ХХІ століть.

Довідково. Соцарт – один із напрямків постмодерністського мистецтва, що виник в СРСР у 1970-х роках у межах так званої альтернативної культури. Використовуючи та переробляючи одіозні кліше, символи й образи радянського мистецтва і мотиви радянської політичної агітації, соцарт в ігровій, найчастіше епатажній формі, розвінчував їх істинний зміст. Іронія, гротеск, гостра підміна, вільне цитування, використання різноманітних форм (від живопису до просторових композицій) стали основою помітного, еклектичного напрямку художньої мови.

Власне музей розпочинається з воріт – на них стара назва вулиці «Енгельса, 59». Жвавий господар у вишиванці, з козацьким чубом і босий (каже, що ходить босоніж і влітку, й коли холодно, взувається лише тоді, коли на вулиці багнюка).

У дворі дві споруди – будиночок, де живе сам Трибушний, і музейне приміщення. До Другої світової війни землі було більше, але потім влада «відрізала», каже Вітал.

Спочатку музей розташовувався у нежитловій частині його старенького будинку. Тут зовні досі напис: «Слава КПСС». Але згодом експонати перестали поміщатися, та й враження тут таке, що долівка може провалитися, дах впаде на голови. Тому вирішив спорудити у дворі іншу будівлю – музейну. А наразі біля старого приміщення музею на вулиці стоїть бюст Леніна. Його привіз знайомий зоотехнік, що їздив періодично у справах у Дніпропетровську область і згадав: в одному з сіл колись біля сільради стояв Ленін, а зараз десь дівся. «Пам’ятник той, як виявилося, був за селом уже, туди його відтягли, у Леніна на голові, коли туди мій знайомий за ним приїхав, стояв козел – спостерігав за козами», – із задоволенням розповідає господар музею.

Він переконаний: треба збирати такі пам’ятники і робити музеї, розповідати про те, що таке тоталітаризм, яким насправді було радянське минуле, щоб люди дивилися і робили висновки.

ВИТЕРТИ НОГИ ОБ ПОРТРЕТ ЛЕНІНА
Спочатку розглядаю музей іззовні – білі стіни з каменю, обвішані вигорілими на сонці плакатами, прапорами, портретами Леніна, вимпелами. І червоні рами вікон, на склі – червоні маленькі зірки. На стіні – барельєф Леніна з почервонілими очима, з рота вождя розтікається червона фарба. «Руководящей и направляющей деятельности КПСС посвящается» – написано чорним на червоному з патьоками. А суть того, що вам пропонують, коротко сформульована на прикріпленому тут листочку: «Коммунистические лозунги и цитаты из работ Ленина в картинках». Хоча, насправді, тут ви почуєте цитати Сталіна, Енгельса, чекістів і просто гасла радянських часів. На вхідних чорних дверях – ще Ленін із закривавленими губами і напис «СССР» червоним. Взагалі ці кольори – основні й вони навівають трохи жах. Шторка з прапора. Під ногами – перший іспит для фанів епохи СРСР – портрет Леніна.

«Мені знайома вишила отакий килимок. І як ото комуністам було ноги витерти об нього? Тому вони крутилися тут і так, і сяк. А я їм: ні, витирайте ноги», – каже господар. Власне, то вже почалася для мене екскурсія.

Підлога у музеї – також червоного кольору зі слідами ніг на ній – десь тут таки бродить привид комунізму, певне.

САМ СОБІ ЕКСПОНАТ
Окремий куточок присвячений самому Трибушному – це тому, що деякі гості дорікали раніше, ознайомившись з експозицією: при комуністах, певне, мовляв, мовчав, як усі, а зараз «розвінчує». На першому фото Вітал – випускник школи. «Оце я закінчив школу, такий – ніякий, нормальний (коротка стрижка), костюм тоді шили на випускний», – показує на світлину 1965 року. На інших – він уже старший, з нестандартними для радянських часів зачісками – херсонський хіпі.

«Я виписував журнал «Вокруг свєта» і там була стаття Генріха Боровика про хіпі – прочитав і зрозумів, що це моє. І після того перестав стригтися», – розповідає.

Було кілька доленосних моментів в історії, які вплинули на нього, сформували його погляди. Наприклад, події Празької весни, розгін радянськими військами 9 квітня 1989 року антирадянської демонстрації у Тбілісі.

Про Тбілісі – він бачив кадри, де ВДВ-шники молотили натовп людей, використовуючи саперні лопатки. А перед цим була ситуація на медогляді призовників у Херсоні – Трибушний був у складі медкомісії. Всупереч його рекомендації щодо одного з призовників, який мав судимість за розбій із тяжкими наслідками, молодого чоловіка визнали придатним служити зі зброєю і саме у ВДВ. Записи лікаря-психіатра тоді просто вирвали зі справи, бо виявилося, був наказ міністра оборони – ігнорувати такий відсів. Після того Трибушний пише відкритий лист до З'їзду народних депутатів СРСР про те, що людей з судимостями за грабежі та розбої допускають до служби зі зброєю. За його словами, він передав цей лист через депутата від Херсона Череповича. Той сказав, що з трибуни таке не може озвучити, але пообіцяв проінформувати колег. Відкритий лист – також серед музейних експонатів.

А одним із перших експонатів майбутнього його музею ще у 1989 році стала саперна лопатка, яку батько привіз із війни. Для неї знайшлася рамка – мати була вчителька, і їй дарували книги або картини. Він знайшов на горищі одну з тих картин, і зняв рамку, пофарбував її у чорний колір.

«І перше – оця лопатка саперна у чорній рамці. Там був напис: «Партія велела, комсомол ответил: есть», – каже він.

