Хто винен у швидкій здачі української Херсонщини?

Почався 54-й день великої війни. 54-й день надлюдських зусиль захисників України та всього українського народу заради досягнення єдиної мети – перемоги над російським агресором. Однак суспільство й досі не отримало відповіді на питання, що призвело до обвалу оборони на Півдні, наслідком чого стали блискавичні прориви ворога до Нової Каховки, Мелітополя, Енергодара, Бердянська, швидка втрата Херсона та, згодом, оточення російськими військами Маріуполя. Того самого Маріуполя, який, уже стає очевидним, є найбільшою гуманітарною катастрофою в Європі ХХІ століття.

Ключове питання – чому були розміновані/не були заміновані (принципової різниці немає) виходи з Криму на Чонгар, Чаплинку та Каланчак?

ЧИ БУЛА ЦЕ “СЛУЖБОВА НЕДБАЛІСТЬ”, ЧИ ЗРАДА НА ВИСОКОМУ РІВНІ?

Зазначу, що йдеться не про облаштування повноцінних оборонних позицій на безлісому та рівному рельєфі причорноморських степів, а саме про мінування та встановлення інших інженерних споруд, що мали б затримати швидке просування ворога з Криму вглиб материкової території.

Адже в умовах військових дій високої динаміки часовий лаг навіть у декілька годин, а то й декілька діб (зокрема, в разі застосування з нашого боку вогневого впливу при спробі перетину противником мінних полів), дозволив би виявити основні напрямки наступу російського агресора на півдні України та провести передислокацію наших підрозділів для оптимізації оборони.

Отже, 10 березня секретар РНБО Олексій Данілов в інтерв’ю “Радіо Свобода” заявив, що влада зрозуміла про неминучість війни з Росією ще в листопаді 2021 року та очікувала загострення на харківському, донецькому, луганському і кримському напрямках. Аналогічні “одкровення” ми чули і з вуст радника керівника офісу президента Олексія Арестовича у квітні.

Виявилося, що наші очільники мали підтверджені дані, що Кремль готується до вторгнення, ще на початку грудня минулого року (подальші пояснення Арестовича, чому влада не попередила суспільство про високу ймовірність російської агресії, взагалі належать до сфери ірраціонального і потребують окремого дослідження).

Однак що було зроблено/не зроблено за ці три-чотири місяці для посилення системи оборони на кримському напрямку, залишається для українського суспільства загадкою.

Єдиною інформацією, що знаходиться у відкритому доступі, є проведення, починаючи з 15 лютого, Антитерористичним центром при управлінні СБУ в Херсонській області “багатоетапних контрдиверсійних навчань“.

• Чому під егідою СБУ, а не ЗСУ, хто затверджував відповідне рішення? І чому “контрдиверсійних”?
• Що це було – неправильна оцінка військово-політичним керівництвом країни характеру та масштабу загрози чи злий намір?
• Чи є випадковим збігом той факт, що 2 березня правоохоронцями був затриманий за державну зраду помічник начальника Управління СБУ в Херсонській області – керівник АТЦ полковник Ігор Садохін?
• Чи діяв зрадник наодинці, самотужки розміновуючи виходи з Криму?
• Чи відстежувало головне управління внутрішньої безпеки СБУ, яке підпорядковується безпосередньо голові Служби, активність співробітників херсонського управління, у тому числі перебіг згаданих вище контрдиверсійних навчань?

Наступне запитання в цьому ланцюгу трагічних подій перших днів російської агресії на Півдні: чому 26 лютого не був підірваний міст через Дніпро між Олешками та Херсоном? Теж Садохін завадив? Знов самотужки?

Адже вихід ворога на правий берег Дніпра через Антонівський міст збільшив лінію нашої оборони на 150-200 кілометрів.
Україна була вимушена задіяти значні сили і засоби для захисту Миколаєва (ключового пункту у контексті подальшого просування противника на Одесу), Вознесенська, Кривого Рогу та низки інших важливих міст на правобережжі Дніпра.

Водночас, у разі підриву мосту, ці сили та засоби могли б бути залучені до посилення оборони стратегічної цілі росіян на українському Півдні – греблі Каховської ГЕС та шлюзів Північно-Кримського каналу в районі Нової Каховки.

Можливо, хотіли зберегти Антонівський міст для проведення в майбутньому контрнаступальної операції? А що, хтось має ілюзії, що ворог залишить цю стратегічну переправу цілою в разі відступу з правобережжя Дніпра?

Тепер повний контроль над обласним центром – Херсоном – дозволяє агресору провести “референдум” щодо створення “ХНР” із подальшим визнанням цього утворення за схемою, застосованою щодо т.зв “ДНР/ЛНР”, або ж включенням “республіки” до складу Росії за алгоритмом, задіяним у 2014 році для окупованого Криму.

За внутрішньою хворобливою логікою російського агресора, переведення окупованої Херсонщини у статус союзника чи навіть суб’єкта РФ “легітимізує” право Кремля на застосування тактичної ядерної зброї.

Питання на часі: якщо особи, які допустили ці критичні помилки або вчинили державну зраду, продовжують обіймати свої посади у військово-політичному керівництві, чи можемо ми бути впевненими в тому, що подібна ситуація не повториться ближчим часом на сході України?

І це питання не внутрішньополітичної боротьби чи партійних вподобань. Для українського суспільства, для Української держави.

Валерій Коломієць
незалежний експерт, колишній дипломат (працював в МЗС України на посадах заввідділу Туреччини та Південного Кавказу, начальником управління країн Східної Європи, був радником посольства України в Молдові тощо)