Херсонські підлітки, яких повернули з депортації, розповідають про свої поневіряння

25 січня стало відомо, що в Україну вдалося повернути ще двох дітей Херсонщини, депортованих окупантами. Це підлітки, які раніше жили в Кринках. Як країна-агресор вирішує долі викрадених українських підлітків – далі в матеріалі.

Про повернення у свої родини двох депортованих підлітків повідомив голова Херсонської ОВА Олександр Прокудін.

«Маю добру новину. До двох українських родин вдалося повернути дітей. Хлопець та дівчина, 16 і 17 років відповідно, жили у Кринках. Після звільнення правобережжя ворог депортував дітей до краснодарського краю. Зусиллями багатьох служб дітей вдалося повернути на підконтрольну Україні територію, до родин. Дякую організації Save Ukraine, які сприяли цьому. Сім’ї знову разом. Радію за молодь та їхніх батьків», - зазначив очільник області.

Деталі викрадення цих дітей, можливо, з’являться згодом. А поки що благодійна організація Save Ukraine, на чиєму рахунку вже 231 врятована з лап Росії дитина, ділиться історіями двох врятованих підлітків з Херсонщини – Дениса та Ростислава. З їхніх розповідей стає зрозумілим, яку долю окупанти готують депортованим майже дорослим дітям, як «ведуть» їх до повноліття та нав’язують паспорти.

***

Під час окупації Херсона Дениса вивезли «на відпочинок» до табору в Криму. Ніхто не запитував, чи хоче хлопець туди. Коли росіяни прийшли до нього додому, він відмовився їхати з ними. Але окупанти сказали: «Нас це не хвилює, ми не хочемо нічого чути». Батьки Дениса не чують і не говорять, тож не могли сперечатися з озброєними росіянами, розповіли на сайті фонду.

Хлопця силоміць вивезли на автобусі ліцею до Херсонського річкового порту. Далі дітей переправили в Олешки, а потім автобусом – до Криму. Денис опинився в санаторії «Дружба» в Євпаторії.

За безпеку в таборі відповідав колишній український беркутівець-зрадник Валерій Астахов. З перших днів він намагався зламати українських дітей, щоб змусити їх стати на бік Росії. Окрім загальної пропаганди, декого з дітей Астахов водив на особисті бесіди, під час яких чинив на них психологічний тиск. Після таких зустрічей діти поверталися абсолютно слухняними, з іншою позицією і боялися розповідати, про що говорили з Астаховим. Найбільш неслухняних дітей закривали в ізолятор.

У Дениса цукровий діабет, тож хлопцю постійно потрібен інсулін. Але коли він повідомив медпункт табору про свою хворобу та потребу пройти обстеження і купити додатковий інсулін, йому сказали почекати, поки ліки повністю закінчаться.

У грудні 2022 року всіх дітей з «Дружби» переселили в табір «Лучистий». У лютому старших дітей, зокрема й Дениса, почали розподіляти до навчальних закладів на окупованому півострові. І знову не питали, куди вони хочуть, а відправляли вчитися, де були вільні місця.

Денис вступив до морського технікуму в Керчі. Він дуже нервував у новому, незнайомому місці; у нього підскочив тиск вище 150. Він провчився до кінця навчального року, але хотів повернутися додому і вчитися там, де йому подобається, а не там, де його змушують. На той момент Денису було 17 років. Від нього постійно вимагали, щоб він отримав російський паспорт.

Якось друг написав Денису, що є можливість потрапити додому завдяки команді Save Ukraine. Тож хлопець зателефонував на гарячу лінію організації (0-800-333-129) з російського номера і повідомив всю інформацію про себе. З ним зв'язалися волонтери.

Батьки не могли поїхати за сином, тож юристи Save Ukraine склали довіреність на матір його друга. На російському кордоні хлопця наздогнали співробітники ФСБ і довго допитували, перевіряли телефон. На кордоні з Україною, взявши на руки важку сумку, Денис вигукнув: «Слава Україні».

***

Дещо схожа й історія Ростислава з Херсонщини. Нещодавно хлопцю виповнилося 18 років, нині він живе в одному з центрів «Надія та відновлення» благодійного фонду Save Ukraine. Ростислава теж вдалося повернути з окупованого Криму.

«Хоробрість цього хлопця в нестерпних умовах пропаганди, тиску і самотності захоплює подих», - повідомляють волонтери фонду.

На початку повномасштабного вторгнення Ростислав залишився зовсім один, коли від серцевого нападу раптово померла його бабуся. Хлопець самотужки виживав в окупації наступні 4 місяці, доки до нього додому не прийшли з погрозами озброєні окупанти. Вони змушували хлопця піти в російську школу, але Ростик відмовився.

Потім знову приїхали з автоматами й без розмов змусили хлопця зібрати речі та їхати з ними. Таким чином Ростислав спочатку опинився в Херсоні, де його оформили на навчання у коледж, а потім у таборі «Дружба» в Криму. Туди хлопця примусово «евакуювали» разом із тисячами українських дітей.

У «Дружбі», а згодом і в «Лучистому» Ростислав відмовлявся співати гімн РФ на лінійці та підіймати прапор країни-агресора. За цю «неповагу» і незмінну українську позицію хлопця 5 разів відправляли в ізолятор. Загалом у карцері Ростик провів понад 15 днів, мріючи про втечу. Він був змучений психологічним тиском, але не зламався.

Цей спротив російській пропаганді хлопець продовжив і в навчальному закладі Керчі, куди підлітка, знову не питаючи, оформили на навчання. Але й тут він відмовився вчити російську мову, не слухав уроки історії про «вєлікую расію» і категорично відмовлявся робити паспорт РФ. Проте росіяни обманом отримали його відбитки пальців та без його відома зробили російське свідоцтво про народження.

На щастя, волонтерам Save Ukraine вдалося повернути хлопця в Україну. Сьогодні він проживає в центрі «Надія та відновлення», де фахівці допомагають йому відновитися.

Гривна