Листоноші страждають від тяжких умов праці на роботі

На оригінальний вид транспорту перейшла поштарка з села Музиківка на Херсонщині. Майя Інюкова з гумором називає його «два подвійні велосипеди», бо то... її власні ноги. А чому подвійні? Бо «намотувати» їм кожного дня «марафонський» кілометраж доводиться. Та ще й із важезними клунками.

— Кажуть, колись листоношам службові велосипеди давали. Та всі два роки, які я працюю у сільському відділенні зв'язку, використовувала тільки свій власний велосипед «Україна». Моталася від Музиківки до сусіднього села Висунці. Там дорога розбита вщент, а на велосипеді ж до сорока кілограмів газет (у тому числі й «Голос України»), листівок, ще й замовлених селянами товарів — круп, пральних порошків, шампунів та консервів.

Отож за два роки нещасний вєлік просто розсипався. Я, на відміну від залізної техніки, це випробування витримала. Але тепер ходжу з вантажем пішки. Та коли на справжній двоколісці робочий день у мене тривав з дев'ятої ранку до п'ятої вечора, як належить, то тепер, після переходу на «два подвійні велосипеди» раніше десятої вечора вдома не буваю. А в мене четверо дітей, і молодшому всього чотири рочки. Їх треба й нагодувати, й обіпрати, й господарством зайнятися, а на весь цей клопіт тільки ніч і вихідні залишаються, — розповідає Майя Миколаївна. — Хотіла вже купити новий велосипед, але він коштує цілих п'ять тисяч гривень. А це більше трьох моїх місячних зарплат — не по кишені придбання виходить.

У регіональній дирекції «Херсонпошти» кажуть, що проблема з засобами пересування — не тільки у відділенні зв'язку Музиківки. Років із сім тому «Укрпошта» розщедрилася і централізовано придбала для сільських листонош краю аж півтисячі велосипедів. Та потім — ані грошей на запчастини, ані техніки на заміну тій, що вийшла з ладу. Спонсори час від часу дарували по кілька велосипедів, але то була краплина в морі.

Відтак листоноші змушені або купувати двоколіски за свої кревні, або чимчикувати до адресатів пішки. Однак на такій економії «Укрпошта» більше програє, ніж виграє, переконана Майя Інюкова. Завантажуючи велосипед супутніми товарами для земляків, вона щомісяця продавала їх на 2—3 тисячі гривень. Тепер виторг зменшився до 300—400 гривень — адже на собі багато не потягнеш. А з виторгом падають і доходи підприємства, за які можна було б тих велосипедів замовити чимало.