Взагалі, він вважає, що отак перетворювати слова в «картинки» почав у дитинстві. У трирічному віці (а народився він у 1947 році) отримав травму хребта і з 1950 по 1958 змушений був лежати і бачив перед собою лише стелю – і з тріщин, плям на ній «формувалися» образи, малюнки.

Кожен з експонатів музею: чи то м’ясорубка, чи сплющене відро (його він колись знайшов на дорозі, повертаючись від пацієнта), чи просто залізячка невідомого походження, колючий дріт чи годинник, що йде назад, бо циферблат «навпаки» – це образи, які Трибушний не лише обігрує, а й додає цитату, розповідь про ту чи іншу подію епохи СРСР. Те саме – з картинами, які йому дарують як автори, так і просто прихильники музею, передають друзі. У музеї є окремий розділ, присвячений важливій для нього темі – «Бітлам». Тут кожен експонат особливий. Наприклад, платівки, які йому привозили звідусіль херсонські моряки.

У рамці – кулеметна стрічка і підпис: «Печать – самое острое, самое сильное оружие партии». «Але ми знаємо, яка в них найсильніша зброя була – куля у потилицю», – каже Трибушний.

ЩАСЛИВЕ ДИТИНСТВО І ЧОРНЕ СОНЦЕ
Він звертає мою увагу на картинку, де чорне тло і на ньому дитина тягнеться до чорного сонця, на фоні сонця жінка несе відра. «Це мої знайомі у Лазурному в піонертаборі були садівниками і домовилися з директором табору, що мене пустять у бібліотеку, де були оці дитячі роботи. Ти можеш уявити, щоб дитина таке намалювала? Такий морок. Навіть сонце – і те чорне», – каже.

А ще – листівки, зображення, агітація. Кожна деталь має власну історію та філософію. Переказувати експонати практично неможливо, це треба бачити, а в ідеалі – чути.

Що стосується самих експонатів, які створює Трибушний, то можна дискутувати – чи це мистецтво. Голова Центру культурного розвитку «Тотем» Олена Афанасьєва зазначає, що він використовує певні прийоми з мистецтва, зокрема, ар брют. «Я б не назвала ці об’єкти інсталяціями в розумінні мистецькому. Це артоб’єкти, які несуть цю його мотивацію руйнації радянської ідеології. Він додає щось своє, але це своє у нього цілеспрямоване, у нього немає такої, як у митця, свободи творчості. У нього все підпорядковується основній ідеї – створення об’єктів, що руйнують міф про щасливе радянське минуле, про комуністичну партію, про комунізм, – каже Олена Афанасьєва. – Мені цей музей ближчий до ар брюту і до арт-терапевтичних практик. Музей – це своєрідна терапія для господаря (і не лише від нудьги, але й від того совєтського стресу), а сам він сприймає музей і як «ліки» для відвідувачів, які ще ностальгують за СРСР, і як вакцину проти тоталітаризму», – каже Афанасьєва.

Довідково. Ар брют – мистецтвознавчий термін на позначення творчості непрофесійних митців. Запроваджений у середині XX сторіччя французьким художником Жаном Дюбюффе для опису зібраної ним колекції картин, малюнків і скульптур, створених непрофесійними майстрами, маргіналами суспільства: душевнохворими, людьми з інвалідністю, ув'язненими, диваками-одинаками. Інколи сюди ж відносять дитячу творчість. В англомовній літературі використовується термін аутсайдерське мистецтво,
Жан Дюбюффе назвав ар брютом твори всіх видів, які розкривають спонтанність, є непрофесійними і якомога менше слідують культурним шаблонам.

“АВТОРСЬКА” ДЕКОМУНІЗАЦІЯ В ДІЇ
Ми спілкуємося з Трибушним разом з Оленою Афанасьєвою. Вона дарує пану Віталові енциклопедію українського наїву, де тепер є і його ім’я. А ще вони обговорюють делікатну тему – майбутнє музею. Автор музею переймається – що буде з цим його творчим спадком. Для пані Олени це, як вона каже, дуже складне питання – як організувати функціонування музею «поза його автором» і де цей музей має працювати у майбутньому. Його треба зберегти, адже досі не всі музеї розуміють, як подавати радянську епоху з огляду на декомунізацію, міркує Афанасьєва. Тому, наприклад, це може бути окрема кімната експонатів авторського музею Трибушного в обласному краєзнавчому музеї, або добре було б, якби цей музей прийняли в Музеї влади, що створили у підвалі будівлі ОДА. «Насправді варіантів може бути багато, можна знайти приміщення у місті, пов’язане з партійним радянським минулим, і навіть «розкручувати» музей як комерційний проєкт, як туристичну родзинку», – розмірковує Афанасьєва.

Про те, як потрапити у музей, інформують туристичні портали, сюди водять туристів. Наразі Трибушний коштів з відвідувачів не бере ані за вхід, ані за екскурсії.

«Знаєте, перше враження, коли відвідуєш музей – моторошно, він зроблений у такому серйозному стилі… Але рекомендую відвідати його – це думка людини, яка жила в радянський час. Власник музею розповідає, що цей музей – це частково розповідь про його життя, він людина, що вже в юності була проти того режиму», – каже віцепрезидент регіональної туристичної організації «Туризм Херсона» Микола Шаповал.

Ми з Оленою Афанасьєвою, спілкуючись, погоджуємося, що влучне визначення для такого проєкту – «авторський» музей. На її думку, в експозицію її автор та власник буквально «вбудований». «Трибушний збирає не експонати історичні, краєзнавчі чи художні, як це робить звичайний музей. Він фактично його конструює, а експозицією розповідає власну історію, власний світогляд. Своїм музеєм він намагається руйнувати, передусім, ідеологічні стандарти СРСР», – каже Олена Афанасьєва.

Ірина Староселець, Укринформ
Фото автора