"Хочу, щоб наша нація нарешті виборола свою свободу". Історія бойового медика, який воює на Херсонському напрямку

Микола із позивним "Фенікс" — бойовий медик у 124 окремій бригаді територіальної оборони. До лав ЗСУ приєднався добровольцем у перші дні повномасштабного вторгнення. Він розповів нам про себе та особливості служби у війську.

46-річний Микола має освіту історика. У 124 окремій бригаді територіальної оборони служить бойовим медиком. Також військовослужбовець був нагороджений медаллю за "Збережене життя".

"Я намагаюся, якщо якась ситуація нестандартна, бути завжди там, де є поранені. Я дуже-дуже щасливий, що ще жоден боєць і військовий, яким я надавав медичну допомогу, не загинув", — каже Микола.За його словами, позивний "Фенікс" він отримав після того, як йому вдалося вижити після обстрілу та вибратись із палаючої автівки. Коли почалось повномасштабне вторгнення, він був на заробітках в Угорщині. Тоді чоловік одразу виїхав додому на Кіровоградщину. Родину відправив до Польщі, а сам добровольцем приєднався до лав ЗСУ.

"Я дуже добре знаю історію своєї країни. Я розумів, щоб не було знову циклічності, коли люди не зрозуміють, що це страшна криза, потрібно було всім йти захищати. Мені дуже сподобалося, що у військкоматі були тисячі людей. Таким чином я потрапив до військової частини, в якій зараз проходжу службу", — ділиться чоловік.Під час навчання у виші він закінчив медичні курси, тому у навчальному центрі отримав спеціальність бойового медика.

"Я дуже змінився. І дуже сумую за тими людьми, яких я вже ніколи в житті не побачу", — сказав "Фенікс".У 2024 році Микола проходив психологічну реабілітацію у Данії, спілкувався із тамтешніми колегами.

"Я питав, як ви можете евакуювати ваших людей, якщо у вас країна озер, ви морська країна. То вони відповідали, що у них є вертольоти. Я сказав, що це неможливо, тому що зараз працюють дрони і ви не зможете евакуювати. Вони дуже довго нас слухали. Ми їм допомогли", — розповів військовий.Після війни Микола планує отримати медичну освіту, продовжити службу у Збройних Силах України і виховувати сина, якому зараз 12 років.

"Ви знаєте, я не пишаюсь тим, що в мене багато медалей. Я хочу, щоб мій син пишався мною. Хочу просто бути для нього прикладом. І він у мене росте дуже-дуже гарною людиною. Моя мотивація – це моя родина. А також знання з історії. Я не хочу, щоб щось повторилося. Як, наприклад, у 1918 році, коли Україна була захоплена Червоною армією. Мені хочеться, щоб така сильна нація, яка вже років 400 бореться за свою свободу, виборола нарешті цю свободу", — сказав Микола. suspilne.media